Архів позначки: США

Переконання, що американці все про нас знають і все розуміють – міф

151216_J_Biden01

Віце-президент США відмовився проводити в Україні Майдан-3

Віце-президент США Джозеф Байден приїжджав в Україну. Він зустрічався з Президентом, головою уряду й групою молодих політиків і громадських діячів, а також 35 хвилин говорив з трибуни Верховної Ради. Потім поїхав додому. Візит, про надзвичайну важливість якого говорила мало не вся Україна, завершився.

Видимих, очевидних, негайних результатів візиту нема. А чого, власне, ми хотіли? («Ми» – це українці, які дуже хочуть справжніх реформ в Україні і водночас сподіваються, що США (Захід) змусить українську владу ті реформи провести.)
Читати далі Переконання, що американці все про нас знають і все розуміють – міф

Прикольний хлопець, але слабак, міг подумати Путін. І розперезався…

151013_nucl_crisis1

Кожне покоління американських президентів бачить себе колективним миклухо-маклаєм, намагаючись привчити росіян до демократії

Був такий відомий радянський, а пізніше російський історик, академік Георгій Арбатов, уродженець Херсона, до речі. І ось він якось зазначив одну цікаву деталь в російсько-американських відносинах. Можна навіть сказати, закономірність. Виявилося, що більшість криз у цих відносинах, що загрожували перейти у світову термоядерну війну, припадали на правління у США президентів-демократів.

І це при тому, що саме республіканці, а не демократи вважаються в Росії «яструбами». Справа в тому, говорив в одному з інтерв’ю академік, що «республіканці завжди займають більш тверду зовнішньополітичну позицію: у них менше ліберальних сентиментів, ніякого “разом до прогресу і демократії”, все прагматично і жорстко. І з таким візаві Росія (СРСР) поводиться обережніше…»
Читати далі Прикольний хлопець, але слабак, міг подумати Путін. І розперезався…

Зухвальство Обами. Принижений Путін має виконати зобов’язання щодо України

151011_syria1

Росія зобов’язалася припинити саботаж мінських домовленостей і залишити «своїх сучих синів» наодинці з Києвом

Коли Барак Обама закінчував виступ на сесії Генеральної асамблеї ООН, неможливо було повірити в те, що через два дні його знову назвуть «слабаком» і «невдахою», а Путіну повернуть почесне звання «Всіх Переграв». 28 вересня американського президента слухали всі, але далеко не всі почули. І збувається над ними пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите…

151011_obama
Втім, Стіва Джобса теж мали за одержимого дивака, а тепер убиваються в чергах за свіжим «айфоном». Живе втілення концепції soft power («м’яка сила») Барак Хусейн Обама – такий же філософ і новатор, як і творець Apple. Недарма книжка, що забезпечила йому обрання на перший термін, називалася The Audacity of Hope. Офіційна назва російського перекладу – «Дерзость надежды» («Зухвальство надії»; як виглядає, в українському перекладі книжка не виходила – ред.). Хоча ідеальна назва для неї – третє прокляте російське питання: «Ты чё такой дерзкий?»
Читати далі Зухвальство Обами. Принижений Путін має виконати зобов’язання щодо України

Санкції скасують? Україні треба змиритися? Чи існує «План Б»?

150911_Romanenko
Політолог Юрій Романенко прокоментував останні зміни у відносинах України, Росії та Заходу під час Економічного форуму у Криниці

На цьогорічний Економічний форум приїхало багато українських економістів та політологів. З одним із найвідоміших політичних аналітиків України Юрієм Романенком в Криниці розмовляла Олена Бабакова.

Минулого року, виступаючи на Форумі у Криниці, Ви говорили, що в Європі немає розуміння глибини української кризи та її можливих негативних наслідків. Сьогодні це розуміння з’явилося?

