Архів позначки: Німеччина

Україна і Європа: хто кого підтримує? (погляд без рожевих окулярів)

150618_merkeput

Українські політологи й публіцисти за останні рік-півтора висловили на адресу Ангели Меркель чимало критичних зауважень. І конструктивних, і не дуже. Автор цих рядків сам іноді не міг утриматися від випаду на адресу німецької канцлерін. Утім, з’ясувалося, що, за свідченням «буржуазної лженауки» соціології, главі уряду ФРН можна тільки поспівчувати. Бо ж із такими громадськими настроями, як у нинішній Німеччині, дуже важко воювати з Путіним, навіть використовуючи виключно політичні й економічні інструменти. Надто ненадійний тил у такій війні, навіть «м’якій» і «лагідній».

Утім, судіть самі.

Знана американська дослідницька структура Pew Research Center провела навесні 2015 року масштабне соціологічне дослідження у восьми ключових державах НАТО (шість із них на додачу є членами ЄС), Росії та Україні. Про результати, отримані у двох останніх країнах, – іншим разом, зараз же зверну вашу увагу на опубліковані 8 червня результати опитувань у США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Польщі, Іспанії, Франції й Італії. Перепрошую читачів за велику кількість цифр, але без них соціологія неможлива.
Читати далі Україна і Європа: хто кого підтримує? (погляд без рожевих окулярів)

2015_9 – 10 травня

9 травня

150509_WWII_women
День перемоги. За статистикою у радянсько-німецькій війні 1941-1945 років безпосередню участь брали понад 900 тисяч жінок. Вони були льотчицями, танкістами, кулеметницями, розвідницями, зенітчицями, снайперами, зв’язківцями, лікарями, медсестрами, санінструкторами (найчисленніша група) та ін. Жінки-воїни з честю виконували свій обов’язок в усіх родах військ. За час війни орденами й медалями були нагороджені близько 150 тисяч жінок-воїнів радянської армії, 90 жінкам (з них 49 посмертно) було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

150509_WWII_women2

Але поряд з офіційною сухою статистикою, офіційною правдою, з її патологічною схильністю до помпезно-героїчного, була правда інша – людська, болісна, непривабна. Одним із небагатьох таких відвертих свідчень про минулу війну є книга білоруської письменниці Світлани Алексієвич «У войны не женское лицо». Впродовж багатьох років вона записувала спогади жінок – учасниць війни. На жаль, про таке не розповідали на зустрічах з піонерами-комсомольцями, про таке не знімали фільмів. Країні був потрібен герой – суворий солдат-визволитель у мертвому граніті, або ж величний меморіал, куди раз на рік можна  покласти квіти й учергове протрубити на цілий світ про «великую и непобедимую», а зовсім не оповідки про муки, страх і безсилля людини перед молохом війни. За гуркотінням військових парадів і пустопорожніми лозунгами не було чути ані слів, ані сліз тих, хто пройшов війну, хто вижив. У тоталітарному суспільстві взагалі не заведено  когось «чути» й «слухати» – там або наказують, або навіюють. Фронтовики залишалися доживати віку сам на сам зі своєю пам’яттю, а символи війни, так само як і перемога в ній, ставали об’єктами фетишизму.

150509_WWII_women3

Зрештою, надмірна героїзація й міфологізація війни у поєднанні з великими й малими національними образами (класичне «за державу обидно») неодмінно призводить до катастрофи наступної війни, бо війна – це саме катастрофа, а не історична реконструкція, чи високоадреналіновий майданчик для подвигів. Книга Алексієвич – документальне свідчення того, що трагедія війни є набагато сильнішою за гордощі від того, що вона Вітчизняна.

