Архів позначки: руйнування

Київ: українська столиця чи місто нуворишів?

Руйнація історико-культурних пам’яток Києва розпочалася не сьогодні і не вчора. У Радянському Союзі ті чи інші споруди тривалий час руйнували суто з ідеологічних міркувань. Храми, поміщицькі садиби, адміністративні будівлі тощо – щоб не нагадували народові добу «клятого самодержавства». Далі пішли часи своєрідного «архітектурного символізму» – зносилися цілком придатні для житла домівки і навіть цілі міські квартали, щоби побудувати нові величні адміністративні споруди. Скажімо, у Москві, щоб розчистити місце для побудови помпезного Палацу Рад, більшовицька влада висадила в повітря не лише храм Христа Спасителя (про що написана неймовірна кількість текстів), а й десятки багатоповерхових житлових будинків (про них і про долю тисяч викинутих на вулицю москвичів мало хто згадує).

А в Києві у 1930-х активно «розчищали» місце для урядових споруд і кварталів, отож лише диво вберегло Софію Київську, але був знищений Михайлівський Золотоверхий – і знов-таки, десятки житлових будинків…
Читати далі Київ: українська столиця чи місто нуворишів?

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.2)

160128_invasion

(продовження)


Протягом усіх років незалежності України Росія із застосуванням усього наявного арсеналу підривних засобів підживлювала антиукраїнські, антизахідні та проросійські настрої серед населення Автономної Республіки Крим і Севастополя. Свідомо ігноруючи результати волевиявлення кримчан під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року[6], кримська влада на початку 1990-х років здійснила кілька спроб відокремлення від України (1992, 1994-1995 роки). Втім, такий сценарій не знайшов широкої підтримки населення півострова. Спровоковані Росією сепаратистські прояви були зупинені завдяки скоординованим зусиллям керівництва держави і органів сектору безпеки і оборони.

Усвідомивши відсутність активної масової підтримки сепаратистських ідей[7], Кремль зробив ставку на кримський криміналітет. Незавершеність процесу декриміналізації Криму, що розпочався у 1995 році, уможливила проникнення криміналу в державні (зокрема правоохоронні) органи, які нерідко обслуговували кримінальні угруповання. Зрештою, саме наскрізь криміналізовані кримські організації Партії регіонів і КПУ стали надійною опорою російського впливу і відіграли ключову роль під час російської агресії і наступної окупації[8].
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.2)

Україна-Росія: неминучість відчуження

160302_rasha
На тривалий час в України залишається лише формат обмеженого, вимушеного, конфронтаційного, холодного співіснування з Росією

Під час російської агресії у відносинах Києва й Москви сформувалася безпрецедентна політико-ідеологічна реальність. Вона знайшла вираження у масиві нормативно-правових актів (звернення і постанови Верховної Ради щодо агресії РФ, відповідні укази Президента, рішення РНБО і Кабміну, нові Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина). У максимально загальному вигляді нинішня «ідеологічна матриця» української політики на російському напрямі виглядає наступним чином: Росія є агресор і воєнний противник, мета Кремля – руйнування української державності, агресія матиме тривалий характер, нормалізація відносин можлива за умов повернення окупованих територій, компенсації збитків від агресії, невтручання у внутрішні справи України.

Очевидно, у найближчій перспективі політика Кремля щодо України не зміниться на краще і кардинальних внутрішньополітичних змін в РФ не відбудеться (найбільш реальний варіант – наступна президентська каденція В.Путіна). Отже, виникає питання: яким чином і за якою моделлю тривалий час співіснувати з путінською Росією? Як і на яких засадах формувати відносини у політико-дипломатичній, безпековій, економічній, енергетичній, інформаційній, гуманітарній сферах? Тобто якою має бути середньострокова стратегія України на російському напрямі?
Читати далі Україна-Росія: неминучість відчуження

У сучасній світовій політиці існує глобальна «проблема Путіна»

151210_ptn

Хибні цінності за неповаги реальності, або Передінфарктний стан Росії

Путінська історія підходить до кінця. Страх тільки перед тим, як буде розвалюватися Росія, яким способом Путіна відсторонять від влади

«Феномен Путіна» аж ніяк не загадка. Виявляється, все, що відбувається в Кремлі, можна пояснити та зрозуміти. Нинішній політичний режим у Росії може існувати тільки за умови генерування (аж до висмоктування «з пальця») загроз, винаходячи нові причини ескалації конфліктів, пошуку ворогів. А потім, мобілізуючи народ на боротьбу з ворогами. Яких письменник Купрін називав «зовнішніми і внутрішніми», тобто «з французами, німцями, атальянцями, турками, івропейцями», а також «бунтівниками, конокрадами, жидами і поляками». Ось, мабуть, і вся політична філософія, яка в Росії не змінюється століттями.

Як відомо, головне – тримати народ в тонусі! Тримати в стані патріотичної екзальтації, «пристрасті до вимірювання черепів», щенячого захвату, лояльного мракобісся лише за однієї умови – коли фортеця в облозі. Це зовсім не винахід путінського Кремля. Але якщо Путін повірив у те, що він знайшов цю політичну «чашу Грааля», то консолідований Захід плюс Туреччина відкрили для себе простий спосіб зруйнувати путінську «імперію зла».
Читати далі У сучасній світовій політиці існує глобальна «проблема Путіна»