Архів позначки: анексія

Курт Волкер, спеціальний представник США по Україні: “Росія розв’язала війну – Україна захищається”

Курт Волкер – один із небагатьох серед дипломатів і політиків, який чітко називає речі своїми іменами. Його призначення спецпредставником Держдепу по Україні надало нового поштовху до складного процесу переговорів та консультацій з Росією, яка уперто не бажає виконувати свої міжнародні зобов’язання, продовжує агресію проти України, тероризує ядерною мультиплікацією цивілізований світ.

Про деякі актуальні питання Мінського процесу, ситуації з Кримом, реінтеграції Донбасу американський дипломат розповів в ексклюзивному бліц-інтерв’ю власному кореспонденту Укрінформу. Читати далі Курт Волкер, спеціальний представник США по Україні: “Росія розв’язала війну – Україна захищається”

Санкції для Росії: Два роки тиску на агресора

160317_sanctions

Історія санкційного впливу на російські компаніїї, а також на російських, кримських, сепаратистсько-терористичних високопосадовців

Росіяни вже підрахували: за два роки дії санкцій сума збитків, завданих лише російській фінансовій галузі, склала 250 млрд доларів. І ця цифра невпинно зростатиме. Адже ЄС і партнери, спостерігаючи за діями Москви та її зухвалою демонстрацією своєї вкрай волюнтаристської позиції, не збираються послаблювати санкційні «лещата». Ні проти російських компаній, ні проти російських, кримських, сепаратистсько-терористичних високопосадовців.

Не останню роль у беззастережному продовженні санкцій відіграла й ситуація з Надією Савченко: події у справі української бранки та її непохитна позиція продемонстрували світу зневагу Москви до засад міжнародного та національного права і відповідно продовження санкцій.
Читати далі Санкції для Росії: Два роки тиску на агресора

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

160308_war1

(закінчення)

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

Мюнхен-1938: уроки для сьогодення

160209_mun

Знадобилася анексія Росією Криму і вторгнення на Донбас, щоб розуміння цілей Кремля на Заході стало бодай частково адекватним реаліям

Інформагенції повідомили, що чергова зустріч міністрів закордонних справ «нормандської четвірки» відбудеться 13 лютого в Мюнхені «на полях» міжнародної конференції з питань безпеки. Що ж, місце зустрічі символічне. Тут, на такій самій конференції 10 лютого 2007 року Володимир Путін виголосив програмну антиамериканську й антизахідну промову, яка тоді ж була сприйнята рядом політиків й аналітиків як початок нової «холодної війни». Проте більшість західних урядовців, парламентаріїв і журналістів сприйняла цю промову, в якій прямо було сказано про намір РФ проводити зовнішню політику, не зважаючи ні на кого і ні на що, лише як гучні слова. Через півтора роки Росія вдерлася до Грузії – але це знов-таки адекватно оцінила меншість західного політбомонду. Знадобилася анексія Росією Криму і вторгнення на Донбас, щоб розуміння цілей Кремля на Заході стало бодай частково адекватним реаліям. Але не повністю, бо досі відсутня беззастережна підтримка жертви російської агресії – України – і наявне бажання якомога швидше залагодити справи з Москвою.
Читати далі Мюнхен-1938: уроки для сьогодення

Над прірвою війни

150427_ptn
В інтересах Росії і світу, щоб «путінський терористичний Карфаген» було зруйновано

Руйнація системи європейської і глобальної безпеки оцінюється експертним середовищем як трагічне і небезпечне для людства явище. Серед мотивів загрозливої тенденції актуальною залишається теорія про те, що в умовах світової фінансово-економічної рецесії, росту безробіття та зубожіння значної маси населення планети уряди та олігархічний військово-промисловий комплекс провідних країн прагнуть відволікти свої народи від внутрішніх проблем шляхом розширення сфер впливу, опанування потужними світовими природними ресурсами та інтелектуальним потенціалом людства. Проголошуючи пріоритетність власних цінностей і способу життя, цинічно визначається внутрішній і зовнішній ворог, який начебто стоїть на заваді процвітання суспільства та потребує нейтралізації чи знищення у силовий спосіб. У діях окремих режимів усе активніше домінує постколоніальний синдром, спрямований на відтворення імперської величі за рахунок колишніх підвладних територій, що вже тривалий час є суверенними державами. Тобто світ укотре «має шанс» стати заручником глобальних збройних розборок, оскільки не виніс належних уроків із попередніх апокаліптичних протистоянь.
Читати далі Над прірвою війни

Чи рік після анексії Криму, ЄС і світ погоджуються на зміну кордонів, яку дозволила собі Росія, і які нині перспективи має діалог між ЄС та Росією

150319_EU

І на початок справа Криму, в контексті роковин його анексії, а це питання коментуватиме для нас гість Польського радіо – Януш Онишкєвич, який двічі займав посаду міністра національної оборони Польщі в урядах Ганни Сухоцької та Єжи Бузека.