150509_WWII_women4

І обличчя в неї – достоту не жіноче. «Это потом чествовать нас стали, через тридцать лет… Приглашать на встречи… А первое время мы таились, даже награды не носили. Мужчины носили, а женщины нет. Мужчины – победители, герои, женихи, у них была война, а на нас смотрели совсем другими глазами. Совсем другими… У нас, скажу я вам, забрали победу… Победу с нами не разделили. И было обидно… Непонятно…»; «Первая медаль «За отвагу»… Начался бой. Огонь шквальный. Солдаты залегли. Команда: «Вперед! За Родину!», а они лежат. Опять команда, опять лежат. Я сняла шапку, чтобы видели: девчонка поднялась… И они все встали, и мы пошли в бой…»; «Под Сталинградом… Тащу я двух раненых. Одного протащу – оставляю, потом – другого. И так тяну их по очереди, потому что очень тяжелые раненые, их нельзя оставлять, у обоих, как это проще объяснить, высоко отбиты ноги, они истекают кровью. Тут минута дорога, каждая минута. И вдруг, когда я подальше от боя отползла, меньше стало дыма, вдруг я обнаруживаю, что тащу одного нашего танкиста и одного немца… Я была в ужасе: там наши гибнут, а я немца спасаю. Я была в панике… Там, в дыму, не разобралась… Вижу: человек умирает, человек кричит… А-а-а… Они оба обгоревшие, черные. Одинаковые. А тут я разглядела: чужой медальон, чужие часы, все чужое. Эта форма проклятая. И что теперь? Тяну нашего раненого и думаю: «Возвращаться за немцем или нет?» Я понимала, что если я его оставлю, то он скоро умрет. От потери крови… И я поползла за ним. Я продолжала тащить их обоих… Это же Сталинград… Самые страшные бои. Самые-самые. Моя ты бриллиантовая… Не может быть одно сердце для ненависти, а второе – для любви. У человека оно одно»;

150509_WWII_women5

«Лежит на траве Аня Кабурова… Наша связистка. Она умирает – пуля попала в сердце. В это время над нами пролетает клин журавлей. Все подняли головы к небу, и она открыла глаза. Посмотрела: «Как жаль, девочки». Потом помолчала и улыбнулась нам: «Девочки, неужели я умру?». В это время бежит наш почтальон, наша Клава, она кричит: «Не умирай! Не умирай! Тебе письмо из дома…». Аня не закрывает глаза, она ждет… Наша Клава села возле нее, распечатала конверт. Письмо от мамы: «Дорогая моя, любимая доченька…» Возле меня стоит врач, он говорит: «Это – чудо. Чудо!! Она живет вопреки всем законам медицины…» Дочитали письмо… И только тогда Аня закрыла глаза…»; «Под Макеевкой, в Донбассе, меня ранило, ранило в бедро. Влез вот такой осколочек, как камушек, сидит. Чувствую – кровь, я индивидуальный пакет сложила и туда. И дальше бегаю, перевязываю. Стыдно кому сказать, ранило девчонку, да куда – в ягодицу. В попу… В шестнадцать лет это стыдно кому-нибудь сказать. Неудобно признаться. Ну, и так я бегала, перевязывала, пока не потеряла сознание от потери крови. Полные сапоги натекло…»; «Под Севском немцы атаковали нас по семь-восемь раз в день. И я еще в этот день выносила раненых с их оружием. К последнему подползла, а у него рука совсем перебита. Болтается на кусочках… На жилах… В кровище весь… Ему нужно срочно отрезать руку, чтобы перевязать. Иначе никак. А у меня нет ни ножа, ни ножниц. Сумка телепалась-телепалась на боку, и они выпали. Что делать? И я зубами грызла эту мякоть. Перегрызла, забинтовала… Бинтую, а раненый: «Скорей, сестра. Я еще повоюю». В горячке…»  (Світлана Алексієвич, «У войны не женское лицо» Документальні свідчення жінок – учасниць Великої Вітчизняної війни)
Читати далі 2015_9 – 10 травня

