Архів позначки: окупація

…І той, хто вирішив стати рабом або емігрантом, повинен хоча б не заважати вільним людям будувати свою країну

Віталій Портников: Україна може існувати або в протистоянні Росії, або у її складі. Ніякого іншого шляху для відновлення територіальної цілісності України, крім системної роботи по послабленню Росії, не існує

Заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков підкреслив, що консультації, які провів у Москві радник президента США Джон Болтон, не привели до порозуміння з українського питання.

“Наші позиції з американцями кардинально розходяться з безлічі питань. І я не відчуваю, що в цій сфері є якесь зближення чи основа для якогось поступового поглиблення взаєморозуміння. Це, швидше, негативний момент”, – зазначив Рябков.

Ця проста констатація факту ще раз нагадує про просту істину: Москва і Вашингтон не можуть досягти згоди щодо українського питання, тому що дотримуються діаметрально протилежних позицій. Читати далі …І той, хто вирішив стати рабом або емігрантом, повинен хоча б не заважати вільним людям будувати свою країну

Вторгнення до Чехословаччини Або «Доктрина Брежнєва» у дії

21 серпня 1968 року Радянський Союз за підтримки своїх сателітів із числа європейських держав з комуністичними режимами здійснив широкомасштабне військове вторгнення до Чехословаччини й окупував її. У цій країні при владі також були комуністи, але вони виступали за «соціалізм із людським обличчям» і намагалися проводити економічні й політичні реформи. Виникла серйозна загроза для радянської моделі «розвиненого соціалізму», обличчя якої, після нетривалої «відлиги» за правління Хрущова, знову ставало все більш нелюдським, сталінським.

Цього Кремль допустити не міг. Була розроблена т.зв. «Доктрина Брежнєва». Це неофіційна назва геополітичної доктрини СРСР середини 1960-х — наприкінці 1980-х років, за якою країни комуністичного табору і ті держави, які проголосили курс т. зв. «соціалістичної орієнтації», мали «обмежений суверенітет». Інший вимір цієї доктрини — твердження, що «мирне співіснування є особлива форма класової боротьби», отже, слід скористатися мирним співіснуванням для максимального збільшення кількості країн «соціалістичного табору» та «соціалістичної орієнтації», водночас не поступаючись «світовому капіталізму» жодною з них, навіть якщо для цього треба буде використати збройну силу. Читати далі Вторгнення до Чехословаччини Або «Доктрина Брежнєва» у дії

50 років розстрілу Празької весни. Кінець казки про соціалізм із людським обличчям

Чому президент Чехії Земан не хоче згадувати про окупацію

П’ятдесят років тому танками було розчавлено паросток духу свободи й демократії в колишньому соціалістичному таборі, який дістав назву «Празької весни». Розчавлено, але не вирвано з коренем: через 20 з невеличким років розвалився і соцтабір, й імперія, яка зібрала його докупи.

У ніч з 20 на 21 серпня війська п’яти країн Організації Варшавського договору – СРСР, Польщі, НДР, Болгарії, Угорщини – увійшли на чехословацьку територію. Розпочалася операція «Дунай», офіційний підсумок втрат у якій – 108 убитими (понад 130, за даними Чеського радіо) і 500 пораненими з чехословацької сторони, 12 осіб загиблими і 25 пораненими й травмованими – з радянської. Читати далі 50 років розстрілу Празької весни. Кінець казки про соціалізм із людським обличчям

Боялися дратувати Росію? Ото з барлоги й вилізло — стримуйте тепер гуртом

Лондон створює альянс союзників для захисту від Москви. Терпець йому урвався

Навіть стримані британці зрозуміли, що домовлятися з Росією не можна, бо ніякий це не партнер, а навпаки, ворог біснуватий. Тому Велика Британія найближчим часом планує використати низку міжнародних самітів, аби зорганізувати своїх потенційних союзників у боротьбі із загрозами, що йдуть від Росії. Головні напрямки роботи такого блоку – кібербезпека, політика НАТО щодо російської загрози, санкції проти російських олігархів і вироблення спільної стратегії протистояння російській дезінформації та переосмислення традиційного дипломатичного діалогу з Москвою. Про це йдеться в публікації The Guardian. Здається, у геополітиці назріває щось серйозне і дуже неприємне для Росії… Читати далі Боялися дратувати Росію? Ото з барлоги й вилізло — стримуйте тепер гуртом

Більшовицька навала

17 грудня 2017 року виповнилося 100 років від початку спротиву більшовицькій агресії у першій російсько-українській війні ХХ століття

Механізми становлення радянської влади в Україні у 1917–1921 роках засвідчують її окупаційний характер

