Архів позначки: народ

Спроби створити дієвий союз із Україною


Кримськотатарська революція: липень — вересень 1917-го

Усі революції (якщо це справді революції) мають певну логіку розвитку. А надто ті, які відповідають на типологічно споріднені історичні виклики. Відтак нічого дивного немає в тому, що кримськотатарська революція 1917 року багато в чому нагадувала революцію українську, паралельно з якою вона розгорталася. Був, звісно, і певний вплив, оскільки українці назагал дещо випереджали кримців, була і певна взаємодія — на жаль, її виявилося не досить для беззастережної перемоги обох революцій.

Сказане стосується й періоду липня — вересня 1917-го у Криму. Нагадаємо, перед цим у квітні в Сімферополі відбувся перший Всекримський мусульманський з’їзд, на який зібралися близько двох тисяч делегатів. Обраний на з’їзді Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком) очолив 32-річний богослов, юрист і публіцист, автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я присягнувся» Нуман Челебіджихан, котрий виступав також як Челебі Челебієв. Розпочалася спочатку повільна, а потім — коли Челебіджихан повернувся до Криму (він перебував на фронті) — більш швидка розбудова кримськотатарських управлінських структур. Читати далі Спроби створити дієвий союз із Україною

Чи є світло в кінці тунелю? Соціологія від песиміста і соціологія від оптиміста

Суспільство стало однорідним, але намітилися інші лінії поділу

В Україні три роки йде війна. Війна, яку можна уявити, як серію різних гравюр. Це і село, що стоїть на колінах і зустрічає на під’їзді труну з солдатом. Нещодавно такі труни отримали вісім родин. І дипломатичні битви, мобілізація, паралельні фронти, і тут же ресторани, фестивалі, концерти, не завжди благодійні. Як суспільство приймає війну? Адже соцмережі дуже часто – просто ілюзія в порівнянні з тим, що відбувається в чорному ящику під назвою «народ».

Такої форми матеріал, можна сказати, набув випадково. Я прийшла на інтерв’ю до заступника директора Інституту соціології НАН Євгена Головахи, але через кілька хвилин до нього в кабінет зазирнула керівник центру «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. І я вирішила поставити питання одночасно двом соціологам. Тим більше, що найпомітніші вітчизняні представники цієї науки дещо відрізнялися в оцінках того, що відбувається. Читати далі Чи є світло в кінці тунелю? Соціологія від песиміста і соціологія від оптиміста

Кримськотатарська революція: перший етап

7 квітня виповнилося сто років від надзвичайно важливої події в житті кримськотатарського народу, від події, яка засвідчила вихід на історичну арену кримських татар як модерної нації та здатність молодої національної еліти очолити поступ свого народу. Йдеться про З’їзд мусульман Криму, який обрав Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком).

На жаль, ця дата в Україні була майже не помічена. У додатку до постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році», ухваленої 22 грудня 2016 року, де перелічені пам’ятні дати та ювілеї, що відзначатимуться на державному рівні, містить поміж інших такі рядки: «100 років з часу проведення першого Курултаю кримськотатарського народу (09.12.1917, за старим стилем – 26.11.1917)». І все в тому плані, що стосується кримських татар. А тим часом 7 квітня 1917 року (або ж 25 березня за «старим стилем») відбулася подія, яка у житті Криму важила не менше, ніж утворення перед цим у Києві всеукраїнської Центральної Ради.

Та про все по-порядку.
Читати далі Кримськотатарська революція: перший етап

Референдуму за незалежність України – 25! Або чому День Незалежності України слід відзначати 1 грудня

25 років тому українці на референдумі проголосували за незалежність

1 грудня 1991 року в Україні відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт проголошення незалежності України, ухвалений 24 серпня 1991 року Верховною Радою України, за який тоді проголосували 346 народних депутатів.
Читати далі Референдуму за незалежність України – 25! Або чому День Незалежності України слід відзначати 1 грудня

Трохи шизофренії

160423_ukr

Різного штибу соціологічні опитування – якщо вони тільки не фейкові та в міру коректні – завжди приносять сяку-таку поживу для роздумів. І так само для здивувань. При цьому як роздуми, так і здивування можуть забарвитись у найпротилежніші емоції. Бо такий вже він є, сам у собі суперечливий і бентежний vox populi. Тим більше, якщо populus – наш рідний український.

Десь коло двох тижнів тому промайнула новина, що їй я спершу зрадів. Точніше, не так їй, як її заголовкові: «Найгірше українці ставляться до Путіна». Радіти з цього приводу на третьому році путінської аґресії – справа взагалі-то дещо абсурдна. Це майже як зрадіти новині про те, що Дніпро впадає в Чорне море. Але я все одно зрадів, бо з українцями ніколи й ні в чому не можна бути певним. Отже, той соціологічний факт, що з усіх знаних їм лідерів українці найгірше ставляться таки до Путіна, я подумки відсвяткував як перемогу. Чи як її прийнято тепер писати – #перемога.
Читати далі Трохи шизофренії

Страх перед миром, що не наступив

151011_notwar

Не ми обирали цю війну, а вона нас. А ось мир обирати нам

Нам страшно від цих «мінських угод». Не будемо брехати, що не страшно.

Яка різниця, план це Мореля, Меркель, Олланда або Путіна. Він ламає ту усталену картину світу, яку ми вимучили в свій душі за два роки Майдану і війни. Навесні минулого року нам важко було собі уявити Україну без Донбасу. Сьогодні важко уявити з ним.

