Архів позначки: мас-медіа

Кремль, Луб’янка і мас-медіа України

151031_zombi
Старі технології у новій обгортці

По мас-медіа України минулого тижня прокотилася новина: 20 жовтня російські та українські журналісти — учасники семінару «Роль засобів масової інформації у запобіганні та боротьбі з пропагандою національної, расової та релігійної ненависті, що представляє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі і насильства», який відбувся у Женеві під егідою Верховного комісара ООН з прав людини, — дійшли порозуміння і виступили зі спільною заявою щодо неприпустимості використання «мови ворожнечі» та «образу ворога». Дехто вважає цю заяву великим поступом у справі налагодження відносин між журналістами двох держав й у звільненні журналістів від ролі «підношувачів снарядів». На мою ж думку, йдеться про фактичну капітуляцію певної частини вітчизняної журналістської спільноти перед агресором і добровільне прийняття нею ролі «корисних ідіотів» Кремля та Луб’янки.

Уже перша фраза заяви наочно засвідчує справедливість такого висновку: «Використання «мови ворожнечі» в теле- і радіоефірах, інтернет-виданнях і друкованих ЗМІ обох країн є одним з чинників розпалювання збройного конфлікту на сході України». Жертва агресії й агресор поставлені на одну дошку — «обидві країни»; імперсько-шовіністична, а нерідко і відверто расистська російська пропаганда прирівняна до спроб частини українських ЗМІ мобілізувати націю на відсіч «гібридній» агресії; немає ніякої війни Росії проти України, немає окупації української території, а є «збройний конфлікт на сході України», в якому винні обидві сторони.
Читати далі Кремль, Луб’янка і мас-медіа України

Чи потрібні Україні публічні інтелектуали?

150605_rozum1
Новоєвропейська цивілізація зуміла істотно випередити всі інші цивілізаційні «материки» у розвитку саме тому, що оптимальним чином задіяла колосальний ресурс, який являє собою розумність, раціональність

Попри всі зміни на українській політичній арені, для більшості владних політичних сил, а тим паче для нинішньої так званої опозиції всі ці люди — щось на кшталт неминучого лиха, яке слід мінімізувати — шляхом залякування, блокування діяльності, витіснення з країни, а часом навіть з використанням «методів фізичного впливу».

Найхитріші політики, втім, вважають, що ці люди є чимось на кшталт суспільних ліків: гірких, але вкрай потрібних у критичних ситуаціях, і тому час від часу надають їм якісь трибуни, спілкуються з ними, а потім, коли найхитрішим ввижається, наче ситуація нормалізувалася, наче все в порядку, безцеремонно відсовують назад, до їхнього гетто. Читати далі Чи потрібні Україні публічні інтелектуали?