Архів позначки: сепаратизм

Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

160721_M_Moser

Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

Мовознавець Міхаель Мозер, як й інші зарубіжні україністи, деякі історики, письменники та політики, належить до «адвокатів» нашої країни у світі, завдяки яким її голос стає більш чутним та переконливим. Україніст, дослідник історії української мови та сучасної соціолінгвістичної ситуації.

Незадовго до Революції гідності в Німеччині вийшла друком його книжка «Language Policy and Discourse of Languages in Ukraine under President Viktor Yanukovych» («Мовна політика й мовний дискурс в Україні за президентства Віктора Януковича», Штутгарт, 2013). Він написав чимало праць про суржик та мову Галичини. Зараз у Канаді готується до друку нова книжка статей дослідника, назву якої можна перекласти як «Нові причинки до історії української мови» («New Contributions to the History of the Ukrainian Language»). На ту саму тему Міхаель Мозер прочитав лекцію в столичній Книгарні «Є». Опісля Тиждень поспілкувався з професором, аби з’ясувати, про що йтиметься в «Нових причинках». Ми поцікавилися, чому він вважає цінними для нашої мови запозичення з польської XVII–XIX століть і як варто ставитися до суржику, не обійшли увагою і наболіле питання російської мови як другої державної.
Читати далі Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України

160307_V_Gorbulin

Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо.

***

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців – Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації – унеможливити становлення незалежної держави Українського народу – повноправного члена європейської співдружності націй.

Набуття Україною незалежності у 1991 році у результаті розпаду СРСР від початку розглядалося і розглядається російською елітою як прикре історичне «непорозуміння», яке повинно бути якнайшвидше виправлене. За визначенням В.Путіна цей розпад – «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття». Події 2014-2015 років довели, що така точка зору знаходить широку підтримку у всіх прошарках російського суспільства. Навіть у січні 2016 року згідно з результатами соціологічних опитувань 64 % росіян підтримують агресію проти України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України

Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України

160228_O_Motyl
Олександр МОТИЛЬ

Якщо Ви застановитесь над питанням, чому Мінський мирний процес не призводить до миру, подивіться лиш на нещодавнє інтерв’ю з Владіславом Інозємцевим, вельми шанованим російським економістом і директором московського Центру дослідження постіндустріального суспільства. Його висновок — оце несподіванка! — Владімір Путін не хоче миру. Він хоче перетворити Україну в перманентно стагнуючу залежну від Кремля державу.

Як? Змушуючи Київ реінтеґрувати в Україну нині окупований, політично отруєний, і економічно знищений Донбас, знаючи дуже добре, що цей реґіон, нині назавше скалічений за вказівкою Путіна, прирече Україну бути постійно банкрутом-маріонеткою сусідньої мафійної держави. Це було б суїцидом. Хоча багато впливових українських політиків розуміють, що Україні абсолютно безсенсовно заражати себе цим раком, влада української патріотичної риторики — “Донбас є навічно українською землею!” — в трагічний спосіб  може завершитись обтяженням країни настільки важким тягарем, що він розчавить її суверенітет та її демократію, якнайпевніше відсуне її ген далеко від Європи і світу, успішно досягнувши, натомість, того, що не зміг Віктор Янукович: перетворення України на відсталу провінцію відсталої імперіалістичної петро-держави.
Читати далі Чому реінтеґрація Донбасу — суїцид для України

…насправді її програє не той, хто втратить, а той, хто отримає ці території

151228_cobzon1

Після прецеденту з Каталонією в Європі відчули гостру необхідність застановитися над перспективою розпаду деяких держав. Не тільки над сепаратизмами – фламандським, шотландським, паданським, тим-таки каталонським чи іншими, – а й над реальними перспективами сецесій (тобто відокремлень) у відповідних реґіонах. Український, з дозволу сказати, досвід Криму і частини Донбасу може бути в цьому контексті доволі повчальним. Тож мені нещодавно довелося відповісти на кілька запитань, сформульованих авторами збірника про сецесії та автономії в сучасній Європі. Збірник саме готується до виходу у світ, і я сподіваюся ще повернутися до нього після його публікації.      

У своїх відповідях я почав із того, що природа винятковості саме Криму й Донбасу на загальноукраїнському, радше однорідному тлі видається мені дещо різною.
Читати далі …насправді її програє не той, хто втратить, а той, хто отримає ці території

Сценарій «Донбас за будь-яку ціну» є ще віроломнішим, ніж ведмежа хода «русской вєсни»

150910_dynyry

Життя з «підселенням»

Квартирне питання неабияк попсувало радянських людей: у країні тотального колективізму мати щось своє й окреме було геть не обов’язково, а часом навіть небезпечно. Навіть коли минула доба комуналок і громадяни почали отримувати щось схоже на індивідуальне житло, траплялися випадки ущільнень, чи то пак підселень.

