Архів позначки: мова

«Я веру, што расейскія турысты ў Менску будуць размаўляць па-беларуску»

Ўкраіна дапаможа беларусам стварыць па-сапраўднаму незалежную дзяржаву – лічыць вядомы ўкраінскі публіцыст Віталь Портнікаў.

«Эўропа – гэта не багатыя машыны й дамы, гэта свабода й празрыстыя правілы гульні. Нашае грамадзтва толькі цяпер пачынае ўсьведамляць, што Эўропа – гэта вялікая праца», – заявіў на сустрэчы з варшаўскай аўдыторыяй вядомы ўкраінскі публіцыст Віталь Портнікаў. Колькі часу зойме пераўтварэньне Ўкраіны ў эўрапейскую дзяржаву? Чаму Ўкраіна, на думку Віталя Портнікава, адыграе гістарычную ролю ў лёсе Беларусі? Калі й пры якіх умовах Беларусь стане свабоднай эўрапейскай дзяржавай? Пра гэта ўкраінскі публіцыст расказвае Аляксандру Папко. Читати далі «Я веру, што расейскія турысты ў Менску будуць размаўляць па-беларуску»

Про мови та порожнечу

Еmpty language”, або “порожня мова”. Так західні та американські лінгвісти назвали мову, що утворилась всередині країни, яка виникла на теренах колишньої Російської імперії та назвала себе “Радянським Союзом”. В лінгвістичній совєтології, напрямі лінгвістики, що з’явився в кінці 40-х років минулого століття, вона отримала багато назв: “тоталітарна”, “комуністична”, “радянська”, “дерев’яна”, або “новомова”, як у Орвела. Незалежно від назви, її суть незмінна – це мова тоталітарного режиму, який камуфлював свою людожерську суть, створивши для цього окрему лінгвістичну систему.


Мова – це політичний канал, політичний продукт та політична сила. В тоталітарних режимах мова – це політичне знаряддя. Вона виконує функцію політичного контролю, спотворює та пригнічує здатність людини міркувати над політикою, аналізувати ситуацію, в якій вона опинилась, та уявити, що можна діяти по-іншому. Вона руйнує не тільки здатність людини бути вільною, а й знищує бажання політичної свободи. Тоталітарна мова визначає лінгвістичний механізм увіковічення тоталітарної влади. Це лінгвістичне шахрайство – мова брехні, маніпуляцій, абсурду та імітації. Мова порожнечі. Вона начебто існує і звучить, але нічого не здатна сказати чи пояснити.
Читати далі Про мови та порожнечу

Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Коментар від LIKБЕЗу.

Ми починаємо публікувати з дозволу автора фрагменти з енциклопедичної статті, яка ще не опублікована. Питання про сучасну оцінку мовознавцями етапів та шляху розвитку української мови є нескінченним приводом для дискусій і науковців, і широкої публіки. Тому ми вирішили, що погляд «зі сторони» був би цікавим. «Зі сторони» – дуже умовно, тому що автор – не громадянин України. Але й назвати його «неукраїнським науковцем» ніяк не можна, бо професор Міхаель Мозер – Президент Міжнародної Асоціації україністів і давній щирий симпатик українства. Втім його оцінки диктуються не цим, а тим, що зветься «світовий науковий процес».

Зазначимо, що ми скоротили суто мовознавчі частини тексту, які є вузькофаховими, і тому (зі щирим сумом зізнаємося) майже незрозумілими історикам, і певно важко б далися й широкій аудиторії. Отже, ми представляємо тут адаптовану версію наукової статті.

Читати далі Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Усі, кому не ліньки, критикують законопроекти про мову, подані на розгляд Верховної Ради. Що ж, їхні конкретні положення можна і треба критикувати й уточнювати. Проте більшість критичних атак має на меті зовсім інше: не допустити витіснення російської імперської культури з українських обширів. А мова тут – лише супутня нагода виступити на захист «русского мира».

