Архів позначки: роковини

«Бандура прислужилася українській нації більше, ніж шабля», — були переконані учні Гната Хоткевича

80 років тому, 8 жовтня 1938-го, за вироком “особой тройки” НКВД розстріляли Гната Хоткевича

Ловко грає, аби ще й очі вийняти, то був би знатний кобзар“, — казали сліпі співці, почувши гру на бандурі молодого Гната Хоткевича.

Він народився у Харкові, в родині кухаря та наймички. Родина купця Михайлова, у якого служили батьки, щоліта виїздила в село Деркачі під Харковом. Брали й Гната. Там сліпий “дядько Павло із Деркачів” став його першим учителем гри на бандурі. Хоткевич-молодший блискуче закінчує реальне училище і вступає до Харківського технологічного інституту. Його дипломний проект був, як він сам казав, “непоганий: 4-циліндровий паротяг власної системи; не знаю, як поставити його на рельси — чи пішов би, але на папері виглядав імпозантно”. За участь у студентських виступах 1899-го його на рік відраховують з інституту. Тоді він “бандуру під руку й — у Київ, до Лисенка“. Читати далі «Бандура прислужилася українській нації більше, ніж шабля», — були переконані учні Гната Хоткевича

Загибель Василя Стуса: до 30-х роковин

150903_V_Stus1

Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері «учреждения ВС-389/36» у селі Кучино Чусовського району Пермської області загинув поет і правозахисник Василь Стус.

Я в той час перебував у 20-й камері цієї «установи», тому вважаю своїм громадянським і людським обов’язком свідчити про обставини й причини його загибелі.

Насамперед, що це за сором’язлива назва така – «установа ВС-389/36»?

Радянська влада взагалі соромилася деяких термінів, тому, наприклад, називала своїх противників не політичними в’язнями, а «ворогами народу», «особливо небезпечними державними злочинцями», «жалкими отщепенцами». У тюремному побуті мого часу «гражданин осуждённый» мусив звертатися до наглядача «гражданин контролёр».

Історія цього останнього заповідника ГУЛАГу коротка. Від 1 березня 1980 до 8 грудня 1987 року через нього перейшло всього 56 в’язнів. Пересічно їх тут утримували одночасно до 30 осіб. Ця «установа» скоро стала відомою в світі як «табір смерти», бо 8 її в’язнів загинули, у тому числі члени Української Гельсінкської групи Олекса Тихий (27.01. 1927 – 5.05. 1984), Юрій Литвин (26.11. 1934 – 5.09. 1984), Валерій Марченко (16.09. 1947 – 7.10. 1984), Василь Стус (7.01. 1938 – 4.09. 1985). Власне, тільки Стус загинув безпосередньо в Кучино, а перші троє – по тюремних лікарнях.
Читати далі Загибель Василя Стуса: до 30-х роковин

Світло Тамги

150517_deportatsia

У 71-ші роковини депортації кримських татар уся Україна співчуватиме корінному народові Криму та доноситиме історичну правду до молоді

Свого часу Україна не прийшла до Криму — і ось тепер Крим «увірвався» до столиці: болем, реальністю, шоком. Після «несподіваної» окупації півострова російськими військами, на наших очах у стислому вигляді відбуваються події, що колись передували депортації кримських татар із Батьківщини. Так, у 1920—38 роках кримськотатарське середовище «коренізували», аби створити ілюзію піклування «російських братів» про стародавню культуру та зробити інтелектуалів лояльними до радянської влади. Хто такій ілюзії не піддався — тих розстрілювали або ж змушували емігрувати, ізолюючи від народу. Культурні цінності назвали просто «кримськими» і стали переправляти до Ермітажу та інших російських музеїв. Кримськотатарські школи спершу наповнили радянським змістом, а потім — позакривали. Про мечеті й духовну літературу змусили забути. Всі мали стати «росіянами».
Читати далі Світло Тамги