Ні, не з’явилося. Характер дій ЄС у справі реалізації хоча б Мінських домовленостей показує, що Брюссель не розуміє, які руйнівні наслідки матиме функціонування Мінська-2 у тій формі, на якій наполягають Меркель та Олланд. Керуючись короткозорими інтересами, європейці хочуть зменшити напруження на сході Європи коштом України. Європейська політика сьогодні є дуже дріб’язковою, сьогодні в ЄС немає персоналій масштабу Рузвельта та Черчілля, які б не боялися робити те, що вимагає часу, незважаючи на опір еліт та громадської думки. Чиновники-бюрократи діють виключно у рамках норм і бояться грати амбітно. Так що ЄС має всі шанси зіткнутися з тими ж проблемами, з якими зіткнувся СРСР наприкінці свого існування: радянська номенклатура не хотіла відповідати на виклики часу, а хотіла збереження старого ладу й косметичних реформ, цим же шляхом наразі йдуть єврократи.
Читати далі Санкції скасують? Україні треба змиритися? Чи існує «План Б»?

В глухому куті: Тиск з усіх сторін, Небезневинний Захід і Жодного «Плану Б»

150904_ass

Зростання напруженості внаслідок спротиву окремих політсил реформі Конституції може коштувати Києву підтримки Заходу. Утім, тиснути на Україну за умови бездіяльності Москви теж нерозумно, вважають німецькі експерти.

Парламентське голосування за президентський проект змін до української Конституції щодо децентралізації продемонструвало, наскільки далекою від безхмарності є перспектива остаточного затвердження цих змін у другому читанні. Криваві сутички під стінами Верховної Ради, внаслідок яких загинули троє бійців Нацгвардії, взаємні обвинувачення влади та ультраправих політсил у провині в трагедії та, зрештою, заява лідера Радикальної партії Олега Ляшка про вихід із владної коаліції вказують на новий рівень внутрішньополітичної напруженості у країні.

На кону – відносини Києва з Заходом

При цьому на кону стоїть чимало, адже запровадження конституційної реформи належить до зобов’язань, взятих на себе Києвом у рамках мінських домовленостей. На затвердженні реформи Основного закону України саме в президентському варіанті вже неодноразово і недвозначно наполягав Захід, зокрема і Берлін. У цьому процесі він вітав кожен крок у заданому напрямі і нагадував також і українській владі про необхідність виконання Мінська-2. При цьому акцент у заявах і коментарях із західних столиць завжди ставився саме на пункті гарантування особливого статусу контрольованим проросійськими сепаратистами районів Донбасу, нагадує в розмові з DW експертка з питань Східної Європи берлінського Фонду “Наука і політика” С’юзен Стюарт. Тобто саме того пункту президентського законопроекту, з яким радикально не погоджується не лише позапарламентська опозиція ультраправого штибу, але й низка парламентських фракцій. Окрім Радикальної партії, до них належать “Батьківщина”, а також більшість депутатів фракції партії “Самопоміч”.
Читати далі В глухому куті: Тиск з усіх сторін, Небезневинний Захід і Жодного «Плану Б»

2015_1 – 4 липня

1 липня

150701_Sophia_Kyiv
День архітектури України. Відзначається згідно з Указом Президента України «Про День архітектури України» від 17 червня 1995 року (№ 456/95), щороку цього дня. Свято було встановлено «на підтримку ініціативи архітекторів  та  містобудівників, їх творчих спілок, працівників  проектних  організацій  і  місцевих органів містобудування та архітектури». «Архітектура – єдність користі, міцності та краси», – так писав видатний римський архітектор Марк Поліон Вітрувій у 2-й половині І ст. до н.е. Українська архітектура пройшла чималий еволюційний шлях, аби поєднати в собі ці три складові – від перших людських жител часів раннього палеоліту на стоянках біля сіл Мізин та Пушкарі на Чернігівщині до величних соборів Богородиці Десятинної й Софії Київської, про яку церковний діяч часів Ярослава Мудрого Іларіон писав: «Церква дивна і славна всім навколишнім країнам, і немає такої у всій північній землі від сходу до заходу». Про майстрів часів Ярослава є деякі згадки в письмових джерелах. Так, 1026 року вишгородський «градник» (будівничий міських укріплень) Мироніг будував у Вишгороді, під Києвом, на замовлення Ярослава дерев’яну церкву Бориса і Гліба, «о п’яти верхах». Пізніше, 1072 року, дерев’яну церкву у Вишгороді будує «старійшина огородників» (тобто будівничий міської огорожі) Ждан Микола. Це перші відомі нам імена давньоруських архітекторів. Нині понад 1000 українських архітекторів та інших фахівців, діяльність яких пов’язана з архітектурою, об’єднує громадська творча організація Національна спілка архітекторів України.

