Архів позначки: історія

Краще мати мудру історичну політику пам’яті, ніж неконтрольоване безпам’ятство

Меморіал у Долині Загиблих

Іспанія завершує період “амнезії минулого”. Який урок для України й Польщі?

Іспанія закінчує етап політики так званої “історичної амнезії”. Вона полягала в тому, що після падіння режиму диктатора Франсіско Франко, котрий правив чотири десятиліття, іспанці чергові чотири десятиліття мовчали публічно про минуле.

У серпні Мадрид розпочав монументальні зміни головного місцевого “Леніна” – Меморіалу в “Долині полеглих” з могилою диктатора (ісп. Valle de los Caidos). Меморіал будували каторжани-республіканці, яких Франко переміг у війні. Читати далі Краще мати мудру історичну політику пам’яті, ніж неконтрольоване безпам’ятство

Голодомор був геноцидом: рецензія українських істориків на книжку Енн Епплбом

Осінь 2018 року надзвичайно багата і цікава на події. Однією з таких є найбільший книжковий і культурний захід в Україні — Форум видавців у Львові.

Проте водночас осінь є суперечливою. У листопадові дні цього року в нашій країні і світі вшановуватимуть пам’ять українців, убитих у роки Голодомору-геноциду більшовицьким окупаційним комуністичним режимом.

Минулого року друком вийшла англомовна книга відомої авторки, лауреатки Пулітцерівської премії, редакторки The Economist і членкині видавничої ради The Washington Post польсько-американської письменниці і журналістки Енн Епплбом: Червоний голод. Війна Сталіна проти України. — Київ: HREC PRESS, 2018. — 440 c. Читати далі Голодомор був геноцидом: рецензія українських істориків на книжку Енн Епплбом

Навіщо читати ще одну книжку про Голодомор?

Головна теза Епплбом: для Сталіна, “українське питання” було одночасно загрозою як планам колективізації на селі, так і загрозою реваншу націоналізму в місті. Ішлося про тотальну війну на знищення проти внутрішніх і зовнішніх капіталістичних ворогів, як всередині Союзу та навіть партії, так і за межами. Епплбом бачить пряме продовження більшовицької політики від 1917 року й навіть як продовження ще царистської лінії боротьби з українським націоналізмом до 1933-го, де українізація була лише тактикою.

Український переклад книжки Енн Епплбом “Червоний голод” став однією з очікуваних новинок “Книжкового Арсеналу”. Це історичне дослідження було написане для широкої західної аудиторії, й авторка презентувала його як в університетах, так і в популярних телепрограмах у США, де про Голодомор мало знають поза кафедрами історії і українською діаспорою. Читати далі Навіщо читати ще одну книжку про Голодомор?

Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського

Титульна сторінка «Граматики малоросійського наріччя», авторства Олексія Павловського, що була видана у 1818 році

Про історію української мови, як і будь-якої іншої, говорити не так просто, бо мова не прив’язана до конкретної дати, вона не сконцентрована в якихось одномоментних подіях. Та все ж, інколи подібні події стаються. Зокрема, 200 років тому вийшла перша суто українська граматика. Про цю граматику і про те, наскільки вона відрізнялася від теперішньої, Радіо Свобода говорило з культурологом і філологом, співробітником Інституту українознавства Анатолієм Ціпком.

– Перша українська граматика вийшла у 1818 році у Санкт-Петербурзі і називалася «Грамматика малороссийского наречия или грамматическое показание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка, сопровождаемое разными по сему предмету замечаниями и сочинениями». Зазначено також, що «сочинитель Алексей Павловский» і є присвячення: «Любителям соотечествеников и словесности». Читати далі Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського

Євген Місило, польський історик українського походження: “Україна і Польща мають домовитися – як свого часу Польща з Німеччиною”

Складна історія, на жаль, продовжує гальмувати розвиток українсько-польських відносин. Упродовж останнього року символом історичних непорозумінь у відносинах між двома країнами стало руйнування (у польській версії – демонтаж) українського місця пам’яті на кладовищі в Грушовичах у квітні 2017 року.

Нещодавно на місці пам’ятника проведено пошукові роботи, які мали відповісти на питання: чи є там останки вояків УПА? Від цього залежало, чи буде відновлено зруйнований пам’ятник або буде встановлений новий, а також можливе відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні. За результатами розкопок, до яких запрошено представників України, польська сторона офіційно повідомила, що в цьому місці немає останків упівців. Із цим рішення не згодна українська сторона. “Сухої нитки” на розкопках у Грушовичах не залишив також польський історик українського походження Євген Місило, який спеціалізується в українсько-польській історії першої половини XX століття й неодноразово брав участь у такого роду розкопках. Читати далі Євген Місило, польський історик українського походження: “Україна і Польща мають домовитися – як свого часу Польща з Німеччиною”

Про порядок кольорів українського прапора на старих фотографіях

Присяга Директорії, Кам’янець-Подільський, 14 жовтня 1919 року

За останні роки особливого розмаху набули нападки на український синьо-жовтий прапор з різними вигадками та фантазіями щодо його історії та змісту, де основний акцент робився на ніби «невідповідному» порядку кольорів. При цьому активно експлуатувалися різноманітні чорно-білі кінохроніки та фотодокументи, на підставі яких пробувалося знайти додаткові «аргументи». Але, як видно і з окремих публікацій, і з різних «навколонаукових» дискусій, подані на чорно-білих зображеннях з періоду початку ХХ ст. реальні кольори не завжди визначаються правильно.

