Архів позначки: історія

Революція 1917-го: «дві в одній» або Хто й навіщо скидав самодержавство


Демонстрація на розі вулиці Хрещатик і Бібіковського бульвару в Києві. Березень 1917 р.

Загальноприйнятим є твердження, що повалення самодержавства в Російській імперії у 1917 році було актом суто всеросійської революції, а власне українська революція розпочалася дещо пізніше.

Однак ось який документ був опублікований у Петрограді того ж дня — 15 березня за григоріанським календарем, або 2 березня за «старим стилем», тобто за календарем юліанським, коли імператор Ніколай ІІ підписав зречення від престолу:

«У визвольній боротьбі останніх днів велику ролю відіграв і український демос в особі українського жовнірства тих полків, що прилучилися до повстання… Ряди війська, яке боролося за свободу разом з широкими демократичними масами Петрограда, в значній мірі складалися з синів українського громадянства й робітництва, з представників демократичних верств української нації… Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В боротьбі за сі права ми зичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потрібують забезпечення не лише своїх загальногромадянських прав, але й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський нарід має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді. Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити якнайширший культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу, як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня, українська маса в Петрограді повинна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, льозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку, з якнайширшими правами окремих націй і спеціяльно з якнайширшою національною територіяльною автономією України».
Читати далі Революція 1917-го: «дві в одній» або Хто й навіщо скидав самодержавство

Десять міфів про Українську революцію

Інститут національної пам’яті зібрав спростування десятьох історичних міфів про події Української революції 1917-1921 років.

Міф 1. “Жовтнева соціалістична революція” – основоположна подія російської, радянської та світової історії.

Спростування. Захопленню влади у жовтні-листопаді 1917 року більшовики не надавали особливого історичного значення.

Картина: Ленін виступає у Смольному в жовтні 1917 року

Володимир Ленін називав його збройним переворотом, одним із епізодів майбутньої “світової революції”. Для сучасників воно було подібним до невдалого Корніловського заколоту вересня 1917-го. Ніякого “переростання” із “буржуазної” до “соціалістичної” фази загального революційного процесу вони не бачили.

Лише за десять років після цього події отримали назву “Велика Жовтнева соціалістична революція”.
Читати далі Десять міфів про Українську революцію

Аркаси: грецька династія українських патріотів


МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ АРКАС (1853 — 1909), ВИЗНАЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИК, КОМПОЗИТОР, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ. ВІН, ЯК І ВСЯ РОДИНА АРКАСІВ, ЗРОБИВ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ВНЕСОК У СПРАВУ НАШОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Українську історію завжди творили не лише етнічні українці, а й ті, хто щиро перейнявся духом цієї землі, хто залучився в культурницьку, а нерідко — і в державницьку працю. Чимало достойників за покликом духу, а не крові стали значно більшими, сказати б, патріотами-практиками, ніж ті вусаті щирі українці, які гаряче клялися в любові до «неньки» і водночас, за словами поета Володимира Самійленка, «пролежали цілий свій вік на печі».
До цих достойників належить і рід Аркасів.
Читати далі Аркаси: грецька династія українських патріотів

Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Коментар від LIKБЕЗу.

Ми починаємо публікувати з дозволу автора фрагменти з енциклопедичної статті, яка ще не опублікована. Питання про сучасну оцінку мовознавцями етапів та шляху розвитку української мови є нескінченним приводом для дискусій і науковців, і широкої публіки. Тому ми вирішили, що погляд «зі сторони» був би цікавим. «Зі сторони» – дуже умовно, тому що автор – не громадянин України. Але й назвати його «неукраїнським науковцем» ніяк не можна, бо професор Міхаель Мозер – Президент Міжнародної Асоціації україністів і давній щирий симпатик українства. Втім його оцінки диктуються не цим, а тим, що зветься «світовий науковий процес».

Зазначимо, що ми скоротили суто мовознавчі частини тексту, які є вузькофаховими, і тому (зі щирим сумом зізнаємося) майже незрозумілими історикам, і певно важко б далися й широкій аудиторії. Отже, ми представляємо тут адаптовану версію наукової статті.

Читати далі Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Сіонізм проти більшовизму: український вимір

Одразу після захоплення більшовиками влади «біла» преса почала стверджувати, що революція в Росії була справою євреїв. І не лише жовтневий переворот, а й скинення царя — то їхня справа, наполягали найрадикальніші публіцисти. Потім ці тези підхопили впливові білоемігрантські кола; їх продукують і чорносотенці в сучасній РФ. Не оминули такі настрої й Україну: і в 1930-х вони були відчутні, й пізніше — аж до наших днів, коли деякі публіцисти, які вважають себе великими українськими патріотами, стверджують: у 1918—1938 роках радянська Україна була такою собі «жидівською державою», де порядкували «сіоністи», «юдо-нацисти» та різного ґатунку «єврейські попихачі».

На підтвердження цієї тези наводяться десятки вочевидь єврейських прізвищ чекістів високого рангу чи компартійних функціонерів (а їх там і справді вистачаєна середину 1930-х, скажімо, біля 80% обласних управлінь НКВД й інших керівних структур цієї «контори» очолювали чекісти єврейського походження; щоправда, ними керував Всеволод Балицький — персонаж, якого за екстер’єром і діловими якостями охоче взяли би і в СС, і в гестапо…). І як би не звинувачували публікаторів цих прізвищ в «антисемітизмі» деякі особливо ревні особи з іншого табору, — факти є фактами.
Читати далі Сіонізм проти більшовизму: український вимір

Трампу захотілося позмагатися з кремлівським карликом у тому, хто далі плюне

161116_trump1

Жителям Готема набрид Бетмен, їм захотілося злого клоуна Джокера. Світ перетворюється на цирк, панове!

