Архів позначки: ФСБ

Російські політичні вбивства за кордоном

Троцький, Петлюра, Бандера, Литвиненко, Бєрєзовський, Скрипаль – історія політичних убивств за кордоном – це довга традиція Росії

Ми повертаємося до питання отруєння колишнього подвійного агента Сєрґєя Скрипаля та його доньки Юлії у Великобританії. Британці заявляють, що вони знають, хто хотів вбити колишнього російського шпигуна. Цими днями тамтешня поліція і прокуратура ідентифікувала двох росіян, які в оцінці Лондона є агентами російської військової розвідки тобто ГРУ. Також США, Франція, Німеччина і Канада підтримали версію Великобританії про те, що російська влада «майже напевно» схвалила замах на Сєрґєя і Юлію Скрипалів. Читати далі Російські політичні вбивства за кордоном

#FreeSushchenko: Вчимося бути господарями на своєму інформполі

161011_infowar1

В умовах війни читати потрібно уважніше, сперечатися більш вдумливо, розмовляти акуратніше

Йде п’ятий день ув’язнення нашого колеги Романа Сущенка. Події починають розвиватися за звичним сценарієм. Але звичним лише для тих, хто постійно стежить за справами українських політв’язнів. Для решти ж кожна історія здається новою. І кожного разу все розпочинається заново. При цьому, на жаль, в інформаційному полі Україні не вперше багато хто ведеться на кремлівські вкидання і дотримується російського порядку денного.

ОБГОВОРЕННЯ ОСОБОВОЇ СПРАВИ АДВОКАТА ФЕЙГІНА

Отже… Під час недопуску Росією до Романа Сущенка консула та адвоката за згодою дивним чином виявляється, що головний порядок денний у нас – не загальна вимога цього допуску, а… обговорення особової справи цього адвоката.
Читати далі #FreeSushchenko: Вчимося бути господарями на своєму інформполі

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

160308_war1

(закінчення)

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

160128_invasion

Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

«Саме цілком випадковій інспекційній поїздці спостерігачів НАТО на Тучинський військовий полігон, котра співпала з наступом українсько-російського альянсу зі сходу, й завдячувало Західне Рівне своїм існуванням. Налякані європейські офіцери встигли на своїх джипах дістатись до обласного центру, і з офіцерського містечка вже за мостом через Устю зв`язатися зі своїм керівництвом у Брюсселі. Брюссельські генерали, порадившись, і з`ясувавши, що уряд України вже вилетів з Києва до Львова, потрактували ситуацію аж надміру серйозно. Чотири терміново вислані військово-транспортні пузаті “Боїнги”, переповнені вояками в камуфляжі, за півтори години після вильоту важко приземлялися один за одними на бетонці Рівненського аеропорту, який, за щасливим збігом обставин також знаходився у західній (точніше – південно-західній) частині міста, обіч від Дубенського шосе. Війська щойноутвореної СРУ, увійшовши до міста, зупинились у його центрі, спостерігши антени рацій бельгійських і французьких десантників за акуратно вкладеними лантухами з піском по той бік площі Незалежності. А за кілька місяців Рівне перетнула Стіна.
Читати далі Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

Facebook чи FSBook? або «Умиротворитель» Цукерберг проти «екстреміста» Черчілля

150601_fcbook1

Уже кілька тижнів український сегмент Інтернету лихоманить. Бо проти тих активних блогерів, хто мав нещастя створити акаунт у всесвітньо відомій соціальній мережі «Фейсбук» (ФБ, Facebook) і мати чималу кількість інтернет-друзів та читачів, розгорнули справжню війну. Їх цілеспрямовано один за одним блокують і вилучають із «Фейсбуку». Станом на середину травня було забанено на різний термін — від доби до півроку — сотні українських юзерів, зараз це число, ймовірно, вже налічує кілька тисяч.

Знаний український художник і громадський активіст Олександр Ройтбурд став однією з жертв блокування свого акаунту й різко на це відповів у Google+ (зберігаю специфіку тексту оригіналу): «…Из Цукерберга Путин, кажется, уже сделал «полезного идиота», как Сталин из Ромена Роллана, Лиона Фейхтвангера или Герберта Уэллса. Почему же забанили меня и Andrij Bondar? Мы оба опубликовали скриншоты переписки с журналисткой из «Лайфньюс», она пригрозила пожаловаться на нас модератору российского «Фейсбука» Скоробогатовой (хотя Цукерберг утверждает, что такой позиции в администрации «Фейсбука» нет). После чего сами скриншоты не удалили (какой смысл палиться?), но нас забанили за якобы не отвечающие нормам «Фейсбука» прошлые, совершенно нейтральные посты (особенно это касается поста Бондаря). Не исключено, что на эти посты были организованы атаки российских ботов, что привело к автоматическому бану. В любом случае, ситуация, когда людей, которых читают тысячи подписчиков, вышибают из «Фейсбука» по отмашке российских пропагандонов, считаю унизительной. Тем более что синхронно с нами были забанены многие топовые украинские и оппозиционные российские блогеры».
Читати далі Facebook чи FSBook? або «Умиротворитель» Цукерберг проти «екстреміста» Черчілля

Кремлівські фейки – це не жарти, або Про так звану Народну раду Бессарабії та історичні паралелі

150410_bes-fake

В останні дні у мас-медіа з’явилися повідомлення про створення «Народної ради Бессарабії», яке, мовляв, відбулося на досить-таки велелюдному (сотня учасників) з’їзді в Одесі. Мовляв, у цьому з’їзді брали участь делегати від болгарської, гагаузької, російської, української, ромської, молдовської та польської громад «Південної Бессарабії», а також представники іноземних держав: лідер молодіжного крила болгарської проросійської партії «Атака», вождь партії «Патріоти Молдови» й екс-депутат парламенту Молдови. Водночас лідер «Народної ради», голова Союзу придністровців України Дмитро Затуливітер начебто заявив: «Свою місію ми бачимо в тому, щоб Бессарабія отримала статус національно-культурної автономії. Наші народи повинні бути гідно представлені в політичному й економічному житті України, наші громади повинні впливати на рішення, які торкаються нашого краю». На додачу до цього, «бессарабці» погрожують: у разі вступу України до НАТО вони залишають за собою «право на самовизначення Бессарабії».

Реакція на повідомлення такого роду з боку речників офіційних структур була однозначною: типовий пропагандистський фейк. «Жодних «рад», «республік», «з’їздів» та «конференцій» немає в природі. Вони – у хворобливій уяві кремлівських пропагандонів та їхніх найманих одеських лакеїв. Не множте фейки. Не допомагайте ворогам. Одеса – виключно українське місто. Було. Є. Буде», – написала у Facebook радник голови Одеської ОДА Зоя Казанжи. І додала, що Одеса завжди – з моменту, як Україна стала незалежною, – привертала увагу кремлівських пропагандистів-покидьків. Водночас відпрацьовувалися найнепристойніші і найбрудніші політичні технології. «Варто про це пам’ятати і не брати в цьому участі».
Читати далі Кремлівські фейки – це не жарти, або Про так звану Народну раду Бессарабії та історичні паралелі