Архів позначки: історія

Навіщо читати ще одну книжку про Голодомор?

Головна теза Епплбом: для Сталіна, “українське питання” було одночасно загрозою як планам колективізації на селі, так і загрозою реваншу націоналізму в місті. Ішлося про тотальну війну на знищення проти внутрішніх і зовнішніх капіталістичних ворогів, як всередині Союзу та навіть партії, так і за межами. Епплбом бачить пряме продовження більшовицької політики від 1917 року й навіть як продовження ще царистської лінії боротьби з українським націоналізмом до 1933-го, де українізація була лише тактикою.

Український переклад книжки Енн Епплбом “Червоний голод” став однією з очікуваних новинок “Книжкового Арсеналу”. Це історичне дослідження було написане для широкої західної аудиторії, й авторка презентувала його як в університетах, так і в популярних телепрограмах у США, де про Голодомор мало знають поза кафедрами історії і українською діаспорою. Читати далі Навіщо читати ще одну книжку про Голодомор?

Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського

Титульна сторінка «Граматики малоросійського наріччя», авторства Олексія Павловського, що була видана у 1818 році

Про історію української мови, як і будь-якої іншої, говорити не так просто, бо мова не прив’язана до конкретної дати, вона не сконцентрована в якихось одномоментних подіях. Та все ж, інколи подібні події стаються. Зокрема, 200 років тому вийшла перша суто українська граматика. Про цю граматику і про те, наскільки вона відрізнялася від теперішньої, Радіо Свобода говорило з культурологом і філологом, співробітником Інституту українознавства Анатолієм Ціпком.

– Перша українська граматика вийшла у 1818 році у Санкт-Петербурзі і називалася «Грамматика малороссийского наречия или грамматическое показание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка, сопровождаемое разными по сему предмету замечаниями и сочинениями». Зазначено також, що «сочинитель Алексей Павловский» і є присвячення: «Любителям соотечествеников и словесности». Читати далі Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського

Євген Місило, польський історик українського походження: “Україна і Польща мають домовитися – як свого часу Польща з Німеччиною”

Складна історія, на жаль, продовжує гальмувати розвиток українсько-польських відносин. Упродовж останнього року символом історичних непорозумінь у відносинах між двома країнами стало руйнування (у польській версії – демонтаж) українського місця пам’яті на кладовищі в Грушовичах у квітні 2017 року.

Нещодавно на місці пам’ятника проведено пошукові роботи, які мали відповісти на питання: чи є там останки вояків УПА? Від цього залежало, чи буде відновлено зруйнований пам’ятник або буде встановлений новий, а також можливе відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні. За результатами розкопок, до яких запрошено представників України, польська сторона офіційно повідомила, що в цьому місці немає останків упівців. Із цим рішення не згодна українська сторона. “Сухої нитки” на розкопках у Грушовичах не залишив також польський історик українського походження Євген Місило, який спеціалізується в українсько-польській історії першої половини XX століття й неодноразово брав участь у такого роду розкопках. Читати далі Євген Місило, польський історик українського походження: “Україна і Польща мають домовитися – як свого часу Польща з Німеччиною”

Про порядок кольорів українського прапора на старих фотографіях

Присяга Директорії, Кам’янець-Подільський, 14 жовтня 1919 року

За останні роки особливого розмаху набули нападки на український синьо-жовтий прапор з різними вигадками та фантазіями щодо його історії та змісту, де основний акцент робився на ніби «невідповідному» порядку кольорів. При цьому активно експлуатувалися різноманітні чорно-білі кінохроніки та фотодокументи, на підставі яких пробувалося знайти додаткові «аргументи». Але, як видно і з окремих публікацій, і з різних «навколонаукових» дискусій, подані на чорно-білих зображеннях з періоду початку ХХ ст. реальні кольори не завжди визначаються правильно.

Особливо багато спекуляцій виникає навколо передачі синього та жовтого кольорів на монохромних матеріалах. Можемо розглянути складність ідентифікації колористики на прикладі фотографії присяги Директорії, яка відбувалася в Кам’янці-Подільському 14 жовтня 1919 року. Читати далі Про порядок кольорів українського прапора на старих фотографіях

Одна з мільйонів історій про Голодомор

Історію країни можна краще зрозуміти за історією родин. Я живу на Заході, де Голодомор вважали геноцидом задовго до законодавчого визнання на державному рівні. Я живу на Заході, де Голодомору не було. Схід досі страждає від наслідків винищення своїх кращих – господарів, підприємців, письменників, науковців – українців. Але мої спогади про Голодомор стосуються Центру.

В тридцятих роках минулого сторіччя мій прадід по маминій лінії очолював один із районів Чернігівської області. В сімейних переповідках він рідко герой – суворий, байдужий, завжди зайнятий. Він не надто любить малих; без нього не можна розпочинати вечері, навіть якщо на годиннику північ; він вийшов із глибокого села і назавжди порвав зі своєю родиною. Його фото – усі паспортного формату, зі штампами, у посвідченнях і у формі. Прадід Сергій, начальник, який нікого сильно не любив.

Ми не були знайомі, він помер за років п’ятнадцять до мого народження. Дідусь, його син і повний антипод – ласкавий, надміру добрий і життєлюбний ніколи не зачіпав зі мною серйозних тем далекого минулого. Але звідкись я знала, що прадід сидів у тюрмі. Де, коли і – головне – чому я не з’ясувала за життя мого діда і все могло б і лишитися таємницею чи моторошними сумнівами, якби не одна стара шкіряна папка. Читати далі Одна з мільйонів історій про Голодомор

Це була брутальна лоботомія нашої нації

Хрест всім українцям, розстріляним капітаном Матвєєвим у Сандармосі

Прикро, але 80-річчя Сандармоху не отримало належного відгуку в українському суспільстві. У ці скорботні дні ми в принципі продовжували жити звичайним життям.

