Архів позначки: покоління

Кілька міркувань про українське Слово

На початку було Слово. Ця теза Святого Письма справедлива щодо найрізноманітніших сфер людського буття впродовж усієї історії. Згадаймо, що вільні античні греки вважали мешканців сусідніх деспотичних держав варварами не тому, що у них не було розвиненої матеріальної культури. Ні, просто піддані деспотичних правителів не мали можливості вільно висловлювати й обстоювати свої думки, і тому підпорядковувалися примхам самодержців.

Розпад варварської тоталітарної деспотії, знаної як Радянський Союз, також почався зі слова. З книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, з глушених-переглушених західних «радіоголосів», з ліричної поезії, де йшлося не про Леніна й партію, а про нормальні людські почуття. І, як це не парадоксально, з радянської Конституції. Записавши до неї красиві слова про демократію, аби мати пристойний вигляд на міжнародній арені, тоталітарна влада потрапила у пастку. Кілька десятиліть людей садовили за ґрати лише за те, що вони вимагали дотримання конституційних норм. Як наслідок, урешті-решт радянська система стала виглядати варварською в очах не тільки дисидентів і міжнародної спільноти, а й в очах більшості населення і навіть частини партноменклатури. І ця система впала під тиском не лише матеріальних труднощів, а і Слова. Бо мусила впасти.
Читати далі Кілька міркувань про українське Слово

Привласнене місто Львів

160206_Leopolis1
Ми не збудували це місто, ми прийшли на все готове. В якійсь мірі ми його відібрали, привласнили. Ми ні в чому не винні. Ґарантом нашої невинуватості є тотальна амнезія, яка стала львівським повітрям. Ми завзято забули, що це не наше місто, що воно нам дісталося не завдяки нашим старанням і не по заслузі. Воно просто в одну мить скинуло, наче змія, свою історичну шкіру, оголилося до останнього ребра – і обросло нами, новими навіть не власниками, а привласнювачами.

Ми дуже любимо Львів передовсім тому, що свідомо позбавили його історії. Не нашої історії, дещо чужої історії. Мабуть, хтось колись зробить таке саме варварство і щодо нас, щодо наших напрацьованих міфів, але ми цього не застанемо, і тому нас це не болить. А його це болить. В серці Львова, десь глибоко під бруківкою, під штукатуркою, під товстошкірим покриттям укр.реалій лунає німий крик Львова. Непочутий крик міста, якому обрубали питомий зв’язок з сивими мовчазними віками, з тим часом, коли це місто ще не здогадувалося, що стане знеістореним.
Читати далі Привласнене місто Львів