На початку було Слово. Ця теза Святого Письма справедлива щодо найрізноманітніших сфер людського буття впродовж усієї історії. Згадаймо, що вільні античні греки вважали мешканців сусідніх деспотичних держав варварами не тому, що у них не було розвиненої матеріальної культури. Ні, просто піддані деспотичних правителів не мали можливості вільно висловлювати й обстоювати свої думки, і тому підпорядковувалися примхам самодержців.

Розпад варварської тоталітарної деспотії, знаної як Радянський Союз, також почався зі слова. З книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, з глушених-переглушених західних «радіоголосів», з ліричної поезії, де йшлося не про Леніна й партію, а про нормальні людські почуття. І, як це не парадоксально, з радянської Конституції. Записавши до неї красиві слова про демократію, аби мати пристойний вигляд на міжнародній арені, тоталітарна влада потрапила у пастку. Кілька десятиліть людей садовили за ґрати лише за те, що вони вимагали дотримання конституційних норм. Як наслідок, урешті-решт радянська система стала виглядати варварською в очах не тільки дисидентів і міжнародної спільноти, а й в очах більшості населення і навіть частини партноменклатури. І ця система впала під тиском не лише матеріальних труднощів, а і Слова. Бо мусила впасти.
Читати далі Кілька міркувань про українське Слово →