Із тими, хто явно чи неявно підтримував і підтримує Путіна, все зрозуміло. Але цими персонами атаки не обмежуються. Скажімо, один досить відомий публіцист і заповзятий критик Путіна, який зве себе марксистом і претендує на роль ледь не провідного лівого теоретика України, договорився до того, що порівняв пропоновані законопроектами заходи з «новим Валуєвським циркуляром» і став на захист начебто «проєвропейського» закону Ківалова-Колесніченка (він же «закон КК»). Тобто Путін – це погано, а от путінізм і «русский мир» (утіленням яких і став ухвалений з порушеннями Конституції і регламенту «закон КК») – це добре.
Читати далі Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Кілька міркувань про українське Слово

На початку було Слово. Ця теза Святого Письма справедлива щодо найрізноманітніших сфер людського буття впродовж усієї історії. Згадаймо, що вільні античні греки вважали мешканців сусідніх деспотичних держав варварами не тому, що у них не було розвиненої матеріальної культури. Ні, просто піддані деспотичних правителів не мали можливості вільно висловлювати й обстоювати свої думки, і тому підпорядковувалися примхам самодержців.

Розпад варварської тоталітарної деспотії, знаної як Радянський Союз, також почався зі слова. З книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, з глушених-переглушених західних «радіоголосів», з ліричної поезії, де йшлося не про Леніна й партію, а про нормальні людські почуття. І, як це не парадоксально, з радянської Конституції. Записавши до неї красиві слова про демократію, аби мати пристойний вигляд на міжнародній арені, тоталітарна влада потрапила у пастку. Кілька десятиліть людей садовили за ґрати лише за те, що вони вимагали дотримання конституційних норм. Як наслідок, урешті-решт радянська система стала виглядати варварською в очах не тільки дисидентів і міжнародної спільноти, а й в очах більшості населення і навіть частини партноменклатури. І ця система впала під тиском не лише матеріальних труднощів, а і Слова. Бо мусила впасти.
Читати далі Кілька міркувань про українське Слово

Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

160721_M_Moser

Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

Мовознавець Міхаель Мозер, як й інші зарубіжні україністи, деякі історики, письменники та політики, належить до «адвокатів» нашої країни у світі, завдяки яким її голос стає більш чутним та переконливим. Україніст, дослідник історії української мови та сучасної соціолінгвістичної ситуації.

Незадовго до Революції гідності в Німеччині вийшла друком його книжка «Language Policy and Discourse of Languages in Ukraine under President Viktor Yanukovych» («Мовна політика й мовний дискурс в Україні за президентства Віктора Януковича», Штутгарт, 2013). Він написав чимало праць про суржик та мову Галичини. Зараз у Канаді готується до друку нова книжка статей дослідника, назву якої можна перекласти як «Нові причинки до історії української мови» («New Contributions to the History of the Ukrainian Language»). На ту саму тему Міхаель Мозер прочитав лекцію в столичній Книгарні «Є». Опісля Тиждень поспілкувався з професором, аби з’ясувати, про що йтиметься в «Нових причинках». Ми поцікавилися, чому він вважає цінними для нашої мови запозичення з польської XVII–XIX століть і як варто ставитися до суржику, не обійшли увагою і наболіле питання російської мови як другої державної.
Читати далі Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

«…с твердой установкой: да будет демократия, но не за счет украинства»

160610_ukr-is-you

Бывает, что даже под огнем человек не вполне отдает себе отчет в том, что идет война. Находясь бок о бок в гуще событий, люди описывают их так, словно пребывают на разных планетах. Отсюда и разница программ, хотя встречаются среди них и универсальные. Одна интеллектуалка из Донецка настаивает, например, что только христианская любовь враждующих сторон друг к другу может решить дело угодным Богу образом. Кто бы сомневался… Эта, самая конструктивная из всех возможных, программа удобна, кроме прочего, тем, что можно особо не вникать, что где происходит, кто чего хочет, чего опасается.