Чи поведінку Євросоюзу щодо анексії Криму можна визнати послідовною?

Януш Онишкєвич: Здавалося б, що так. Євросоюз не погоджується визнавати цю анексію, виступає проти порушення основних засад міжнародного співіснування, під якими Росія ставила свої підписи. Проте, щиро кажучи, складається враження, що в Євросоюзі починають забувати про справу Криму, позаяк нині, на першому плані маємо те, що відбувається в Донбасі та Луганську.

Що зумовлює таку ситуацію, чи те, що в ЄС немає єдиної позиції щодо Росії, чи може загальне переконання, що Крим втрачений, і тут нічого зробити вже не можна?
Читати далі Чи рік після анексії Криму, ЄС і світ погоджуються на зміну кордонів, яку дозволила собі Росія, і які нині перспективи має діалог між ЄС та Росією

2015_27 – 28 лютого

27 лютого відбулося:

***
150227_AN-22
50 років тому (1965) здійснено політ першого в світі широкофюзеляжного транспортного літака АН-22 («Антей»), створеного КБ О.К. Антонова.
150227_AN-22_2
***

***
150227_proty_palinnia
10 років тому (2005) набрала чинності Рамкова конвенція ВООЗ із боротьби проти тютюну. Ухвалена в травні 2003 року в Женеві на 56-й сесії Всесвітньої організації охорони здоров’я. Україна підписала конвенцію 25 червня 2004 року; ратифікувала – 15 березня 2006 року.
***

***
150227_Krym
Рік тому розпочалась анексія українського Криму Росією. У ніч з 26 на 27 лютого 2014 року 120 російських спецназівців у військовій формі без опізнавальних знаків за участю місцевих проросійських бойовиків захопили будівлю уряду і Верховної ради АРК. Згодом на територію півострова був перекинутий російський десант (1700 осіб). Ключову роль в окупації відіграло російське військове угруповання, що базувалось на російській військовій базі у Севастополі (за двосторонньою домовленістю максимальна кількість російських військових могла сягати 26 тисяч). 1 березня Рада Федерації Росії офіційно схвалила введення військ на територію України. За місяць росіянами було здійснено цілковите захоплення влади, а також ключових об’єктів цивільної та військової інфраструктури, й витіснено українські збройні сили, 3/4 особового складу яких добровільно перейшла на бік російських окупантів. 16 березня був проведений псевдореферендум, що супроводжувався «всеобщим ликованием трудящихся» у вигляді масових мітингів, переважну більшість з яких складали так звані «туристи» – спеціально завезені з Росії громадяни. Закінчилось усе тим, що 24 березня в.о. Президента України Олександр Турчинов підписав указ про виведення українських військових частин із Криму.
***
Читати далі 2015_27 – 28 лютого

Анатомия провала: О механизме принятия внешнеполитических решений Кремля

150203_anatomia

“Страна, которая отказывается кормить своих политических аналитиков, рано или поздно будет вынуждена кормить чужих”.
А.Куртов – главный редактор журнала «Проблемы национальной стратегии», ведущий эксперт РИСИ

В том, что украинские события стали для России неожиданностью ничего особенного нет. Революции, тем более в соседних странах, всегда происходят неожиданно. Важно то, что эти события стали для путинской России спусковым крючком глубокого кризиса, если не катастрофы. Представить ее конкретные формы, масштабы и тем более сроки я не возьмусь, но если с весны-лета уходящего года я говорил о кризисе Режима, то теперь можно говорить о переходе этого кризиса во всеобъемлющую системную фазу с возможностью сползания в катастрофу.