Захопивши під час Жовтневого збройного перевороту владу в Петрограді, Владімір Лєнін та його соратники розпочали боротьбу за контроль над Україною. Їхньою суперницею була Центральна Рада, найорганізованіша на той момент сила, що мала високий авторитет у суспільстві й відкрито виступила проти незаконної узурпації більшовиками влади в Росії. Щоб компрометувати УЦР в очах населення та військ на фронті, більшовики звинувачували її в «контрреволюційності» та «буржуазності», а також використовували апробований у Росії «джентльменський набір» популістських гасел: про мир, землю, фабрики й заводи. Читати далі Більшовицька навала

Польська окупація: факти проти фікцій

Польський міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський вірний собі. У Львові він розвернувся на порозі музею «Тюрма на Лонцького» і пішов геть, бо, бачте, там, крім іншого, йдеться про часи польської окупації Західної України. А повернувшись до Варшави, Ващиковський зробив заяви про те, що в Українській державі історією займаються не так і не ті.

Але політики й політикани — то окрема стаття. Не лише вони формують громадську думку — до цього не меншою мірою залучені й інтелектуали, члени експертного середовища. Тож звернімо увагу на твердження Пьотра Косьцінського, експерта, який прокоментував «Дню» ситуацію, що склалася під час поїздки міністра до Львова, і не тільки її. Читати далі Польська окупація: факти проти фікцій

Західні «партнери» України твердо налаштовані провести «вибори» в окупованому Донбасі ще цього року…

160617_false1

Провідні держави Євросоюзу висловилися проти надання Грузії безвізового режиму. Як повідомляють інформагенції, реальною причиною цього є побоювання, що грузинський криміналітет (знаний далеко за межами цієї країни) негайно скористається таким режимом і розкине свої щупальця по всій Європі. Щоправда, офіційно висувається інша версія – мовляв, ЄС ніяк не встигає модернізувати свої правила надання та скасування безвізового статусу, проте в це навряд чи вірять навіть ті, хто озвучує цю версію
Читати далі Західні «партнери» України твердо налаштовані провести «вибори» в окупованому Донбасі ще цього року…

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

160308_war1

(закінчення)

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

Україна-Росія: неминучість відчуження

160302_rasha
На тривалий час в України залишається лише формат обмеженого, вимушеного, конфронтаційного, холодного співіснування з Росією

Під час російської агресії у відносинах Києва й Москви сформувалася безпрецедентна політико-ідеологічна реальність. Вона знайшла вираження у масиві нормативно-правових актів (звернення і постанови Верховної Ради щодо агресії РФ, відповідні укази Президента, рішення РНБО і Кабміну, нові Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина). У максимально загальному вигляді нинішня «ідеологічна матриця» української політики на російському напрямі виглядає наступним чином: Росія є агресор і воєнний противник, мета Кремля – руйнування української державності, агресія матиме тривалий характер, нормалізація відносин можлива за умов повернення окупованих територій, компенсації збитків від агресії, невтручання у внутрішні справи України.

Очевидно, у найближчій перспективі політика Кремля щодо України не зміниться на краще і кардинальних внутрішньополітичних змін в РФ не відбудеться (найбільш реальний варіант – наступна президентська каденція В.Путіна). Отже, виникає питання: яким чином і за якою моделлю тривалий час співіснувати з путінською Росією? Як і на яких засадах формувати відносини у політико-дипломатичній, безпековій, економічній, енергетичній, інформаційній, гуманітарній сферах? Тобто якою має бути середньострокова стратегія України на російському напрямі?
Читати далі Україна-Росія: неминучість відчуження

Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України

160228_O_Motyl
Олександр МОТИЛЬ

Якщо Ви застановитесь над питанням, чому Мінський мирний процес не призводить до миру, подивіться лиш на нещодавнє інтерв’ю з Владіславом Інозємцевим, вельми шанованим російським економістом і директором московського Центру дослідження постіндустріального суспільства. Його висновок — оце несподіванка! — Владімір Путін не хоче миру. Він хоче перетворити Україну в перманентно стагнуючу залежну від Кремля державу.

Як? Змушуючи Київ реінтеґрувати в Україну нині окупований, політично отруєний, і економічно знищений Донбас, знаючи дуже добре, що цей реґіон, нині назавше скалічений за вказівкою Путіна, прирече Україну бути постійно банкрутом-маріонеткою сусідньої мафійної держави. Це було б суїцидом. Хоча багато впливових українських політиків розуміють, що Україні абсолютно безсенсовно заражати себе цим раком, влада української патріотичної риторики — “Донбас є навічно українською землею!” — в трагічний спосіб  може завершитись обтяженням країни настільки важким тягарем, що він розчавить її суверенітет та її демократію, якнайпевніше відсуне її ген далеко від Європи і світу, успішно досягнувши, натомість, того, що не зміг Віктор Янукович: перетворення України на відсталу провінцію відсталої імперіалістичної петро-держави.
Читати далі Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України