Архів позначки: смерть

Скупа хроніка 1933-го: жовтень

З щоденника жителя с. Леб’яжого Печенізького (нині Чугуївського) району Харківської області Н.М. Білоуса:

6/X-33 г.
Посев производют все колгоспы и Индувидуальные хозяйства но озим неважная потому что осень сухая да кроме того какая может быть сейба как пашеш и сееш.
20/X
Все время мыши скрозь ив поле ив доме такая сила что и кошка уже не хочет душить, мышеловкой по 50 штук за ночь ловить.

http://golodomor.kharkov.ua/diary.php
***

1933 рік. Жовтень

Жовтень, 1 1933 (неділя) – Постанова Всесоюзного переселенського комітету при РНК СРСР «Про переселення 20 000 господарств в Україну». Зобов’язала органи влади Західної області РСФРР завербувати 7500 господарств, Білорусії – 4500, ЦЧО – 4500, Івановської області – 4500, Горьковського краю – 2500 та переселити їх в Донецьку область – 3500, Одеську – 6600, Дніпропетровську – 6500, Харківську – 3500. На Раднарком та Наркомзем УСРР покладено завдання про підготовку протягом жовтня 20 тис. хат Читати далі Скупа хроніка 1933-го: жовтень

Скупа хроніка 1933-го: вересень

З щоденника жителя с. Леб’яжого Печенізького (нині Чугуївського) району Харківської області Н.М. Білоуса:

Сентябр
5/IX-33 г.
Одноосибников жмут что бы везли хлебо заготовку и чтобы плотили все налоги и страховку, а кто не выполняет тово и другово тово штрафуют и продают.
14/IX-33 г.
Осень сухая надо сеять но земля сухая колгоспы сеют в сухую землю. Одноосибников какие не выполнили хлебо-загот. то тех продают имущество.
15/IX-33 г.
Пошел дождь хороший и началась сейба жита и пшеницы.
29/IX-33 г.
В нашей артели на Керпичном заводе Председатель артели и он же зав. заводом Чуев А.С. в течение 2х годов его работы продавал лошадей коров инвентарь купленный на торгах кулацких хозяйств и не приходовал той суммы за какую продал а потом продал 1 вагон угля тоже не приходовал керпич продавал тоже себе брал деньги так его забрало Г.П.У. и он седит а здесь в с/с идет следствие и забрали Цыганка О.П. А у Чуева забрали муку всю из дому пудов 12ть и корову.

http://golodomor.kharkov.ua/diary.php
***

1933 рік. Вересень

Вересень 1933 р. План порайонного розміщення в областях УСРР переселенців з інших регіонів СРСР Читати далі Скупа хроніка 1933-го: вересень

“Щоб світ знав”: люди, які не мовчали про Голодомор

Кар’єра, свобода або навіть життя – їх було небагато, втім вони заплатили високу ціну за свої вчинки.

Інформацію про Голодомор на території України у 1930-х роках радянська влада намагалася приховати будь-якими методами.

Але, попри заборони і загрозу смерті, дехто все одно не міг змовчати.

Український інститут національної пам’яті підготував для “Меморіалу жертв Голодомору” у Києві експозицію “Люди Правди” – про тих, хто зберігав і поширював свідчення про Голодомор. Читати далі “Щоб світ знав”: люди, які не мовчали про Голодомор

Скупа хроніка 1933-го: серпень

Такими рекламними проспектами запрошували «інтуристів» до совєтської «процвітаючої» України

З щоденника жителя с. Леб’яжого Печенізького (нині Чугуївського) району Харківської області Н.М. Білоуса:

Август 1933-й год
1/VIII
Получил извещение на налог и на самообложение того на 23 рубля 22 коп. и самообложение на 23 руб 22 коп. Есть объявление на станциях ж.д. желающим на поселение в Полтавскую губ. дают лошадь корову и хату и желающие ехать только на уборки хлеба скосить и связать гектар 18 пудов, а связать за косилкой 10 пудов.

