Архів позначки: патріотизм

Будьмо до них уважнішими – це їм витримувати найтяжче навантаження в цій довгій війні за нашу свободу…

150606_Zaporizhzhia1

Років тому двадцять п’ять я перебував на Вищих літературних курсах у Москві. Слово «перебував» віддає тодішню мою ситуацію значно точніше від слова «навчався». Ця заувага лише принагідна. Бо хоч там як, офіційно я був слухачем згаданих курсів. Усі ми були слухачами.

Деякі з дисциплін були обов’язковими, інші факультативними. Наприклад, ми, так звані «национальные поэты», себто такі, що походять із союзних республік і пишуть мовами цих республік, мали право не відвідувати заняття з російської. То я й не відвідував.

Натомість інший українець, драматург і актор з Миколаєва, писав свої твори російською. Можна сказати навіть так, що російська була його рідною мовою. Він начебто й володів нею перфектно і вже не одну п’єсу видав. Тож він вагався, чи записуватись йому на російську. З оцим своїм ваганням він звернувся до викладачки. Так і так, сказав їй, не знаю, чи треба мені до вас ходити («не знаю, надо ли»). Вона для початку спитала, звідки він. На це миколаєвець: «Да я с Украины». А викладачка йому: «Ну если вы говорите “с Украины”, то вам очень даже надо. Потому что на правильном русском не “с Украины”, а “из Украины”. Я вас буду правильному русскому учить».
Читати далі Будьмо до них уважнішими – це їм витримувати найтяжче навантаження в цій довгій війні за нашу свободу…

«Незаслужено ненавидять» vs «незаслужено любимо»

150528_down1
Цей текст з’явився рік тому. Але з того часу він нітрохи не втратив актуальності. Тому що задача, про яку у ньому йдеться, ще не розв’язана. А розв’язати доведеться – хочеться це комусь чи ні…

***

«Незаслужено ненавидять» vs «незаслужено любимо»

В липні 2010-го Юрка Андруховича прорвало: “якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися“. Публічно озвучив альтернативу, що крутилась в голові багатьох, а ще більше боялись про неї навіть подумати, за що нарвався на критику, якщо галанівську риторику можна окреслити цим словом. Чудо сталося, Криму, умовно кажучи, “дали можливість” відокремитися, ідея щодо Донбасу в суспільній думці ще не домінує, але і колишнього спротиву вже не викликає.

– Чи нема в Тебе, Юрку, – після всіх тих коломийок на Донбасі – відчуття “a nie mówiłem”?
Читати далі «Незаслужено ненавидять» vs «незаслужено любимо»

Tertium non datur (ч.4). Бути людиною якогось роду можна тільки перебираючи на себе особисту відповідальність…

1205_vata2
(закінчення, початок див. http://schozavtra.in.ua/2014/12/01/tertium-non-datur-hto-ne-maje-snahy-vypysaty-vlasnu-istoriyu-vyvchatyme-chuzhu-ch-1/ ; http://schozavtra.in.ua/2014/12/02/tertium-non-datur-ch-2-pomirna-polietnichnist-naselennya-ukrajiny-sche-ne-oznachaje-scho-70-mayut-prytmom-zneprytomnity-vtratyty-natsionalnu-pam-yat/ ; http://schozavtra.in.ua/2014/12/04/tertium-non-datur-ch-3-natsiokulturna-identychnist-je-skladnykom-sformovanoji-lyudskoji-osobystosti-yak-takoji-ba-bilshe-neodminnym-chynnykom-formuvannya-ostannoji/)

***

Тепер нам слід узяти до уваги, що особистість як така виникає і означується здійсненням особистісного вибору (див. Ч. Тейлор. «Джерела себе» та «Етика автентичності»), в тому числі й стосовно власного походження, культурної приналежності, родинного й патріотичного спадку, обов’язку тощо. Щойно ми це визнаємо, як стає очевидним, що без зазнаного й осмисленого досвіду націокультурної самоідентифікації особистості не може бути: в цьому випадку завжди йтиметься про недоформований маргінес соціального полотна.

Ми би порівняли цей стан недоформованості з газоподібним станом матерії, з якої ще не виринула планетарна твердь. У нашому українському випадку цей «недонароджений» (за Василем Стусом) стан (який, однак, не є безтурботним станом лялечки – благісним станом душевного сну, а власне видовою морфологічною незавершеністю), ми означимо запозиченим словосполученням «какаяразніца».

Какаяразніца – це вельми цікава психоемоційна недуга, ну хоч би тому, що, як ми показали вище, її радісно вітає і культивує частина вітчизняних так званих інтелектуалів; її послідовно і цілеспрямовано упоширюють на українських теренах ідеологи і практики «руссскаго мира», охоче інфікуючи нею і себе, проте з одним фундаментальним ферментним додатком: «какаяразницавсемирусскіє». І чеченець – какаяразніца, і бурят – какаяразніца, і татарин – какаяразніца; і московит – какаяразніцавсемирусскіє.
Читати далі Tertium non datur (ч.4). Бути людиною якогось роду можна тільки перебираючи на себе особисту відповідальність…

Tertium non datur (ч.3). Націокультурна ідентичність є складником сформованої людської особистості як такої, ба більше – неодмінним чинником формування останньої…