Бутерброд як завжди падає маслом донизу. Якщо неприємність може трапитися, вона обов’язково трапляється.

Не варто тішити себе надіями, що після виборів у США все залишиться, як було. Що Трамп – це глюк у системі, і в нас залишилося чимало друзів і в сенаті, й у конгресі. Трамп – це не заслуга Манафорта, це не підступи Путіна. Це – нова реальність, яка буде разюче відрізнятися від колишньої. Жителям Готема набрид Бетмен, їм захотілося злого клоуна Джокера. Який нехтує усіма можливими моральними заборонами, здатен розбудити найпотаємніші інстинкти та вбити почуття жалості й альтруїзму. Трамп візьме на себе всю моральну відповідальність за «нехристиянську» жорстокість до бідняків, мігрантів і кольорових, за нові в’язниці Гуантанамо, за зраду друзів Америки і угодовство з її ворогом. Він відтягне на себе все погане, і, коли років через 10 Америка повернеться до епохи милосердя, його засудять і забудуть, як страшний сон.
Читати далі Трампу захотілося позмагатися з кремлівським карликом у тому, хто далі плюне

Чи був Сатана в Сатанові?

161031_sataniv1
Історичний центр Сатанова. Внизу видно верхівку міської брами, на горі – оборонна синагога (як брама, так і синагога зведені в XVI столітті)

Останніми роками (чи вже десятиліттями?) набуло в нас популярності – а надто серед молоді – “їхнє” екзотичне свято Гелловін. Поборники вітчизняних традицій і традиційної моралі з цього приводу схильні понарікати: мовляв, то заледве не “сатанізм”, бо там перебираються на чортів і відьом, а ревним християнам того робити не випадає… Та й не наше воно. Наше – це гаївки, Купала, Андрія, Святий Миколай, Маланка та вертеп із колядками. Хоча – заради справедливості – ревнителі вітчизняних традицій і моральності мали би пригадати, що серед провідних персонажів українського вертепу є… чорт і смерть.

Якщо ж добре подлубатися в історії, то виявиться що Гелловін десь таки наш, а що вже правдиві галичани, то ті взагалі мають його святкувати, як стій.
Читати далі Чи був Сатана в Сатанові?

Чи варто нам переписувати «Історію ВКП(б)»?

160726_kratkiikurs1

Ми шануємо Корольова, а він – батько балістичних ракет, якими Хрущов збирався стріляти з Куби по Америці

…Не можна переписувати історію! Не чіпайте! – лунають голоси з-за поребрика і ближче, коли, зігнувшись і схиливши голови, відходять від нас у небуття ДніпроПетровський з ДніпроДзержинським, численні комсомольськи й коммунарськи, нескінченні вервечки леніних та чапаєвих.

Порожні п’єдестали вселяють жах. Відсутність серпів і молотів – почуття беззахисності. «Не можна переписувати історію!»

І ми згодні. Історію не можна переписати. Це безглуздо. Особливо, якщо це історія КПРС, а тим більше, її «Короткий курс».
Читати далі Чи варто нам переписувати «Історію ВКП(б)»?

Українська проблема PiS

160624_Pawel_Smolenski
Відповідаючи на апель колишніх українських політиків, глав Церков та інтелектуалів зі словами «вибачаємо і просимо вибачення», у тому числі й за злочини на Волині влітку 1943 року, парламентарі PiS пишуть:

«Дорогі українські друзі,

(…) Дякуємо за декларацію дружби і спільності мети в майбутньому. Хочемо однозначно розвіяти побоювання, висловлені у Вашому листі. Ми цілком визнаємо цінність не тільки нинішньої української державності, але також і окремої української думки і чину незалежності. Ми визнаємо правильною і зрозумілою багатовікову боротьбу українців за право на вільний культурний і державний розвиток».

Розумні слова, але далі — вибоїни: «Різниця між нами, однак, стосується не минулого, а сучасної політики історичної пам’яті. Проблемою є нинішнє українське ставлення до винуватців геноциду, вчиненого проти поляків у роки Другої світової війни».
Читати далі Українська проблема PiS

Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (ІІ)

160427_M_Drahomanov
Михайло Драгоманов

(закінчення)

Але й це ще не все. Приблизно така сама візія України, як її подав Драгоманов у своєму «Передньому слові до «Громади»», вже була відома з підписаної криптонімом И. М. публікації в журналі «Основа» за травень 1861 року «Краткое географическое обозрение края, населенного южнорусским (украинским или малороссийским) народом». Ось що тут сказано: «Країна, населена південнорусами (українцями, малоросами), займає частину Східної Європи. Її протяжність із заходу на схід становить майже 20 градусів довготи, тобто від 38 до 58 градуса східної довготи (рахуючи від острова Ферро), що складає понад 1.800 верст. Найбільша протяжність з півночі на південь сягає 900 верст, тобто від 44 градусів 30 мінут до 53 градусів 45 мінут північної широти. Читати далі Леонід УШКАЛОВ “МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ: ЩО ТАКЕ УКРАЇНА” (ІІ)