Особливо багато спекуляцій виникає навколо передачі синього та жовтого кольорів на монохромних матеріалах. Можемо розглянути складність ідентифікації колористики на прикладі фотографії присяги Директорії, яка відбувалася в Кам’янці-Подільському 14 жовтня 1919 року. Читати далі Про порядок кольорів українського прапора на старих фотографіях

Одна з мільйонів історій про Голодомор

Історію країни можна краще зрозуміти за історією родин. Я живу на Заході, де Голодомор вважали геноцидом задовго до законодавчого визнання на державному рівні. Я живу на Заході, де Голодомору не було. Схід досі страждає від наслідків винищення своїх кращих – господарів, підприємців, письменників, науковців – українців. Але мої спогади про Голодомор стосуються Центру.

В тридцятих роках минулого сторіччя мій прадід по маминій лінії очолював один із районів Чернігівської області. В сімейних переповідках він рідко герой – суворий, байдужий, завжди зайнятий. Він не надто любить малих; без нього не можна розпочинати вечері, навіть якщо на годиннику північ; він вийшов із глибокого села і назавжди порвав зі своєю родиною. Його фото – усі паспортного формату, зі штампами, у посвідченнях і у формі. Прадід Сергій, начальник, який нікого сильно не любив.

Ми не були знайомі, він помер за років п’ятнадцять до мого народження. Дідусь, його син і повний антипод – ласкавий, надміру добрий і життєлюбний ніколи не зачіпав зі мною серйозних тем далекого минулого. Але звідкись я знала, що прадід сидів у тюрмі. Де, коли і – головне – чому я не з’ясувала за життя мого діда і все могло б і лишитися таємницею чи моторошними сумнівами, якби не одна стара шкіряна папка. Читати далі Одна з мільйонів історій про Голодомор

Це була брутальна лоботомія нашої нації

Хрест всім українцям, розстріляним капітаном Матвєєвим у Сандармосі

Прикро, але 80-річчя Сандармоху не отримало належного відгуку в українському суспільстві. У ці скорботні дні ми в принципі продовжували жити звичайним життям.

Тимчасом ідеться про одну з найбільших трагедій в історії нашої нації взагалі. Протягом кількох днів жовтня-листопада 1937 р. в карельському урочищі Сандармох був розстріляний цвіт нашої національної інтелігенції. Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, усього майже триста видатних українських письменників, митців, науковців.

Це по суті була брутальна лоботомія нашої нації, а ми, на жаль, і досі цього не усвідомлюємо повною мірою і не уявляємо масштабів утрати. Читати далі Це була брутальна лоботомія нашої нації

Место на картах. Почему украинцы были народом с самым длинным названием

Карта Украины, 1918

Как так получилось, что генштаб Российской империи приложил руку к “созданию” украинцев

Привет, боец исторического фронта! Пока не случилось очередное возбуждение общественности на исторические темы, имеет смысл обновить воспоминания по “матчасти”. Например, обратиться к вечной теме, что “Украины никогда не было”, а если и была, то никак не в нынешних пределах. А если уж нынешние пределы, то считать их подарками царей или советских вождей. Мы про это уже писали не раз, но обращались к конкретным узким сюжетам. Но имеет смысл взглянуть на ретроспективу “Украины на карте”.

Со времен “картографической революции” XVI-XVII вв. в Западной Европе каждый образованный человек, который интересовался широким миром, мог найти на карте наши территории. Увидеть реки, горы и моря, а также государства, которые здесь были. Исследования по истории картографии свидетельствуют странную вещь: сначала Украина как страна на карте существовала, затем на время исчезла или сузилась, а потом снова туда вернулась, расширилась и утвердилась.

В разное время топоним “Украина” обозначал довольно отличающиеся по размеру территории, он увеличивался и сокращался, живя как бы собственной жизнью. Читати далі Место на картах. Почему украинцы были народом с самым длинным названием

Спроби створити дієвий союз із Україною


Кримськотатарська революція: липень — вересень 1917-го

Усі революції (якщо це справді революції) мають певну логіку розвитку. А надто ті, які відповідають на типологічно споріднені історичні виклики. Відтак нічого дивного немає в тому, що кримськотатарська революція 1917 року багато в чому нагадувала революцію українську, паралельно з якою вона розгорталася. Був, звісно, і певний вплив, оскільки українці назагал дещо випереджали кримців, була і певна взаємодія — на жаль, її виявилося не досить для беззастережної перемоги обох революцій.

Сказане стосується й періоду липня — вересня 1917-го у Криму. Нагадаємо, перед цим у квітні в Сімферополі відбувся перший Всекримський мусульманський з’їзд, на який зібралися близько двох тисяч делегатів. Обраний на з’їзді Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком) очолив 32-річний богослов, юрист і публіцист, автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я присягнувся» Нуман Челебіджихан, котрий виступав також як Челебі Челебієв. Розпочалася спочатку повільна, а потім — коли Челебіджихан повернувся до Криму (він перебував на фронті) — більш швидка розбудова кримськотатарських управлінських структур. Читати далі Спроби створити дієвий союз із Україною