16/VIII-33
Из рассказов очевидцев работавших на Полтавщине по уборке хлеба что там люди так вымерли, что в деревне нет ни одной живой души и у многих хатах вся семья лежит умерша трупы разложились и некому убирать.

http://golodomor.kharkov.ua/diary.php
***

1933 рік. Серпень

Серпень, 1 1933 (вівторок) – Політбюро ЦК ВКП(б) дозволило видати Харківській області 50 тис. пудів жита для надання продовольчої допомоги колгоспам за умови повернення до 10 серпня 1933 р. Читати далі Скупа хроніка 1933-го: серпень

Скупа хроніка 1933-го: липень

З щоденника жителя с. Леб’яжого Печенізького (нині Чугуївського) району Харківської області Н.М. Білоуса:

9/VII
Уже начинают срезать колосья жита и готовить кушать. И уже осудили 3 души за колосья и дали по 6 лет и по 8 годов лишения прав с высылкой в далекие табора.
15/VII-33
Умерла Мамаша в 11 часов вечера на 68 году жизни умерла по случаю недоедания.
16/VII-33
Разрешено косить жито у кого спелое. Охраняют красноармейцы чтобы не срезали колосья а кого поймают так приводют в сельсовет.
22/VII-33 г.
Косовица началась частично молоть без довидки с/с не дают не колхозам не единоличникам.
27/VII-33 г.
Жнива начались полным ходом но дожди мешают а сельсовет индувалов гонит косить но как людям ехать когда люди голодные и не дают молоть и у многих отобрали ступы говорят вези хлебо-загот. тогда дадут смолоть 16 кгр на душу а я когда косил траву то ели лягушок, на вкус хорошие мясо белое и на вкус как рыба.
29/VII-33 г.
У нас на кирпичном заводе хлеба нету варют на завтрик жито а на обед борщ и жито с молоком и на ужин тоже жито. Словом кормит с/власть крестьян хуже нежели когда-то кормили люди свиней.
31/VII-33 г.
В совхозе 1й Индустриальный сего числа рабочим выдано хлеба по 100 гр. на день та варили борщ а в перет давали хлеба по 800 гр. а варили овес словом кормлют как свиней да лошадей.

http://golodomor.kharkov.ua/diary.php
*** Читати далі Скупа хроніка 1933-го: липень

Скупа хроніка 1933-го: червень

З щоденника жителя с. Леб’яжого Печенізького (нині Чугуївського) району Харківської області Н.М. Білоуса:

4/VI-33 г.
Дожди идут все время и очень холодно все заросло бурьянами так что надо полоть но дожди не дают. Цены на хлеб печеный кило стоит 8 – 10 рублей, пшена стакан чайный 3 руб. масло коровье 18 – 20 рублей фунт молока литра 2 руб. 50 коп. и 3 рубля.
10/VI-33 г.
Люди умерают голодной смертью как-то по станциях жел. дор. в Харькове на поле и некто не убирает. На пример Костенко Николай умер около Таганки уже целый месяц и некто не убрал трупа а каждый день мимо ездят командиры Красной армии. И нет дела некому что труп уже разложился что нельзя мимо идти.
28/VI-33 г.
Дожди все время идут очень большие день и ночь, так что все остается невыполоно а люди знай мрут голодной смертью.
29/VI
только из этого дня встановилась погода.

http://golodomor.kharkov.ua/diary.php
***

1933 рік. Червень

1 червня 1933 р. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) про відпуск муки Дніпропетровській області

1 червня 1933 р. Постанова ЦК КП(б)У про надання продовольчої допомоги безпритульним дітям Читати далі Скупа хроніка 1933-го: червень

Росія: культ «Великої Перемоги» як культ смерті

Коли у січні 1654 року у Переяславі гетьман Зиновій-Богдан Хмельницький зібрав своїх полковників, щоб легітимізувати перехід Козацької держави «під високу руку» московського царя, одним із тих, хто категорично відмовився підтримати це, виявився Іван Богун. Хмельницький закинув Богунові: як же так, адже цар московський і народ московський з нами однієї православної віри, вони стануть надійними союзниками. На це полковник Богун відрізав: ні, і цар, і всі вони не православні люди, і взагалі не християни, а язичники, власне, дикуни, які мають відповідні звичаї і яким вірити не можна.

Читати далі Росія: культ «Великої Перемоги» як культ смерті

Чи є світло в кінці тунелю? Соціологія від песиміста і соціологія від оптиміста

Суспільство стало однорідним, але намітилися інші лінії поділу

В Україні три роки йде війна. Війна, яку можна уявити, як серію різних гравюр. Це і село, що стоїть на колінах і зустрічає на під’їзді труну з солдатом. Нещодавно такі труни отримали вісім родин. І дипломатичні битви, мобілізація, паралельні фронти, і тут же ресторани, фестивалі, концерти, не завжди благодійні. Як суспільство приймає війну? Адже соцмережі дуже часто – просто ілюзія в порівнянні з тим, що відбувається в чорному ящику під назвою «народ».

