Архів позначки: Путін

Путін, «чуєш сурми заграли? Час розплати настав!»

160929_mh-17_1

Міжнародна слідча група: «Бук», з якого збили «Боїнг» над Донбасом, – російський, з Росії його ввезли, і туди ж повернули

Сьогодні позиції Росії у світі загалом, а також у російсько-українській війні зокрема, різко погіршилися. Міжнародна група з розслідування катастрофи малайзійського Boeing-777 рейсу MH-17 17 липня 2014 року над Донбасом на прес-конференції в Амстердамі оголосила результат своєї діяльності. Кремль практично відкрито названо вбивцею 298 мирних людей. Це – страшний військовий злочин, хоч якби деякі офіційні особи на Заході не старалися обминати такі означення, і за нього доведеться – раніше чи пізніше – відповісти.
Читати далі Путін, «чуєш сурми заграли? Час розплати настав!»

Чи Штайнмаєр шукає посади в Путіна?

160706_put-stein

Станіслав Янецький: Чи Штайнмаєр шукає посади в Путіна?

Польський публіцист гостро критикує заяву глави МЗС Німеччини Штайнмаєра, що НАТО розмахує шаблею перед Росією

Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр цими днями висловив пересторогу, щоб у політиці відносно Росії не обмежуватися відлякуванням і розмахуванням шаблею. У недільному виданні «Bild am Sonntag» глава німецького МЗС критично оцінив маневри на східному фланзі НАТО. За його словами, не слід підігрівати атмосфери. Публіцист видання «wSieci» Станіслав Янецький вважає можливими два пояснення такої позиції.
Читати далі Чи Штайнмаєр шукає посади в Путіна?

«Посади свиню за стіл – вона й ноги на стіл» (Навіщо Путін лякає фінів)

160702_ptn_fin

Навіщо Путін лякає фінів

Сам факт запрошення до Фінляндії російського правителя викликав неоднозначну реакцію і в самому фінському суспільстві, і у сусідів Фінляндії. Але президент цієї країни Саулі Нійністьо стверджував, що з Росією необхідний діалог – з огляду на близьке сусідство і протяжність кордону. Та й досвід нападів сусідньої країни на Фінляндію її президент теж, очевидно, враховував. Після агресії проти України ніхто з сусідів Росії не може відчувати себе спокійно. Особливо країни, які не входять до НАТО і не захищені спільними зобов’язаннями альянсу.
Читати далі «Посади свиню за стіл – вона й ноги на стіл» (Навіщо Путін лякає фінів)

Будьмо пильними

160325_1_krym_kor

«Коридори» в агресивній політиці Путіна та Гітлера

Знову у новинах спливло це словосполучення – «шлях до Криму», який через «материкову» Україну прагне отримати Росія. Знову – тому що воно постійно фігурувало у часи найзапекліших боїв під Маріуполем у серпні-вересні 2014 року, а потім – на початку 2015 року, коли російські війська та формування їхніх донбаських маріонеток спробували завдати вирішальну поразку ЗСУ та «прорубати» транспортний коридор до анексованого півострова. Проте тепер уже в дещо іншому контексті.

Так, радник голови СБУ Юрій Тандіт в інтерв’ю московській «Новой газете» заявив, що російська влада намагатиметься домовитися з Україною обміняти незаконно викрадену й ув’язнену Надію Савченко на дорогу до Криму: «Ми знаємо, що вони в Москві хотіли б отримати більше. Їх, наприклад, цікавить шляхопровід з Ростова до Криму. Мені про це відкрито говорив той самий чоловік, близький до Кремля» (чи треба називати це сумнозвісне прізвище? – С.Г.). Тандіт зазначив, що Україна готова до будь-яких компромісів. Однак міняти полонену на територію не буде: «Тільки на Сході можна міняти принцесу на півцарства. І так питання стояти не може».
Читати далі Будьмо пильними

Санкції для Росії: Два роки тиску на агресора

160317_sanctions

Історія санкційного впливу на російські компаніїї, а також на російських, кримських, сепаратистсько-терористичних високопосадовців

Росіяни вже підрахували: за два роки дії санкцій сума збитків, завданих лише російській фінансовій галузі, склала 250 млрд доларів. І ця цифра невпинно зростатиме. Адже ЄС і партнери, спостерігаючи за діями Москви та її зухвалою демонстрацією своєї вкрай волюнтаристської позиції, не збираються послаблювати санкційні «лещата». Ні проти російських компаній, ні проти російських, кримських, сепаратистсько-терористичних високопосадовців.

