Архів позначки: концтабір

Караванський. Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами

161120_s_karavanskyi1

Він відмовився доносити – його посадили. За ґратами він записав розповіді свідків розстрілу польських офіцерів у Катині й почав створювати Словник рим української мови. Своє довголіття пояснює тим, що від тривалих голодувань, коли «вже лишалися шкіра і кістки, у нього наростало нове тіло». Святослав Караванський є найстаршим серед правозахисників Гельсінської групи і мовознавців, які обрали об’єктом дослідження українську мову. Він пише блоги, у яких застерігає світ.

Мовознавець Святослав Караванський зростав у російськомовній Одесі. Однак, слухаючи своїх батьків, Караванський рано зрозумів, що рідною їхньою мовою була українська. У хвилини нервового напруження батьки вживали українські вислови, за що сусіди часом називали їх «петлюрівцями».

«Очевидно, попервах батьки воліли спілкуватись українською. І згодом, уже у 20-ті роки, батько не раз говорив до мами по-українськи, та й у розмовах з іншими закидав українські слова. І все ж моєю рідною мовою треба вважати російську – з поправкою на «гекання» та ряд українізмів. Змалку я чув українські приказки, пісні, жарти – переважно від матері. А ще – в таких «російських» родинах, як-от наша, були незмінно присутні українські книжки, зокрема «Кобзар» Шевченка», – розповів Караванський в інтерв’ю поетесі Люцині Хворост.
Читати далі Караванський. Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами

2014_31 серпня – 2 вересня

31 серпня відбулося:

***
0831_Kraws
95 років тому (1919) до залишеного червоними Києва вступали об’єднані українські армії під командуванням генерала Антіна Кравса. До полудня місто жило без влади. Газети не вийшли. З обіднього часу на вокзал почали прибувати з заходу потяги: у першому составі частина особового складу, що виглядала на національний манер, як згадує один з очевидців, з оселедцем на голові, в одязі, «який ми бачили в історичних п’єсах Садовського»; у другому – кіннота, яка й очолила переможний похід в місто. В призначений час розпочався парад на Хрещатику. Війська урочисто попрямували до Думської площі. На балконі другого поверху над входом до Думи було вивішено великий жовто-блакитний прапор. І в той самий час, близько опівдня, в місто зі сходу, через Ланцюговий міст (мости залишились неконтрольованими) ввійшли частини Добровольчої армії генерала Денікіна, які також рушили до Думської площі з боку Царського саду та Європейської площі. Несподівано зустрівшись перед Думою, обидві сторони виявили розгубленість. Посланець від білогвардійського полковника, який їхав попереду, двічі намагався під’їхати до Думи, щоб встановити російський триколор, але український хорунжий криком «Назад!» щоразу відлякував його. Водночас денікінські кінні підрозділи пройшли до центру Печерськом та Липками. Почалися переговори, але несподівано для обох сторін з боку Печерська пролунав гарматний постріл, і снаряд влучив у будинок Думи. Почалась стрілянина шрапнеллю. Ніхто не розумів, що трапилося, але, як згадує свідок цих подій, Г. Григор’єв: «потім стало відомо, що Дніпровська флотилія, яка відступала разом з більшовиками вгору по Дніпру, під’їхала ближче до Києва і хрестила обох нових переможців. Перед ранком настала тиша. Петлюрівці відступили. Трикольоровий прапор весело тріпотів поблизу архангела Михаїла…» Після сутичок і переговорів денікінські війська зайняли основні райони Києва, і за домовленістю з ними галицькі вояки відійшли до Василькова.
***
Читати далі 2014_31 серпня – 2 вересня