Це коли у квартирі, де мала б жити одна сім’я, мешкає ще одна – ніби тимчасово, але бувало, що й роками. Бувало, що підселяли людей не випадкових, а «надійних» для контролю за «ненадійними». Те, що зараз намагаються називати переговорами про мирне врегулювання, мінськими домовленостями, «яким немає альтернативи», є не чим іншим, як підселенням окупованого Донбасу до решти України – з усілякими особливими статусами, привілеями тощо. Тимчасовим, але вкрай ризикованим

Кремлівські маніпулятори ніби ловлять Київ на слові: ви кажете, що Донеччина і Луганщина є частиною України, – ОК, ми не будемо цього заперечувати (набавилися зрештою в Новоросію), але ж ви розумієте, що Донбас – регіон специфічний, інакше ви не мали б там війни, отже, до нього треба прислухатись і почути його. Треба визнати, що порівняно з мантрою «Кримнаш» ця риторика має вигляд більш поміркованої і миролюбної. Такі собі обійми, у яких легко задушити Україну, не витрачаючи надмірних зусиль і ресурсів.
Читати далі Сценарій «Донбас за будь-яку ціну» є ще віроломнішим, ніж ведмежа хода «русской вєсни»

Річниця “референдуму” на Донбасі: те, що не повернути

150511_downref1

11 травня виповнюється рік з дня проведення так званих референдумів про створення “Донецької народної республіки” і “Луганської народної республіки”.

Нині правозахисники і міжнародні організації кажуть про одну із найбільших гуманітарних катастроф у європейській історії.

Людські втрати і людські долі

За даними ООН, в результаті бойових дій на Сході з квітня 2014 року загинули понад 6 100 людей і більше ніж 15 400 – поранені.
Читати далі Річниця “референдуму” на Донбасі: те, що не повернути

«…то залишаться десятки, якщо не сотні колишніх бойовиків, їхні сім’ї, які ненавидять усіх, хто відстоює єдність України»

0627_donetski
Нові донецькі

З початком проросійського бунту на Донбасі тамтешнє економічне життя почало поступово зупинятись, а з регіону стали втікати люди. Зараз, коли деструктивні процеси зайшли надто далеко, міграція набула ознак стихійного лиха
Читати далі «…то залишаться десятки, якщо не сотні колишніх бойовиків, їхні сім’ї, які ненавидять усіх, хто відстоює єдність України»

Услышать Донбасс? Лучше просто валите из Украины

fuck-off
Друг сегодня рассказал, как вчера четыре часа мужик из команды Ефремова рассказывал ему какие “вуйки живут в Киеве”, как “они достали «их» и вообще “сколько Украина обязана” “им”.

В конечном итоге, друг сказал:

– А вы валите из Украины, если вам так здесь плохо.

Не, ну мы украинцы, просто другие, а вы нас должны понять, — начал приходить в себя сепаратист

– Да никто не собирается вас понимать. Провели «референдум»? Валите. Хватит нам мозги парить. Если двадцать с лишним областей не могут двигаться вперед из-за двух, то проще с ними расстаться.
Читати далі Услышать Донбасс? Лучше просто валите из Украины

Вісь зла гнеться в дугу

duga

В областях південного сходу, на так званій «путінській дузі», враз виринули ніким не обрані «народні губернатори» і оголосили «референдуми про незалежність»

Схема від’єднання від України низки східних областей зрозуміла, вона груба і проста, та, схоже, наразі Київ не може її зруйнувати. За останні три дні — від суботи до понеділка — у Луганській, Харківській та навіть Одеській областях виринули з пітьми нові керманичі сепаратистського руху, назвалися «народними губернаторами» (а дехто навіть президентом) і заявили про негайне проведення референдуму щодо відокремлення від України. А з найтривожнішого на сьогодні міста країни, Слов’янська, пролунало прохання самопроголошеного «мера» до Росії ввести свої війська.

Як колись Сталіну, нині Путіну доводиться «працювати з тим людським матеріалом, який є». Тобто якщо досі ватажки сепаратистів були людьми не без харизми, як, наприклад, заарештований донецький «народний губернатор» Губарєв, то тепер на цю роль ретельно не підбирають — беруть хто під руку трапиться, постаті не відомі, не популярні і з сумнівним минулим. Читати далі Вісь зла гнеться в дугу