150701_Canada Day Living Flag
Національне свято Канади – День Канади (1867). 1 липня 1867 року набрав чинності, ухвалений англійським парламентом у березні 1867 року, «Акт про Британську Північну Америку», згідно з яким була утворена Канадська конфедерація, або ж «Домініон Канада».
Читати далі 2015_1 – 4 липня

2015_19 – 21 червня

19 червня

150619_13th Amendment Abolishes Slavery_1
День визволення рабів у США. Відзначається в день прийняття закону про скасування рабства. Відповідний закон був підписаний президентом Авраамом Лінкольном в 1862 році і доповнений випущеної в 1863 році Декларацією незалежності, в якій Лінкольн закликав армію Півночі звільняти всіх рабів. Обидва документи були прийняті в період Громадянської війни між Північними і Південними штатами США. Проте, лише тільки після закінчення війни в 1865 році і перемоги Півночі скасування рабства відбулося в дійсності. У цей же рік була прийнята 13-а поправка до Конституції США, що остаточно скасувала рабство на території країни. Цікаво, що ратифікація цієї поправки затягнулася в США на півтора століття. Останнім штатом, який ратифікував поправку, став Міссісіпі. Відбулося це у 1995 році, а повна процедура ратифікації завершилася у 2013 році. В інших країнах світу з рабством покінчили у 1926 році, коли Лігою націй була прийнята Конвенція про повну заборону рабства і работоргівлі.
150619_13th Amendment Abolishes Slavery
Читати далі 2015_19 – 21 червня

2015_11 – 12 травня

11 травня відбулося:

***
150511_Byzantinischer_Mosaizist
1685 років тому (330) на європейському березі протоки Босфор імператором Константином був заснований Константинополь (Візантій) – столиця Візантійської імперії (у середньовічних російських текстах – Царград).
150511_Byzantinischer
150511_Konstantynopol_overal_look
150511_Konstantynopol
20 травня 1453 року після тривалої облоги місто було завойоване турками і стало столицею Османської імперії, отримавши назву Стамбул.
150511_Konstantynopol_arab
***
Читати далі 2015_11 – 12 травня

2015_29 – 30 квітня

29 квітня відбулося:

***
150429_Makivka1

100 років тому (1915) розпочались жорстокі бої між Легіоном Українських Січових Стрільців і російськими військами на горі Маківці (гора Сколівськіх Бескидів у Карпатах, висота 958 м). Після захоплення восени 1914 року Галичини, російська армія генерала М. Іванова розгорнула наступ через Карпати з метою прориву в Угорщину.

150429_Makivka2

Легіон УСС, що займав оборону на Маківці, входив до складу 129 та 130-ої бригад австрійської армії. Штурм російськими підрозділами позицій січових стрільців розпочався в ніч з 28 на 29 квітня 1915 року. Протягом чотирьох днів на схилах Маківки тривали запеклі бої, внаслідок яких російські війська були відкинуті за річку Головчанку. Бій на Маківці був першим успіхом Українських Січових Стрільців. Полеглих вояків поховали на південних схилах гори. Їхні могили стали місцем щорічного вшанування всіх полеглих за незалежність України.
150429_Makivka3
***
Читати далі 2015_29 – 30 квітня

2015_24 квітня

24 квітня

150424_arm_gen_100_1
День пам’яті жертв геноциду вірмен в Османській імперії 1915 року. У листопаді 1988 року Верховна Рада Вірменської РСР ухвалила закон про засудження геноциду вірмен 1915 р. Відзначається з 1989 року. День 24 квітня оголошено у Вірменії вихідним днем.