Русскоязычные жители Украины, между тем, говорят украиноязычным: “Оставьте нашу русскость при нас. Не надо пытаться украинизировать нас. Или, что то же самое, не думайте и не мыслите о политике дерусификации. Не проводите ее никак – ни грубо, ни мягко. Да, мы знаем и признаем: русификация была. Она длилась более трехсот лет. Она была разной: и мягкой, и вплоть до расстрелов, и хитрой, и бесхитростной. Что было, то было. Мы – продукт этой политики. Но нас не родишь обратно. Обращайтесь с нами не так, как обращались русские, когда мы еще были украинцами. Будьте по отношению к нам европейцами!
Читати далі «…с твердой установкой: да будет демократия, но не за счет украинства»

«…тоді є шанс, що русифіковані реґіони колись і справді стануть двомовними…»

160501_2lang_1

У своєму крайньому на Збручі тексті (http://zbruc.eu/node/50648) Юрій Винничук слушно повертається до мовного питання в Україні, акцентуючи увагу на тому, що після Майдану російська «здобула певні моральні преференції, з якими кожен україномовний змушений миритися». Загалом погоджуючись із цією тезою, не можу не висловити сумнів щодо оптимізму автора, якому віриться, що молоді покоління з порозумінням «справляться значно успішніше». Можливо, але лише за умови, що то буде понимание, а не порозуміння.

Бо після Майдану й початку російської аґресії ціла країна почала активно спростовувати міфи російської пропаґанди про так звані утиски російськомовних, хунту й фашистів. Все б нічого, але на шляху до переконання себе й усього світу в тому, що ми не етнічна, а політична нація, яка може собі дати раду з внутрішньою різноманітністю й двомовністю, нам намагаються нав’язати існуючий стан речей як «нормальний», «демократичний» чи «європейський». І коли україномовна людина просто каже, що мовна ситуація в Україні хвора і що наша мова в багатьох сферах — під реальною загрозою, її блискавично оголошують провокатором, який зазіхає на «єдність» країни. Російськомовні патріоти не гребують моральними маніпуляціями, розповідаючи про двомовність Майдану, російську в прифронтових окопах чи журнал Шевченка. Теза проста: якщо хочемо миру в країні — треба якомога хутчіш визнати, що ніякої мовної проблеми немає. Читати далі «…тоді є шанс, що русифіковані реґіони колись і справді стануть двомовними…»

Мода на Мову: Русифікація в Білорусі згортається?

160204_smak_movy1

Білоруси зрозуміли – їхня країна будь-якої миті може бути де-факто відторгнута. Як Крим

Ще зовсім недавно в ЮНЕСКО були стурбовані тим, що білоруська мова поринає в забуття. Але ситуація змінилася. Місцеві патріоти завзято взялися за відродження білоруської. І, схоже, держава готова допомогти.

УРОК УКРАЇНИ

Останнім часом у Білорусі намітилася сприятлива тенденція, пов’язана з відродженням білоруської мови. Місцева молодь називає таке явище «модою на мову». Звичайно, прогулюючись міськими вулицями, як і раніше, чуєш російську мову, що приносить комфорт тутешнім численним туристам-росіянам. Але дедалі частіше стало чути «тутэйшы» білоруську. Чиновники називають її мовою титульної нації.
160204_smak_movy2

Читати далі Мода на Мову: Русифікація в Білорусі згортається?

Про «передозування» суржиком…

151127_surzhyk1

Частка української мови зменшується, а частка власних фільмів і передач — зростає…

Спершу громадянський рух «Відсіч», а потім і Держтелерадіо почали бити на сполох: частка української мови в телебаченні України зменшується! Якщо, за даними моніторингу ефіру десяти найбільших всеукраїнських комерційних телеканалів («Україна», «Інтер», НТН, ICTV, 1+1, 2+2, СТБ, «Новий», ТЕТ і К1), на початку червня частка української мови становила близько 28%, то тепер вона зменшилася до 23%. Інакше кажучи, за п’ять місяців ця частка зменшилася на п’ять відсоткових пунктів. Найменше української мови на каналах «Україна», «Інтер», 1+1 та СТБ — за 17 годин моніторингу активісти «Відсічі» не зауважили там жодної суто україномовної передачі чи фільму. Водночас фільмів і передач українського виробництва за ці п’ять місяців на цих каналах побільшало — із 33% до 51%, а російського виробництва — істотно поменшало — з 29% до 19%.
Читати далі Про «передозування» суржиком…