2015_23 квітня

23 квітня

150423_bookday
Всесвітній день книги і авторського права. Проголошений на 28-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1995) на честь трьох геніїв світової літератури: Вільяма Шекспіра (1564-1616), Мігеля де Сервантеса (1547-1616) та Інки Гарсіласо де ла Веги (1539-1616; перуанський історик, мешкав в Іспанії). 23 квітня народились також відомі письменники: Моріс Дрюон, Гальдоур Лакснесс, Володимир Набоков; з українських – Григорій Тютюнник, Василь Земляк, Олександр Гаврилюк, Василь Кухта, Андрій Курков. Ідея проведення свята виникла в Каталонії, де 23 квітня, в День святого Жорді, чоловіки традиційно дарують дамам троянди, а жінки у відповідь дарують їм книги; троянда є подарунком до кожної проданої книги. В Іспанії в м. Алкала де Енарес, на батьківщині автора «Дон Кіхота», цього дня відбувається церемонія вручення Премії Сервантеса, яку вважають найпочеснішою для літераторів, котрі пишуть іспанською мовою («Нобелівська премія для іспаномовних авторів»). Всесвітній день книги і авторського права святкують у 190 країнах світу. В Україні ситуацію пов’язану з книгами можна назвати вкрай тривожною. Кількість спеціалізованих книжкових магазинів катастрофічно зменшується не лише в регіонах, але й у столиці. На сьогодні в країні функціонує близько 500 спеціалізованих книжкових магазинів (для порівняння: в одній лише столиці сусідньої Польщі їх більше). Фактично одна книгарня припадає на 96 тисяч мешканців, у той час як у Франції – на 20 тисяч, а у Росії – на 75 тисяч.
Читати далі 2015_23 квітня

Альтернативні поховання: стати деревом після смерті

150408_forestgrave1

Ані дорогих насаджень, ані помпезної надгробної плити – альтернативні поховання набувають популярності, особливо – у Німеччині. Що стоїть за бажаннями людей бути похованими серед природи?

Яке дерево було вашим найулюбленішим: клен, гінкго чи може дуб?

Це питання ставлять собі все більше людей – і не як жарт, а важливий вибір. Так каже Рожер Моліне. Він є засновником фірми Urnabios, що виготовляє урни, які з часом перетворюються на дерева. У посудину, яка біологічно розщеплюється, разом з людським попелом поміщають насіння рослин. Таким чином, з людських останків через декілька років має постати нове, зелене життя.
Читати далі Альтернативні поховання: стати деревом після смерті

Куди прямуєш, Україно?

150316_A_Kurkov
Андрій Курков

Що буде з Україною? Чого хоче Путін? Що коїться з Росією? Довкола цих питань точилися розмови під час дискусії, організованої Deutsche Welle на Лейпцизькому книжковому ярмарку. Відповіді зовсім невтішні.

Взагалі-то Андрій Курков – гуморист та автор чудових гротескних романів. У своїх книгах він часто описує українські реалії, тому став відомими не в Україні, але й за її межами. У Німеччині письменник, який знає сім мов – бажаний гість. Натомість у Росію його неохоче запрошують. Там романи письменника не видають. Адже Курков постійно попереджає про Путіна та його плани експансії. На книжковому ярмарку у Лейпцигу він постійний гість. Цього року він взяв участь у кількох панельних дискусіях про Україну. Одну з них організувала медіакомпанія Deutsche Welle. Ажіотаж великий. Разом з Курковим на подіумі – відомий російський письменник Віктор Єрофеєв, один з небагатьох, які відкрито критикують путінську політику.
Читати далі Куди прямуєш, Україно?

Дональд Туск розмовляв з Бараком Обамою про Україну

150313_Tusk-Obama

Візит голови Європейської ради до Вашингтона коментує польський політик Павел Коваль

“Основна проблема – це нинішні німецько-американські відносини”

При нагоді візиту Дональда Туска, у Білому домі обговорено питання спільної політики Європейського Союзу і США відносно Росії. Голова Європейської ради заявив про важливість виступати одноголосно у справі України. Американський очільник Барак Обама вказав на потребу ефективної системи спостереження за припиненням вогню в Україні. Обидва політики заявили про необхідність зберегти територіальну цілісність України в умовах російської агресії.
Читати далі Дональд Туск розмовляв з Бараком Обамою про Україну

Антиісламський рух Pegida став об’єктом уваги науковців Німеччини

150107_Pegida1
Демонстрація руху Pegida в Дрездені

Антиісламський рух, який збільшує популярність у Німеччині, провів 5 січня демонстрації в трьох містах ФРН. Що говорить німецька наука про цей феномен, з’ясовувала DW.