Саме сто років тому, цього дня зі Стамбула було депортовано (згодом убито) вірменську еліту, що поклало початок масовій депортації і масовим убивствам вірмен. Після початку Першої світової війни влада Османської імперії (а це були младотурки), яка виступала на боці Німеччини та її союзників, звинуватила вірменське населення в нелояльності та співчутливих настроях до одного з супротивників Туреччини – Росії й розгорнула кампанію масових депортацій і убивств. До кінця літа 1915 року була вбита (вирізана, розстріляна, закатована) значна частина вірменського населення Османської імперії. Вірмени, які служили в турецькій армії, були роззброєні й страчені. Багато хто загинув від голоду, хвороб (особливо діти, люди похилого віку).
150424_arm_gen_100_2
За оцінками вірменських істориків, під час Першої світової війни в результаті систематичних убивств загинуло 1,5 млн вірмен (це при тому, що вірменське населення Османської імперії на ту пору складало 2,5 млн). Туреччина вважає цю цифру завищеною, називаючи натомість іншу – 300 тисяч, й пояснює загибель вірмен реаліями воєнного часу. Згідно з висновками Міжнародної асоціації дослідників геноциду (IAGS), загинуло понад мільйон людей. У 1927 році за офіційною статистикою в Туреччині мешкало лише 77,4 тисячі вірмен. Сотні тисяч людей змушені були шукати прихистку в непридатних для життя місцях (наприклад таких як Сирійська пустеля), або інших країнах.

Геноцид вірмен на офіційному рівні визнали понад 20 країн – зокрема Франція, Бельгія, Італія, Канада, Росія, Польща, Литва, а також Європарламент і Рада Європи. Визнання геноциду вірмен офіційно не є обов’язковою умовою для вступу Туреччини в ЄС, але дехто вважає, що країні все ж таки доведеться піти на цей крок, аби стати членом європейського співтовариства. Минулого року президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган уперше попросив вибачення у нащадків вірмен, що загинули на території Османської імперії під час Першої світової війни. Але каменем спотикання для турків є сам термін «геноцид», хоча американський юрист Рафаель Лемкін, запропонувавши у 1944 році цей термін, посилався саме на масову загибель вірмен в Османській імперії. Не можна не згадати і заяви папи Франциска, який 12 квітня, під час вірменської літургії у соборі Святого Павла у Римі назвав масове вбивство вірмен в Османській імперії «першим геноцидом ХХ сторіччя», за яким слідували Голокост і сталінські злочини. Це викликало бурхливу реакцію Анкари, яка відкликала посла у Ватикані, а також гнівний протест президента Ердогана.
150424_arm_gen_100_3
Для турків тема «Вірменської різанини» є надзвичайно болючою – жодних дискусій у країні з цього приводу не ведеться, а поодинокі випадки публічного висловлення когось із відомих людей одразу ж наштовхуються на агресивне несприйняття більшості суспільства. Влада використовує статтю 301-у кримінального кодексу про «образу турецької нації», за якою вже притягувались до відповідальності декілька письменників і журналістів, які мали сміливість задати вголос «незручні» питання як собі, так і своїм співвітчизникам щодо не такого вже й далекого історичного минулого. Серед них – Нобелівський лауреат з літератури Орхан Памук, а також колишній редактор двомовної турецько-вірменської газети Грант Дінк, убитий у 2007 році підлітком-націоналістом.

Сьогодні у Вірменії відбудуться масштабні траурні заходи, присвячені вшануванню пам’яті жертв «Великого злодіяння» (так у країні називають цю трагедію). У Єревані чекають на президентів Франції та Росії, високопосадовців з ЄС та США. Будуть присутні і знаменитості – Джордж Клуні та Кім Кардашян. 15 квітня 2015 року Європарламент оголосив 24 квітня європейським Днем пам’яті жертв геноциду вірмен в Османській імперії. Прикметно, що саме на сьогодні в Туреччині заплановані власні урочистості в Чанаккале з нагоди 100-річчя Галліполійської битви, які зазвичай відзначалися 18 березня, або 25 квітня.
Читати далі 2015_24 квітня