1204_ukr-is-you

(продовження, початок див. http://schozavtra.in.ua/2014/12/01/tertium-non-datur-hto-ne-maje-snahy-vypysaty-vlasnu-istoriyu-vyvchatyme-chuzhu-ch-1/ ; http://schozavtra.in.ua/2014/12/02/tertium-non-datur-ch-2-pomirna-polietnichnist-naselennya-ukrajiny-sche-ne-oznachaje-scho-70-mayut-prytmom-zneprytomnity-vtratyty-natsionalnu-pam-yat/)

***
Вище ми заторкнули деякі суспільно-історичні виміри націокультурної ідентичності, і факти незаперечно свідчать, що її вага в усталенні геополітичної системи світу є величезною або й просто кажучи – вирішальною. Проте наскільки ця вкоріненість є справді необхідною для довільно визначеної окремої особистості? Може, М.Рябчук має рацію, апологетизуючи стан націокультурної індиферентності як блаженну свободу від прив’язаності й можливість найкомфортнішого уміщення себе у світі? Бо ж «рибка шукає, де глибше, а людина – де ліпше»?

Однак виявляється, що націокультурна ідентичність є складником сформованої людської особистості як такої, ба більше – неодмінним чинником формування останньої. У найзагальнішому сенсі етнокультурна або етнічна ідентичність це – «переживання своєї тотожності з однією етнічною групою і відокремлення від інших» (Шпет Г.Г. Введение в этническую психологию / Г.Г.Шпет. – СПб.: Издательский дом «П.Э.Т.», Алетейя, 1996. – с.103).
Читати далі Tertium non datur (ч.3). Націокультурна ідентичність є складником сформованої людської особистості як такої, ба більше – неодмінним чинником формування останньої…

Tertium non datur (ч.2). Помірна поліетнічність населення України ще не означає, що 70% мають притьмом знепритомніти, втратити національну пам’ять…

1202_patria-kovbasa

(продовження, початок див. http://schozavtra.in.ua/2014/12/01/tertium-non-datur-hto-ne-maje-snahy-vypysaty-vlasnu-istoriyu-vyvchatyme-chuzhu-ch-1/ )

***
Але повернімося до концепту космополітизму і збагнімо, що він так само, як патріотизм (і здебільшого саме як антонім й антитеза останнього), широко і різнояко представлений у світовій літературі та європейському мистецтві. Задовго до Сталіна представлений! Почати б з образу вічного блукальця й безпритульника Агасфера (польською мовою він так і зветься – Tulacz, – безпритульний, той, хто позбавлений свого). Цей образ став фольклорним у європейській літературі, описати його в цих полемічних міркуваннях – годі. Натомість варто згадати, з якої першопричини все почалося, чому Христос прокляв Агасфера на вічне валандання світом: не соромтеся, панове, – кажіть, ви ж знаєте!

А першопричина – в духовній глухоті й душевній черствості, байдужості. Не допоміг цей підпарканний «осмислювач глобальних проблем» одному конкретному страждальцю, – Христові, котрий на мить пристав, несучи свого хреста Дорогою Скорботи на Голготу: «йди собі далі», – кинув він мученикові замість слова співчуття. «Іди і ти», – відказав Агасферові Христос, прирікши його на вічну безпритульність. Вічна безпритульність – неминуча складова хваленого вами, панове, концепту космополітизму, концепту, який у світовій літературі розростається вельми різними і далеко не завжди привабливими образами і смислами.
Читати далі Tertium non datur (ч.2). Помірна поліетнічність населення України ще не означає, що 70% мають притьмом знепритомніти, втратити національну пам’ять…

Tertium non datur: хто не має снаги виписати власну історію, вивчатиме чужу (ч.1)

1201_vata1
«ЛітАкцент» свідомий того, що обсяг статті Володимира Моренця виходить за межі прийнятних для сайту стандартів. Проте з неймовірної поваги до професора НаУКМА, як і до інших авторів сайту, ми радо оприлюднюємо його полемічний монолог, спричинений, зокрема, бесідою за назвою «Національні рамки не є достатні для адекватного розуміння світу. Український журналіст, публіцист та перекладач про патріотизм, космополітизм та печерний націоналізм», що відбулася між Миколою Рябчуком та Тарасом Чубаєм і Андрієм Бондарем на програмі ТВІ 27 серпня 2013 року. Зацікавлених у дискусії на запропоновану тему просимо поєднуватися.

СРСР розвалився і зник у мороці минувшини. Поряд з іншими новими європейськими державами на карті світу виникла незалежна Україна, яка здавалося б, саме на етапі свого геополітичного утвердження украй потребує власної етнокультурної кодифікації, – вирізнення і постулювання власної самості, бо ж як усім іншим її розпізнати, якщо її власна гуманітарна думка соромиться її презентувати світові? Але, – парадокс! – саме в останні десятиліття, в часи незалежності українська гуманітаристика, похапливо інтегруючись у світовий інтелектуальний контекст, досягла просто надзвичайних успіхів у протилежному: у радісному поборенні власної етнокультурної, національної самості.
Читати далі Tertium non datur: хто не має снаги виписати власну історію, вивчатиме чужу (ч.1)