Не останню роль у беззастережному продовженні санкцій відіграла й ситуація з Надією Савченко: події у справі української бранки та її непохитна позиція продемонстрували світу зневагу Москви до засад міжнародного та національного права і відповідно продовження санкцій.
Читати далі Санкції для Росії: Два роки тиску на агресора

Нащадки Геббельса у сучасній Німеччині

160311_germ1s

Якщо поглянути на фото цього політичного аналітика, розміщене на сайті німецької газети Die Zeit, ми побачимо поважного західного інтелектуала – в окулярах, сивочолого і з пронизливим поглядом. А от якщо вчитатися в його статтю, присвячену долі України, то це враження швидко зникає, й ось чому.
160311_germ_sommer
Головна теза статті (http://www.zeit.de/politik/ausland/2016-03/ukraine-eu-nato-mitgliedschaft-5vor8) винесена в її перші ж рядки: не можна ставити Україну в ситуацію вибору – ЄС чи Росія. А далі йде аргументація цієї тези. Мовляв, чинний президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер заявив, що Україна не має шансів у найближчі 20-25 років стати членом Євросоюзу й НАТО. Читати далі Нащадки Геббельса у сучасній Німеччині

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

160308_war1

(закінчення)

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.2)

160128_invasion

(продовження)


Протягом усіх років незалежності України Росія із застосуванням усього наявного арсеналу підривних засобів підживлювала антиукраїнські, антизахідні та проросійські настрої серед населення Автономної Республіки Крим і Севастополя. Свідомо ігноруючи результати волевиявлення кримчан під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року[6], кримська влада на початку 1990-х років здійснила кілька спроб відокремлення від України (1992, 1994-1995 роки). Втім, такий сценарій не знайшов широкої підтримки населення півострова. Спровоковані Росією сепаратистські прояви були зупинені завдяки скоординованим зусиллям керівництва держави і органів сектору безпеки і оборони.

Усвідомивши відсутність активної масової підтримки сепаратистських ідей[7], Кремль зробив ставку на кримський криміналітет. Незавершеність процесу декриміналізації Криму, що розпочався у 1995 році, уможливила проникнення криміналу в державні (зокрема правоохоронні) органи, які нерідко обслуговували кримінальні угруповання. Зрештою, саме наскрізь криміналізовані кримські організації Партії регіонів і КПУ стали надійною опорою російського впливу і відіграли ключову роль під час російської агресії і наступної окупації[8].
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.2)

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України

160307_V_Gorbulin

Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо.

***

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців – Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації – унеможливити становлення незалежної держави Українського народу – повноправного члена європейської співдружності націй.

Набуття Україною незалежності у 1991 році у результаті розпаду СРСР від початку розглядалося і розглядається російською елітою як прикре історичне «непорозуміння», яке повинно бути якнайшвидше виправлене. За визначенням В.Путіна цей розпад – «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття». Події 2014-2015 років довели, що така точка зору знаходить широку підтримку у всіх прошарках російського суспільства. Навіть у січні 2016 року згідно з результатами соціологічних опитувань 64 % росіян підтримують агресію проти України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України

Мюнхен-1938: уроки для сьогодення

160209_mun

Знадобилася анексія Росією Криму і вторгнення на Донбас, щоб розуміння цілей Кремля на Заході стало бодай частково адекватним реаліям

Інформагенції повідомили, що чергова зустріч міністрів закордонних справ «нормандської четвірки» відбудеться 13 лютого в Мюнхені «на полях» міжнародної конференції з питань безпеки. Що ж, місце зустрічі символічне. Тут, на такій самій конференції 10 лютого 2007 року Володимир Путін виголосив програмну антиамериканську й антизахідну промову, яка тоді ж була сприйнята рядом політиків й аналітиків як початок нової «холодної війни». Проте більшість західних урядовців, парламентаріїв і журналістів сприйняла цю промову, в якій прямо було сказано про намір РФ проводити зовнішню політику, не зважаючи ні на кого і ні на що, лише як гучні слова. Через півтора роки Росія вдерлася до Грузії – але це знов-таки адекватно оцінила меншість західного політбомонду. Знадобилася анексія Росією Криму і вторгнення на Донбас, щоб розуміння цілей Кремля на Заході стало бодай частково адекватним реаліям. Але не повністю, бо досі відсутня беззастережна підтримка жертви російської агресії – України – і наявне бажання якомога швидше залагодити справи з Москвою.
Читати далі Мюнхен-1938: уроки для сьогодення