Архів позначки: населення

Польська окупація: факти проти фікцій

Польський міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський вірний собі. У Львові він розвернувся на порозі музею «Тюрма на Лонцького» і пішов геть, бо, бачте, там, крім іншого, йдеться про часи польської окупації Західної України. А повернувшись до Варшави, Ващиковський зробив заяви про те, що в Українській державі історією займаються не так і не ті.

Але політики й політикани — то окрема стаття. Не лише вони формують громадську думку — до цього не меншою мірою залучені й інтелектуали, члени експертного середовища. Тож звернімо увагу на твердження Пьотра Косьцінського, експерта, який прокоментував «Дню» ситуацію, що склалася під час поїздки міністра до Львова, і не тільки її. Читати далі Польська окупація: факти проти фікцій

Трохи шизофренії

160423_ukr

Різного штибу соціологічні опитування – якщо вони тільки не фейкові та в міру коректні – завжди приносять сяку-таку поживу для роздумів. І так само для здивувань. При цьому як роздуми, так і здивування можуть забарвитись у найпротилежніші емоції. Бо такий вже він є, сам у собі суперечливий і бентежний vox populi. Тим більше, якщо populus – наш рідний український.

Десь коло двох тижнів тому промайнула новина, що їй я спершу зрадів. Точніше, не так їй, як її заголовкові: «Найгірше українці ставляться до Путіна». Радіти з цього приводу на третьому році путінської аґресії – справа взагалі-то дещо абсурдна. Це майже як зрадіти новині про те, що Дніпро впадає в Чорне море. Але я все одно зрадів, бо з українцями ніколи й ні в чому не можна бути певним. Отже, той соціологічний факт, що з усіх знаних їм лідерів українці найгірше ставляться таки до Путіна, я подумки відсвяткував як перемогу. Чи як її прийнято тепер писати – #перемога.
Читати далі Трохи шизофренії

Привласнене місто Львів

160206_Leopolis1
Ми не збудували це місто, ми прийшли на все готове. В якійсь мірі ми його відібрали, привласнили. Ми ні в чому не винні. Ґарантом нашої невинуватості є тотальна амнезія, яка стала львівським повітрям. Ми завзято забули, що це не наше місто, що воно нам дісталося не завдяки нашим старанням і не по заслузі. Воно просто в одну мить скинуло, наче змія, свою історичну шкіру, оголилося до останнього ребра – і обросло нами, новими навіть не власниками, а привласнювачами.

Ми дуже любимо Львів передовсім тому, що свідомо позбавили його історії. Не нашої історії, дещо чужої історії. Мабуть, хтось колись зробить таке саме варварство і щодо нас, щодо наших напрацьованих міфів, але ми цього не застанемо, і тому нас це не болить. А його це болить. В серці Львова, десь глибоко під бруківкою, під штукатуркою, під товстошкірим покриттям укр.реалій лунає німий крик Львова. Непочутий крик міста, якому обрубали питомий зв’язок з сивими мовчазними віками, з тим часом, коли це місто ще не здогадувалося, що стане знеістореним.
Читати далі Привласнене місто Львів