Архів позначки: рух

«…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?


ПРОФЕСОРИ-ЗАСНОВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ У ДЕНЬ ЇЇ ВІДКРИТТЯ, 5 ГРУДНЯ 1917 РОКУ. ЗОКРЕМА, О. МУРАШКО (СИДИТЬ ДРУГИЙ ЛІВОРУЧ), Ф. КРИЧЕВСЬКИЙ (ТРЕТІЙ ЛІВОРУЧ), ЗА НИМИ СИДЯТЬ М. ГРУШЕВСЬКИЙ ТА І. СТЕШЕНКО (СЕКРЕТАР ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Українські ліві. Соціал-демократи та соціалісти. Як організована політична сила вони з’явилися в останній чверті ХІХ століття. Без них неможливо уявити найвищі злети визвольної боротьби в Україні у перші десятиліття ХХ століття, українську культуру, освіту, науку, громадське життя. І в наступні роки українські ліві — помітна сила. Але з ними відбуваються якісь дивовижні трансформації.

Одна частина цих лівих від самого початку ХХ століття все більше й більше звертала у бік Москви, врешті-решт повністю орієнтуючись на неї, а не на європейські ліві ідеї, інші безкомпромісно залишалися на українських і справді лівих позиціях. Але цих других ставало все менше — при тому, що вони дотримувалися бездоганно європейського курсу, будуючи свою ідеологію на засадах не так марксизму, як етичного й демократичного соціалізму. Зрештою, справді українські ліві, за винятком кількох інтелігентських гуртків, просто зникли. Ким же є сьогодні ті, для яких їхня позірна лівизна — лише засіб впливу на електорат, і якими мають бути за своєю суспільною роллю справді українські ліві?
Читати далі «…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?

СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ


19 квітня, сто років тому, в Києві розпочав роботу Всеукраїнський національний конгрес – перший представницький форум українського руху. Конгрес став однією з переломних подій Української революції, оскільки підтримав гасла національно-територіальної автономії України та легітимізував Центральну Раду як всеукраїнський парламент.

У центрі інформаційної кампанії Українського інституту національної пам’яті– 11 видатних постатей Української революції 1917-21 років, які творили українську державність сто років тому: Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Софія Русова, Євген Коновалець, Микола Міхновський, Симон Петлюра та інші.

Ідея Українського національного з’їзду, як його в той час називали, вдало вписалася в тодішні політичні реалії: стрімке розгортання українського визвольного руху та необхідність заміни культурно-просвітницьких гасел гаслами державної автономії.
Читати далі СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ

Не ридать, а здобувати. Як гуртувалися українці навесні 1917-го на Харківщині


Харків, березень 1917-го: на майдані біля церкви революція іде…

29 (16) квітня 1917 року у Харкові відбувся Перший український з’їзд Слобожанщини

Відкриття заходу вийшло надзвичайно зворушливим. Коли під склепінням великої університетської аудиторії залунав “Заповіт”, у всіх присутніх сльози з очей полилися. “Плакав старий, плакав молодший, плакав солдат, плакала дівчина. Бо не можна було не плакати – серце розривалося“, – повідомляв з першої сторінки харківський тижневик “Рідне слово“. Хоча сльози ті були геть не головною новиною…

Коли б місцеві українці лише плакали, до з’їзду справа б не дійшла. Насправді ж організаційна робота почалася відразу після отримання звістки про повалення самодержавства. Перша пореволюційна маніфестація під жовто-блакитними прапорами, що проходила 16(3) березня 1917 року на Соборному майдані, завершилася зборами у приміщенні 3-го Харківського товариства взаємного кредиту.
Читати далі Не ридать, а здобувати. Як гуртувалися українці навесні 1917-го на Харківщині

Націоналізм у РФ буває не тільки російським…

151112_ruskimir1

Послаблення Росії тягне за собою сплеск національної свідомості уярмлених імперією народів

На тлі інформаційного потоку,  який українські ЗМІ щедро вивалюють на голови власної аудиторії, серед резонансів щодо війни на Донбасі та конфлікту в Сирії, поряд з гучними арештами та судовими слуханнями, якось у затінку часто залишаються події, які несуть у собі, без перебільшення, вибуховий потенціал, що запросто може проявитися вже у найближчій історичній перспективі.

151112_ruskimir2
Багато вже сказано про те, як 4 листопада Росія відзначала «день єднання». Таке собі свято, від першої до останньої літери вигадане російською владою, щоб наявно продемонструвати єдність усіх народів РФ у любові до самої РФ та, звісно ж, до російської влади. Власне, оглядати це дійство немає сенсу, адже пропагандистський арсенал був нудним та знайомим: масштабні масовки у складі безсловесних бюджетників, однакові транспаранти з однаковими лозунгами, свари довкола роздачі «намітингованих» рублів та заздалегідь проплачені  концерти «для народу». Щоправда, цьогоріч були деякі новації, вочевидь, у пошуку бодай якогось різноманіття на цьому сірому тлі. Хоча ці спроби й самі були сірого кольору із коричневим відтінком, на кшталт вигуків «кто не прыгает – тот хач!» та лозунгів на зразок  «Россия для русских!». І т.д.
Читати далі Націоналізм у РФ буває не тільки російським…

Революції на граніті – 25. Чи засвоєно уроки?