У цей понеділок, 5 січня, в трьох німецьких містах – Берліні, Дрездені та Кельні – відбулись демонстрації прихильників неформального об’єднання, учасники якого вважають, що Німеччині і всій Європі загрожує ісламізація. У Дрездені – столиці федеральної землі Саксонія на сході Німеччини – в ролі організатора виступає Pegida. Ця німецька абревіатура розшифровується як “Європейці-патріоти проти ісламізації Старого Світу“. Такі маніфестації, починаючи з жовтня минулого року, проходять тут майже щопонеділка і збирають найбільше учасників. Нині їхня кількість сягнула 18 тисяч.
Читати далі Антиісламський рух Pegida став об’єктом уваги науковців Німеччини

«Довіра, якою Франція і Німеччина обдаровують Москву, повинна стати для нас приводом для неспокою…»

150106_Berlin_summit
«Кожна сторона конфлікту має свої цілі» – Косьцінський. «Засмучує той факт, що французи і німці, попри розчарування з минулого року, досі цього не зрозуміли» – Пісарська.

У Берліні зустрілися представники Міністерств закордонних справ Німеччини, Франції, Росії та України на рівні політичних директорів.

Це чергова спроба дипломатичного вирішення російсько-українського конфлікту. На зустрічі обговорювано серед іншого реалізацію мінських домовленостей та питання планованого в Астані саміту президентів України, Росії і Франції та канцлера Німеччини.

Берлінські переговори мають зменшити напругу, але їх успіх сумнівний – вважає Піотр Косьцінський з Польського Інституту міжнародних відносин. Експерт наголосив у розмові з Польським радіо, що ситуація на фронті дещо зміниться, але радше не в результаті переговорів, а у зв’язку з Різдвяними святами.
Читати далі «Довіра, якою Франція і Німеччина обдаровують Москву, повинна стати для нас приводом для неспокою…»

Польща і Європа потребують більш передбачуваної Німеччини

1009_merkeput
Це один з висновків дебатів «Німеччина – безпорадний гегемон?», що відбулися в Польському інституті міжнародних справ

Чимало експертів критично оцінює участь Німеччини у врегулюванні конфлікту в Україні. А саме Берлін найбільше з-поміж усіх західноєвропейських столиць взяв на себе ініціативу в політиці стосовно Росії. Цього питання стосувалися дебати в Польському інституті міжнародних справ під заголовком «Німеччина – безпорадний гегемон?»

Організатори дебатів, що відбулися в четвер у Варшаві – Польський інститут міжнародних справ і редакція квартального видання «Міжнародні справи». Учасники дискусії звертали увагу, що Польща, яка спочатку була активною у політиці відносно України, опинилася на «боковій колії». Тим часом, німецька політика стосовно Кремля, на думку багатьох аналітиків, є занадто примирливою.
Читати далі Польща і Європа потребують більш передбачуваної Німеччини

Зачем Германии реалити-шоу «Война в Украине»

0804_germ-ukr-rasha
Некоторые немецкие политики пугают нас прямым вторжением России и пытаются принудить к миру. Интересно, им за это Кремль много платит?

Всю прошлую неделю информпространством гуляют высказывания уполномоченного немецкого правительства по сотрудничеству с Россией и странами “Восточного партнерства” Гернота Эрлера, пугающего нас и Европу прямым военным вторжением России в Украину. В интервью немецкой газете Passauer Neue Presse он предупредил: Владимир Путин вряд ли допустит, чтобы сепаратисты на Донбассе, которых он поддерживает, потерпели поражение. Доказательством возможного вторжения для Эрлера являются новые военные маневры на юге России. Чтобы не допустить полномасштабной войны он предлагает решать конфликт на востоке мирным путем. Как? “Между руководителями обоих государств (Украины и России) не хватает предметного диалога”, говорит Эрлер. При этом, по его мнению, экономические санкции ЕС против России являются “сигналом того, что Европа не до конца понимает поступки Москвы, особенно после падения малазийского пассажирского самолета”. Дескать, третий этап санкций был введен потому, что сбитый самолет – это уж слишком.
Читати далі Зачем Германии реалити-шоу «Война в Украине»