Нам би радіти, що на фронті перестали стріляти. Що неміцний, невигідний – але мир. А ми чи не сумуємо за війною – коли все було ясно і зрозуміло: ворог – це ворог, його треба вбити; друг – це той, з ким підеш у розвідку. Ми чіпляємося за війну, бо мир поліваріантний. Тому що війну обирали не ми, а вона нас. А мир маємо обирати ми.
Читати далі Страх перед миром, що не наступив

Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

151005_schodali1

Нам доведеться пройти і через це. Через реінкарнацію Кернеса. Через оплески Добкіну, який забажав мати вулицю імені «Беркута» – убивць Майдану. І, може так статися, через радість від поразки «поганого хлопця» Філатова і перемоги «хорошого хлопця» Вілкула. І витерпіти опік у нашій зраненій душі від тріумфу Ківалова, який запроторив до в’язниці лідера автомайдану.

Доведеться пройти через те кепське відчуття, коли «всі – погані, і нехай вони вирішують без мене, я в цьому паноптикумі участі не беру».

Суть великих випробувань в тому, що по-справжньому починаються вони тоді, коли смугу перешкод начебто пройдено, і ти вже – чемпіон. Не вогонь, не вода, не мідні труби випробовують нас на міцність, а відчуття безсилля від перемоги, що постійно вислизає. Від безпорадності лідерів і втоми героїв. Від спустошеності післявоєнним миром, який ти зовсім не таким уявляв.

151005_schodali2

Нам нікому крикнути: прийди і допоможи! Самим доведеться шукати менше зло, вибирати між героями і законом. Мучитися в моральних суперечках про війну, яка аморальна за своєю природою. І спостерігати, як у пробиті в обороні країни проломи суне потік біженців, що повертаються. Не тих, що покинули будинки в Донецьку, а тих, що, злякавшись революції, залишили високі пости в Києві. Вони повертаються, облаштовуються у партійних списках і кадрових резервах, обманюють детектори брехні і вдало воюють з люстрацією.
Читати далі Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

«…справжній націоналіст найкраще розуміє, що треба поважати інші націоналізми»

150916_O_Paliy
Олександр Палій: Кожна партія є змовою проти нації

У той самий час, коли ми з істориком Олександром Палієм говоримо про український націоналізм, лідери найбільшої української націоналістичної партії “Свобода” дають покази у Генпрокуратурі. Та що й казати…  Партія, яка свого часу стрімко увірвалась на політичну арену, на сьогодні – чи не головна антигероїня громадської думки. Який він – український націоналізм? Чи завершується його етап із політичною історією “Свободи”, чи все лише починається? Якщо так, то з якою партією? Ці запитання ми поставили Олександру Палію, одному з найпопулярніших українських істориків, який себе, власне, так і позиціонує – як націоналіст.

“СВОБОДА” ЗРОБИЛА ШОУ З КРИВАВИМ ПОЧАТКОМ

– Олександре, чи можемо ми, з огляду на історію з гранатою та участь у ній “Свободи”, казати, що український націоналізм і українські націоналістичні рухи виходять на якийсь новий етап?

– Треба сказати, що в нормальних країнах всі – націоналісти. От у Британії є британський уряд, а в ньому і ліберали, і консерватори, і лейбористи, всі вони – британські націоналісти. Є Уряд ЇЇ Величності, і є Опозиція ЇЇ Величності. Тому це нормально. Слово “націоналіст” у нас розуміли неправильно. Згідно з традиційними європейськими визначеннями, націоналіст – це людина, яка любить свою країну.
Читати далі «…справжній націоналіст найкраще розуміє, що треба поважати інші націоналізми»

Коли про «це» незручно говорити

150721_2yazychiie

Парадоксально, але після Майдану в мовному питанні виник найнебезпечніший за роки незалежності момент. Доти частина суспільства була переконана, що наша держава має стати всуціль україномовною: чи то в результаті «жорсткої українізації», чи то за допомогою методів «лагідних», але послідовних.

Друга запевняла, що проблеми із цим у нас немає, тож нехай усе лишається по-старому. Мовляв, хіба є різниця, яка мова? Головне, щоб зрозуміло, а крім того, в державі й так чимало проблем… Третя частина вважала, що слід запровадити російську як другу офіційну чи регіональну, визнавши особливий статус мови, котрою спілкується (як не постійно, то вряди-годи) переважна маса жителів у більшості великих українських міст. Офіційна влада демонструвала підтримку ідеї другої групи, крім, власне, команди Януковича. Остання ухвалила закон за проектом Колесніченка – Ківалова, підігравши смакам третьої групи громадян.
Читати далі Коли про «це» незручно говорити

Ребус ребусів

150523_populus1

Про соціально-психологічний вимір українських реформ

«В Україні відбуваються реформи, і їй допомагають Європа та США, внаслідок чого гривня впала втричі. А в Росії немає жодних реформ, а на додачу Європа та США оголосили їй санкції, внаслідок чого рубль упав удвічі. Висновок: для пересічних громадян куди вигідніші санкції Заходу, аніж його допомога, і відсутність реформ, аніж їхня наявність».

Така приказка в різних варіантах останніми місяцями гуляє Інтернетом, і попри її певну демагогічність (бо ж реальні економічні реформи в Україні навряд чи можна вважати розпочатими), вона здебільшого психологічно спрацьовує та наганяє смуток навіть на завзятих прихильників Революції Гідності. А з яким задоволенням і з якими коментарями поширює її в соціальних мережах різноманітна політична і біляжурналістська шелупонь
Читати далі Ребус ребусів