151003_revol-1990_1

Може, тому й три протестні повстання не завершені, бо все обмежувалося рамками парадигми «слава — ганьба» і не йшлося про цінності й уміння змінювати реальність

Міністерство освіти і науки зорієнтувало школи країни на відзначення 25-ї річниці масштабного студентського голодування в Києві, яке одержало назву «революція на граніті». Міносвіти зазначає, що відзначення цієї події диктується необхідністю утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму та мужності української молоді, яка у жовтні 1990 року стала на захист прав і свобод людини та громадянина, національних інтересів українського народу. Рекомендації стосовно проведення цих заходів розміщені на сайті МОН; вони містять історичну довідку, орієнтовну тематику заходів, корисні інтернет-посилання тощо. Самі ж заходи школам рекомендовано проводити з 2 до 17 жовтня, тобто синхронно з самими подіями, про які йдеться.

Сама ідея відзначення 25-річчя цієї знакової події, унікальної не тільки для тоді ще радянських просторів, а й для обширів усього світу, не викликає сумнівів. Тим паче, що в багатьох країнах існують державні свята на честь знакових революційних подій минувшини. Скажімо, французи щороку 14 липня бучно відзначають День узяття Бастилії, яка була символом тиранії за часів Великої французької революції. Американці 4 липня з не меншим розмахом відзначають День незалежності — апофеоз їхньої антиколоніальної революції. Ну, а в поляків є Народне свято 3 травня — на честь ухвалення 1791 року під час національної революції першої в історії Речі Посполитої демократичної Конституції. Одним словом, негоже соромитися власної історії, її знакових подій на шляху утвердження свободи.

Читати далі Революції на граніті – 25. Чи засвоєно уроки?

Ольґерд-Іполіт Бочковський: «Нація — це воля бути нацією»

150313_O-I_Bochkovskyi
Українець, бо європеєць

Життєвий і творчий шлях Ольгерда Бочковського

Західні науковці не раз «позичали» в українських колег ідеї для розбудови своїх теорій: фізик Вільгельм Конрад Рентген — в Івана Пулюя, економіст Джон Мейнард Кейнс — у Михайла Туган-Барановського, а антрополог Ентоні Сміт, філософ Ернст Ґеллнер, історик Мирослав Грох і політолог Бенедикт Андерсон — в Ольгерда-Іполіта Бочковського.

У ЦЕНТРІ УКРАЇНИ

Ольґерд-Іполіт Бочковський (01.03.1885—09.11.1939) народився на залізничній станції Долинській (сьогодні — у складі міста Долинська на півдні Кіровоградської області). Його батько, службовець Харківсько-Миколаївської залізниці Аполлон Бочковський мав польське коріння, а мати Анна походила з литовського роду Раєцьких. Батьки охрестили Ольґерда-Іполіта і його молодшого брата Тадеуша у костьолі та виховали у польській культурі, і Тадеуш у зрілому віці навіть став ксьондзом.

За кілька років Аполлона Бочковського перевели по службі спочатку до Катеринослава (нині Дніпропетровськ), а потім до Єлисаветграда (нині Кіровоград). Брати Бочковські навчалися в Єлисаветградському земському реальному училищі, учнями якого в різний час були Микола Садовський (Микола Тобілевич) і його брат Панас Саксаганський (Панас Тобілевич), Кароль Шимановський, Євген Чикаленко, Густав Нейгауз, Гнат Юра, Юрій Яновський та Євген Маланюк. В училищі Ольґерд-Іполіт виявив особливі здібності до французької та німецької мов, натомість дорослим він вільно володів загалом двома десятками мов, у тому числі грузинською, есперанто, каталанською, кельтською, польською та чеською.
Читати далі Ольґерд-Іполіт Бочковський: «Нація — це воля бути нацією»

Антиісламський рух Pegida став об’єктом уваги науковців Німеччини

150107_Pegida1
Демонстрація руху Pegida в Дрездені

Антиісламський рух, який збільшує популярність у Німеччині, провів 5 січня демонстрації в трьох містах ФРН. Що говорить німецька наука про цей феномен, з’ясовувала DW.

У цей понеділок, 5 січня, в трьох німецьких містах – Берліні, Дрездені та Кельні – відбулись демонстрації прихильників неформального об’єднання, учасники якого вважають, що Німеччині і всій Європі загрожує ісламізація. У Дрездені – столиці федеральної землі Саксонія на сході Німеччини – в ролі організатора виступає Pegida. Ця німецька абревіатура розшифровується як “Європейці-патріоти проти ісламізації Старого Світу“. Такі маніфестації, починаючи з жовтня минулого року, проходять тут майже щопонеділка і збирають найбільше учасників. Нині їхня кількість сягнула 18 тисяч.
Читати далі Антиісламський рух Pegida став об’єктом уваги науковців Німеччини