Архів позначки: Київ

Мурашко. II. На каруселі, додому

Завершуємо розповідь про художника Олександра Мурашка в рамках мультимедійного циклового проекту “КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ”

Після мистецького тріумфу в Мюнхені багато що Олександр Мурашко міг собі дозволити. У 1909 р. Київське художнє училище, підпорядковане Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, запросило митця очолити одну з майстерень живопису. На жаль, у тому навчальному закладі й досі плекали казенні програми давно померлого класицизму, і навіть така енергійна особистість, як Олександр Олександрович, не розтермосила училище від мертвого сну. Наприкінці третього року викладання знаний маляр залишив солодку посаду, як суцільно вільний художник. Читати далі Мурашко. II. На каруселі, додому

Мурашко. I. На кониках, по вічності

Картина “Карусель”, 1906 р.

Укрінформ продовжує серію публікацій мультимедійного циклового проекту “КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ”

Часом ми, наче ото малі діти, бавимося на кониках, а карусель гасає нами по Вічності. Не звертаючи уваги на безсмертя, ми ошатно вбираємося, чепуримося та веселою ватагою рушаємо на атракціони, вважаючи, що то – дозвільні пустощі, а у нас в житті ще буде час на великі справи… Він був іншим, бо ніколи не гаяв час, наче знав іншої каруселі нема і будь якої миті вона може спинитися. Читати далі Мурашко. I. На кониках, по вічності

День відкритих дверей у музеї Кошиця

Олександр Кошиць після виступу у Мексиці

Олександр Кошиць – видатний культурний дипломат та головний світовий промоутер «Щедрика»

В київському музеї Олександра Кошиця відбувся День відкритих дверей. Олександр Кошиць – персона надзвичайно вагома для світової культури та історії української культури і політики. Це видатний композитор, хоровий диригент, а також державний діяч. Сто років тому він очолював музичний відділ Міністерства освіти УНР, яке потім переформатувалося в Головне Управління мистецтв (аналог нинішнього Міністерства культури). Олександр Кошиць став засновником і головним диригентом Української республіканської капели, яка з тріумфом гастролювала впродовж п’яти з половиною років в 17 країнах світу (десятьох країнах Європи і сімох Північної і Південної Америк). Читати далі День відкритих дверей у музеї Кошиця

Бойовий дебют української броні. Як на заводі “Арсенал” повстання вгамовували

Кулеметний бронеавтомобіль «Остін» 2-ї серії (фото періоду літо-осінь 1918 р.)

Бронеавтомобілі допомогли УНР протистояти не тільки місцевій “п’ятій колоні”, а й наступу зовнішнього аресора

29 (16) січня 1918 р. в Києві спалахнуло більшовицьке повстання, центром якого став завод “Арсенал”. Війська, що зберегли вірність Центральній Раді, за кілька днів придушили виступ. Значну роль у цьому, як і загалом у захисті Києва, зіграли українські броньові частини. Читати далі Бойовий дебют української броні. Як на заводі “Арсенал” повстання вгамовували

Копчені гуси, подарунки від “Ґедзя” і пальмове гілля. Як у Києві 1918-й зустрічали

Кияни веселились на балах-маскарадах, а керівництво УНР зустріло новий рік з песимізмом

Новий 1918 рік українці зустрічали з неділі на понеділок, за чинним тодішнім календарем (за сучасним – це ніч з 13 на 14 січня). Рівно через сто років Новий 2018-й ми так само будемо зустрічати з неділі на понеділок. Це випадковий збіг. Та, незважаючи на цю випадковість, сьогодні ми звертаємо особливу увагу на доленосні історичні події на збігу 1917-го й 1918-го. І так само, як і сто років тому, сповнені тривоги і сподівання, що Україна своє осягне (Ukraine fara da se!). Як не раз повторював Михайло Грушевський… Читати далі Копчені гуси, подарунки від “Ґедзя” і пальмове гілля. Як у Києві 1918-й зустрічали

Містика і лють. Як у Центральній Раді про суверенність України сперечались

Сто років тому запеклі суперечки точились навколо того, чи може Україна сама вирішувати свою долю

Першого листопада (19 жовтня) втретє за останні десять днів у Центральній Раді стояло руба питання: чи стануть майбутні Українські Установчі Збори суверенними, тобто чи матимуть право визначати долю України, чи постануть лише як один із багатьох краєвих представницьких органів Росії? Інакше кажучи, чи Україна стане суб’єктом федерації чи лише її об’єктом? Дискусії між українськими та неукраїнськими (Бунд, російські есери та меншовики) фракціями УЦР були гарячими, у газетах йшлося про небезпеку “розколоти демократію України”. І лише на розпочатому 1 листопада (19 жовтня) засіданні Малої Ради вдалося досягти згоди.