Основой этого процесса выступила цепочка ошибочных, гибельных роковых решений, принятых Режимом, прежде всего, в сфере внешней политики. Начиная с подготовки Вильнюсского саммита Восточного партнерства осенью 2013 г. ситуация развивалась в логике цугцванга. Эти события хорошо известны, и отчасти мы будем возвращаться к ним в ходе разговора. Однако сейчас речь не об этом.
Читати далі Анатомия провала: О механизме принятия внешнеполитических решений Кремля

Аншлюс Криму – не імпровізація. Аншлюс Криму (і України загалом) планувалися давно…

1003_invasion

Сергій Грабовський
Не можна недооцінювати Путіна: він давно планував аншлюс Криму

Знаний російський публіцист Юлія Латиніна за всієї своєї критичності щодо чинної російської влади не втомлюється повторювати: цьогорічні дії Путіна з анексії Криму та Севастополя були імпровізацією, Кремль до них заздалегідь не готувався, а вдало скористався ситуацією хаосу в Україні після скинення Януковича. Мовляв, тільки дурень не візьме того, що погано лежить, якщо воно господареві — зважаючи на надзвичайно мляву реакцію нової української влади — не дуже потрібно. Ці тези вона в тому чи іншому вигляді повторює вже півроку, з самого початку «русской весны» на території України і у статтях, і в авторській радіопрограмі «Код доступа» на «Эхе Москвы», і в тих телепередачах, куди її рідко, вряди-годи (Росія! цензура!) запрошують.

Але ті, що відстежували упродовж останніх 15 років (тобто часу перебування В. Путіна при владі спершу як прем’єра, а потім президента Росії) розвиток ситуації в Криму, навряд чи погодяться з цим твердженням Латиніної (яке стало популярним у певних колах російських інтелектуалів). Бо ж за цей час проявилося стільки симптомів російського проникнення і взяття де-факто під контроль Криму і Севастополя, було вкладено стільки сил і грошей у підготовку місцевої п’ятої колони, що вести мову про імпровізацію якось не випадає. Йдеться про широкомасштабну операцію з анексії території України, заздалегідь підготовлену, розплановану й опрацьовану.

Майже одинадцять з половиною років тому мій колега і постійний автор «Дня» Ігор Лосєв опублікував у виданні «Українські проблеми» (існувало колись і таке) за 22—23 травня статтю «Чи існує таємна угода Кучма — Путін щодо Севастополя?». Читати далі Аншлюс Криму – не імпровізація. Аншлюс Криму (і України загалом) планувалися давно…

Чи подякують «житєлі Донбаса» своїм улюбленим російським каналам за свою сплюндровану землю?

0916_piervy2
Пропонована стаття ніяк не може претендувати ні на об’єктивність, ні тим більше на повноту. По меншій мірі несерйозно вважати, що основним (а тим більше «первинним») розпалювачем та «автором» війни Росії з Україною були «російські постмодерністи», «політтехнологи» та «славнозвісне» російське телебачення. Принаймні смішно уявити, що «жителі» Кремля та Лубянки спостерігали за цим усим з роззявленими ротами та «плелися у хвості» подій…

Але все ж стаття цікава і корисна – тим, що дозволяє створити повнішу картину травматично-реваншистської та глибинно-українофобської свідомості російського суспільства. Звісно ж, що війну з Україною – перш за все світоглядну – вели і ведуть не тільки російське телебачення та аматори-«реконструктори». На епідемію реваншизму та шовінізму хворе все російське суспільство. Принаймні ті «80 процентів», які підтримують дії Путіна…
***

Сергей Медведев

«Войны в Донбассе не было»: как телевидение создало украинский конфликт

Нынешняя власть яростно отрицает «лихие девяностые», но сама страстность этого отречения говорит о глубинном с ними родстве

Среди карнавала типажей, до недавнего времени возглавлявших Донецкую народную республику, — политтехнолога Александра Бородая, реконструктора Игоря Гиркина, писателя-фантаста Федора Березина (того, что уверен, что мы живем в Матрице) — своей незаурядной биографией выделялся помощник Бородая Сергей Кавтарадзе. «Хипстер с автоматом», кандидат исторических наук, пишущий докторскую диссертацию, посвященную архетипам войны, он также снимает кино. Выпустил короткометражку «Гарь» про рабочего, инсценирующего самосожжение, и фильм «Молокобезумия» про психологию насилия. Рассуждая в недавнем интервью о своем участии в войне на востоке Украины, он признался: «Мне это интересно с точки зрения науки и кино».
Читати далі Чи подякують «житєлі Донбаса» своїм улюбленим російським каналам за свою сплюндровану землю?