Тимчасом ідеться про одну з найбільших трагедій в історії нашої нації взагалі. Протягом кількох днів жовтня-листопада 1937 р. в карельському урочищі Сандармох був розстріляний цвіт нашої національної інтелігенції. Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, усього майже триста видатних українських письменників, митців, науковців.

Це по суті була брутальна лоботомія нашої нації, а ми, на жаль, і досі цього не усвідомлюємо повною мірою і не уявляємо масштабів утрати. Читати далі Це була брутальна лоботомія нашої нації

Место на картах. Почему украинцы были народом с самым длинным названием

Карта Украины, 1918

Как так получилось, что генштаб Российской империи приложил руку к “созданию” украинцев

Привет, боец исторического фронта! Пока не случилось очередное возбуждение общественности на исторические темы, имеет смысл обновить воспоминания по “матчасти”. Например, обратиться к вечной теме, что “Украины никогда не было”, а если и была, то никак не в нынешних пределах. А если уж нынешние пределы, то считать их подарками царей или советских вождей. Мы про это уже писали не раз, но обращались к конкретным узким сюжетам. Но имеет смысл взглянуть на ретроспективу “Украины на карте”.

Со времен “картографической революции” XVI-XVII вв. в Западной Европе каждый образованный человек, который интересовался широким миром, мог найти на карте наши территории. Увидеть реки, горы и моря, а также государства, которые здесь были. Исследования по истории картографии свидетельствуют странную вещь: сначала Украина как страна на карте существовала, затем на время исчезла или сузилась, а потом снова туда вернулась, расширилась и утвердилась.

В разное время топоним “Украина” обозначал довольно отличающиеся по размеру территории, он увеличивался и сокращался, живя как бы собственной жизнью. Читати далі Место на картах. Почему украинцы были народом с самым длинным названием

Спроби створити дієвий союз із Україною


Кримськотатарська революція: липень — вересень 1917-го

Усі революції (якщо це справді революції) мають певну логіку розвитку. А надто ті, які відповідають на типологічно споріднені історичні виклики. Відтак нічого дивного немає в тому, що кримськотатарська революція 1917 року багато в чому нагадувала революцію українську, паралельно з якою вона розгорталася. Був, звісно, і певний вплив, оскільки українці назагал дещо випереджали кримців, була і певна взаємодія — на жаль, її виявилося не досить для беззастережної перемоги обох революцій.

Сказане стосується й періоду липня — вересня 1917-го у Криму. Нагадаємо, перед цим у квітні в Сімферополі відбувся перший Всекримський мусульманський з’їзд, на який зібралися близько двох тисяч делегатів. Обраний на з’їзді Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком) очолив 32-річний богослов, юрист і публіцист, автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я присягнувся» Нуман Челебіджихан, котрий виступав також як Челебі Челебієв. Розпочалася спочатку повільна, а потім — коли Челебіджихан повернувся до Криму (він перебував на фронті) — більш швидка розбудова кримськотатарських управлінських структур. Читати далі Спроби створити дієвий союз із Україною

«На зламі 1920 року в багатьох країнах вже був мир, але не в Україні…»

Мапа України, яку було видано у Відні у 1919 або в 1920 році у видавництві «Крістоф Райсер та сини». Художник «Verte», автор ідеї – Г. Гасенко

У чеській столиці в рамках виставки про історію української, російської та білоруської імміграції в міжвоєнній Чехословаччині виставлена унікальна мапа України, видана майже 100 років тому, на якій зображені визвольні змагання українців та їхні зусилля, спрямовані на збереження державності в добу Української Народної Республіки. Чеські фахівці кажуть, що тодішні спроби України втримати незалежну державу не мали успіху через брак підтримки з боку провідних західних держав, і радять нині Україні не забувати про цей історичний урок.

Виставка під назвою «Досвід вигнання: Долі емігрантів з території колишньої Російської імперії в міжвоєнній Чехословаччині» працює в Літньому павільйоні «Hvězda» (Зірка), що на околиці Праги в мальовничому парку.

Павільйон «Hvězda» (Зірка), околиця Праги

Ідея виставки – показати життя емігрантів із України, Росії та Білорусі, які приїхали до Чехословаччини в міжвоєнний період після відновлення нею свої державності в 1918 році. Читати далі «На зламі 1920 року в багатьох країнах вже був мир, але не в Україні…»

Харків український (до 100-річчя Української Національної Революції)

Про Харків часів Громадянської війни здебільшого згадують як про цілком червоне місто, щонайменше – білогвардійське. Харків був місцем виникнення Червоного козацтва, столицею Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Він радо вітав прихід Добровольчої армії генерала Денікіна. Все це, звісно, було. Проте були й інші приклади, які свідчать про прихильність значної частини населення Слобожанщини саме до української справи

Мазепинське училище

Чугуївське військове училище вважалося в Росії рекордсменом за кількістю Георгіївських кавалерів серед своїх випускників. Менш відомий інший бік цього навчального закладу – офіцери царської армії називали його «розсадником мазепинства». Серед викладачів училища було чимало патріотів України, які, попри опір керівництва, виховували у курсантів-українців національну свідомість. Про це писав герой бою під Крутами капітан Гончаренко: «Хочу підкреслити заслуги ґенерала Астафієва, що зумів ширити ще задовго до революції національну свідомість серед нас («малограмотних» українців). На це у російськім війську до революції було дуже мало відважних одиниць серед вищої військової ґенераліції». Читати далі Харків український (до 100-річчя Української Національної Революції)