Читати далі Містика і лють. Як у Центральній Раді про суверенність України сперечались

Київ: українська столиця чи місто нуворишів?

Руйнація історико-культурних пам’яток Києва розпочалася не сьогодні і не вчора. У Радянському Союзі ті чи інші споруди тривалий час руйнували суто з ідеологічних міркувань. Храми, поміщицькі садиби, адміністративні будівлі тощо – щоб не нагадували народові добу «клятого самодержавства». Далі пішли часи своєрідного «архітектурного символізму» – зносилися цілком придатні для житла домівки і навіть цілі міські квартали, щоби побудувати нові величні адміністративні споруди. Скажімо, у Москві, щоб розчистити місце для побудови помпезного Палацу Рад, більшовицька влада висадила в повітря не лише храм Христа Спасителя (про що написана неймовірна кількість текстів), а й десятки багатоповерхових житлових будинків (про них і про долю тисяч викинутих на вулицю москвичів мало хто згадує).

А в Києві у 1930-х активно «розчищали» місце для урядових споруд і кварталів, отож лише диво вберегло Софію Київську, але був знищений Михайлівський Золотоверхий – і знов-таки, десятки житлових будинків…
Читати далі Київ: українська столиця чи місто нуворишів?

1 травня в історії Української революції

1917, 1 травня (18 квітня) – створено 1-й український полк імені Богдана Хмельницького. Це був початок українізації військових частин російській армії.

Вимога про організацію 1-го українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького постала ще 29 березня 1917-го на установчих зборах українців-вояків київської залоги, коли було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.


Прапор 1-го українського полку імені Богдана Хмельницького.

За ініціативою клубу черниці Флорівського жіночого монастиря вишили для майбутнього полку прапор, а 1 квітня його освятили у Володимирському соборі.
Читати далі 1 травня в історії Української революції

Український прапор над Києвом 1 травня 1966 року

160503_1966-05-01_1
Більшість борців із радянським режимом і досі залишаються «кримінальними злочинцями»

Рівно півстоліття тому, у ніч проти 1 травня 1966 року, над будівлею Київського інституту народного господарства (сьогодні це Київський національний економічний університет) двоє молодих хлопців вивісили жовто-блакитний прапор. Червоний – радянський – зірвали, а національний український підняли. Вчинили цей подвиг 26-річний Віктор Кукса та 28-річний Георгій Москаленко. Обоє – київські робітники, а Георгій – ще й студент-вечірник того самого інституту народного господарства. Задум хлопців був такий: будівля інституту розташована на Брест-Литовському проспекті (зараз – проспект Перемоги) якраз навпроти заводу «Більшовик». Рано-вранці на проспекті формуватимуться першотравневі колони робітників заводу, щоб потім пройтися Хрещатиком. Ось вони і мали б побачити замість червоного жовто-блакитний прапор.
160503_1966-05-01_2

Читати далі Український прапор над Києвом 1 травня 1966 року

Антоновичі: приклад жертовного служіння Україні та проекції на сьогодення

160410_V_Antonovych
ВОЛОДИМИР АНТОНОВИЧ — НЕ ЛИШЕ ВИДАТНИЙ ВЧЕНИЙ, ЗАСНОВНИК НАЦІОНАЛЬНО ОРІЄНТОВАНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ, А Й РОДОНАЧАЛЬНИК ДИНАСТІЇ УСЛАВЛЕНИХ УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ — ДМИТРА, МАРКА ТА МИХАЙЛА АНТОНОВИЧІВ

Не так давно «День» розповів про рід Алчевських, представники двох поколінь якого зробили визначний внесок у різні сфери вітчизняної економіки, культури та політики. Сьогодні йтиметься про інший рід, без якого вже півтора століття не можна собі уявити українське життя в самій Україні та в діаспорі. Цей рід самим фактом свого існування засвідчив спадкоємність інтелектуальних, моральних і фахових традицій в українській історії, яка пройшла крізь численні трагедії та злами.

Загалом український суспільний краєвид упродовж останнього століття було стільки разів викошено і перекопано, що нормальна спадковість вважається мало не за виняток. Але такі винятки є. Серед них один із найунікальніших — родина Антоновичів, яка відігравала величезне місце і в українській науці, і ширше в українському суспільно-політичному і культурному ландшафті від середини ХІХ і до початку ХХІ століть і нові генерації якої, ймовірно, зроблять ще чимало для національної культури та дослідницької думки.
Читати далі Антоновичі: приклад жертовного служіння Україні та проекції на сьогодення