Архів позначки: російськомовний

Караванський. Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами

161120_s_karavanskyi1

Він відмовився доносити – його посадили. За ґратами він записав розповіді свідків розстрілу польських офіцерів у Катині й почав створювати Словник рим української мови. Своє довголіття пояснює тим, що від тривалих голодувань, коли «вже лишалися шкіра і кістки, у нього наростало нове тіло». Святослав Караванський є найстаршим серед правозахисників Гельсінської групи і мовознавців, які обрали об’єктом дослідження українську мову. Він пише блоги, у яких застерігає світ.

Мовознавець Святослав Караванський зростав у російськомовній Одесі. Однак, слухаючи своїх батьків, Караванський рано зрозумів, що рідною їхньою мовою була українська. У хвилини нервового напруження батьки вживали українські вислови, за що сусіди часом називали їх «петлюрівцями».

«Очевидно, попервах батьки воліли спілкуватись українською. І згодом, уже у 20-ті роки, батько не раз говорив до мами по-українськи, та й у розмовах з іншими закидав українські слова. І все ж моєю рідною мовою треба вважати російську – з поправкою на «гекання» та ряд українізмів. Змалку я чув українські приказки, пісні, жарти – переважно від матері. А ще – в таких «російських» родинах, як-от наша, були незмінно присутні українські книжки, зокрема «Кобзар» Шевченка», – розповів Караванський в інтерв’ю поетесі Люцині Хворост.
Читати далі Караванський. Фанат української мови з Одеси, якого 31 рік тримали за ґратами

Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

160721_M_Moser

Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

Мовознавець Міхаель Мозер, як й інші зарубіжні україністи, деякі історики, письменники та політики, належить до «адвокатів» нашої країни у світі, завдяки яким її голос стає більш чутним та переконливим. Україніст, дослідник історії української мови та сучасної соціолінгвістичної ситуації.

Незадовго до Революції гідності в Німеччині вийшла друком його книжка «Language Policy and Discourse of Languages in Ukraine under President Viktor Yanukovych» («Мовна політика й мовний дискурс в Україні за президентства Віктора Януковича», Штутгарт, 2013). Він написав чимало праць про суржик та мову Галичини. Зараз у Канаді готується до друку нова книжка статей дослідника, назву якої можна перекласти як «Нові причинки до історії української мови» («New Contributions to the History of the Ukrainian Language»). На ту саму тему Міхаель Мозер прочитав лекцію в столичній Книгарні «Є». Опісля Тиждень поспілкувався з професором, аби з’ясувати, про що йтиметься в «Нових причинках». Ми поцікавилися, чому він вважає цінними для нашої мови запозичення з польської XVII–XIX століть і як варто ставитися до суржику, не обійшли увагою і наболіле питання російської мови як другої державної.
Читати далі Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

«…с твердой установкой: да будет демократия, но не за счет украинства»

160610_ukr-is-you

Бывает, что даже под огнем человек не вполне отдает себе отчет в том, что идет война. Находясь бок о бок в гуще событий, люди описывают их так, словно пребывают на разных планетах. Отсюда и разница программ, хотя встречаются среди них и универсальные. Одна интеллектуалка из Донецка настаивает, например, что только христианская любовь враждующих сторон друг к другу может решить дело угодным Богу образом. Кто бы сомневался… Эта, самая конструктивная из всех возможных, программа удобна, кроме прочего, тем, что можно особо не вникать, что где происходит, кто чего хочет, чего опасается.

Русскоязычные жители Украины, между тем, говорят украиноязычным: “Оставьте нашу русскость при нас. Не надо пытаться украинизировать нас. Или, что то же самое, не думайте и не мыслите о политике дерусификации. Не проводите ее никак – ни грубо, ни мягко. Да, мы знаем и признаем: русификация была. Она длилась более трехсот лет. Она была разной: и мягкой, и вплоть до расстрелов, и хитрой, и бесхитростной. Что было, то было. Мы – продукт этой политики. Но нас не родишь обратно. Обращайтесь с нами не так, как обращались русские, когда мы еще были украинцами. Будьте по отношению к нам европейцами!
Читати далі «…с твердой установкой: да будет демократия, но не за счет украинства»

Будьмо до них уважнішими – це їм витримувати найтяжче навантаження в цій довгій війні за нашу свободу…

150606_Zaporizhzhia1

Років тому двадцять п’ять я перебував на Вищих літературних курсах у Москві. Слово «перебував» віддає тодішню мою ситуацію значно точніше від слова «навчався». Ця заувага лише принагідна. Бо хоч там як, офіційно я був слухачем згаданих курсів. Усі ми були слухачами.

Деякі з дисциплін були обов’язковими, інші факультативними. Наприклад, ми, так звані «национальные поэты», себто такі, що походять із союзних республік і пишуть мовами цих республік, мали право не відвідувати заняття з російської. То я й не відвідував.

Натомість інший українець, драматург і актор з Миколаєва, писав свої твори російською. Можна сказати навіть так, що російська була його рідною мовою. Він начебто й володів нею перфектно і вже не одну п’єсу видав. Тож він вагався, чи записуватись йому на російську. З оцим своїм ваганням він звернувся до викладачки. Так і так, сказав їй, не знаю, чи треба мені до вас ходити («не знаю, надо ли»). Вона для початку спитала, звідки він. На це миколаєвець: «Да я с Украины». А викладачка йому: «Ну если вы говорите “с Украины”, то вам очень даже надо. Потому что на правильном русском не “с Украины”, а “из Украины”. Я вас буду правильному русскому учить».
Читати далі Будьмо до них уважнішими – це їм витримувати найтяжче навантаження в цій довгій війні за нашу свободу…