Такої форми матеріал, можна сказати, набув випадково. Я прийшла на інтерв’ю до заступника директора Інституту соціології НАН Євгена Головахи, але через кілька хвилин до нього в кабінет зазирнула керівник центру «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. І я вирішила поставити питання одночасно двом соціологам. Тим більше, що найпомітніші вітчизняні представники цієї науки дещо відрізнялися в оцінках того, що відбувається. Читати далі Чи є світло в кінці тунелю? Соціологія від песиміста і соціологія від оптиміста

«Бернарде Шоу, ласкаво просимо у пекло!»

151004_B_Shaw1
До 82-х роковин відвідання Бернардом Шоу СРСР

До листопадових днів вшанування пам’яті жертв Голодомору 2014 р. в центрі Запоріжжя по вул. Дзержинського (колишня вул. Рози Люксембург, 7) відкрили пам’ятну дошку, на якій вказується, що поряд із цим будинком стояв будинок немовляти, в якому впродовж півтора року — з травня 1932 по листопад 1933 р. — померло майже 800 дітей віком від двох тижнів до трьох років. Дошка була відкрита завдяки старанням демократичної громадськості міста, вчених, зокрема депутата обласної ради, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету Ф. Г. Турченка. До розмови про ті страшні події запрошую також директора Запорізького краєзнавчого музею, доктора історичних наук Г. І. Шаповалова, а також доцента кафедри дитячих хвороб факультету післядипломної освіти Запорізького державного медичного університету, кандидата медичних наук Ю. В. Котлову.

З. П.: — Шановний Федоре Григоровичу, коли і як вам вдалося виявити ці матеріали?

Ф. Т.: — Документи про цю трагедію виявив у місцевому архіві  краєзнавець Андрій Пеньок. Було це в 2007 р. Він скопіював акти смерті за цією адресою з травня 1932 по листопад 1933 р.  Саме тоді готувалася  «Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Запорізька область». Дані про трагедію в місцевому сиротинці він передав мені як керівнику науково-редакційної групи цього видання. Імена цих дітей внесено до Книги пам’яті. Звичайно, померло значно більше. При ретельнішому дослідженні цифра точно встановлених жертв піднялася до 788. Але й це не всі. Просто відповідні документи збереглися лише за вказані півтора року. Вмирали і до травня 1932 р., і після листопада 1933 р.

З. П.: — Як трапилося так, що в цьому будинку немовляти за півтора року померло стільки дітей — щодня майже по дві дитини? Яким за розмірами був цей будинок?
Читати далі «Бернарде Шоу, ласкаво просимо у пекло!»

Загибель Василя Стуса: до 30-х роковин

150903_V_Stus1

Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері «учреждения ВС-389/36» у селі Кучино Чусовського району Пермської області загинув поет і правозахисник Василь Стус.

Я в той час перебував у 20-й камері цієї «установи», тому вважаю своїм громадянським і людським обов’язком свідчити про обставини й причини його загибелі.

Насамперед, що це за сором’язлива назва така – «установа ВС-389/36»?

Радянська влада взагалі соромилася деяких термінів, тому, наприклад, називала своїх противників не політичними в’язнями, а «ворогами народу», «особливо небезпечними державними злочинцями», «жалкими отщепенцами». У тюремному побуті мого часу «гражданин осуждённый» мусив звертатися до наглядача «гражданин контролёр».

Історія цього останнього заповідника ГУЛАГу коротка. Від 1 березня 1980 до 8 грудня 1987 року через нього перейшло всього 56 в’язнів. Пересічно їх тут утримували одночасно до 30 осіб. Ця «установа» скоро стала відомою в світі як «табір смерти», бо 8 її в’язнів загинули, у тому числі члени Української Гельсінкської групи Олекса Тихий (27.01. 1927 – 5.05. 1984), Юрій Литвин (26.11. 1934 – 5.09. 1984), Валерій Марченко (16.09. 1947 – 7.10. 1984), Василь Стус (7.01. 1938 – 4.09. 1985). Власне, тільки Стус загинув безпосередньо в Кучино, а перші троє – по тюремних лікарнях.
Читати далі Загибель Василя Стуса: до 30-х роковин