Архів позначки: сторіччя

Спроби створити дієвий союз із Україною


Кримськотатарська революція: липень — вересень 1917-го

Усі революції (якщо це справді революції) мають певну логіку розвитку. А надто ті, які відповідають на типологічно споріднені історичні виклики. Відтак нічого дивного немає в тому, що кримськотатарська революція 1917 року багато в чому нагадувала революцію українську, паралельно з якою вона розгорталася. Був, звісно, і певний вплив, оскільки українці назагал дещо випереджали кримців, була і певна взаємодія — на жаль, її виявилося не досить для беззастережної перемоги обох революцій.

Сказане стосується й періоду липня — вересня 1917-го у Криму. Нагадаємо, перед цим у квітні в Сімферополі відбувся перший Всекримський мусульманський з’їзд, на який зібралися близько двох тисяч делегатів. Обраний на з’їзді Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком) очолив 32-річний богослов, юрист і публіцист, автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я присягнувся» Нуман Челебіджихан, котрий виступав також як Челебі Челебієв. Розпочалася спочатку повільна, а потім — коли Челебіджихан повернувся до Криму (він перебував на фронті) — більш швидка розбудова кримськотатарських управлінських структур. Читати далі Спроби створити дієвий союз із Україною

Харків український (до 100-річчя Української Національної Революції)

Про Харків часів Громадянської війни здебільшого згадують як про цілком червоне місто, щонайменше – білогвардійське. Харків був місцем виникнення Червоного козацтва, столицею Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Він радо вітав прихід Добровольчої армії генерала Денікіна. Все це, звісно, було. Проте були й інші приклади, які свідчать про прихильність значної частини населення Слобожанщини саме до української справи

Мазепинське училище

Чугуївське військове училище вважалося в Росії рекордсменом за кількістю Георгіївських кавалерів серед своїх випускників. Менш відомий інший бік цього навчального закладу – офіцери царської армії називали його «розсадником мазепинства». Серед викладачів училища було чимало патріотів України, які, попри опір керівництва, виховували у курсантів-українців національну свідомість. Про це писав герой бою під Крутами капітан Гончаренко: «Хочу підкреслити заслуги ґенерала Астафієва, що зумів ширити ще задовго до революції національну свідомість серед нас («малограмотних» українців). На це у російськім війську до революції було дуже мало відважних одиниць серед вищої військової ґенераліції». Читати далі Харків український (до 100-річчя Української Національної Революції)

1917 рік. Як починалися українські збройні сили


Мітинг Української чорноморської громади на Історичному бульварі в Севастополі. Весна 1917 року

5 травня 1917 року в Києві відкрився І Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому вирішили створити українську армію, запланували заходи з організації військової освіти і розглянули включення до збройних сил України Чорноморського флоту і шляхи його подальшої українізації.

Українізація Чорноморського флоту почалася в березні, щойно Микола ІІ зрікся трону.

У Севастополі вийшов із підпілля гурток “Кобзар”, утворений ще 1905 року. Його членами були два десятки флотських офіцерів.

“Кобзар” швидко очолив національний рух Севастополя – скликав збори українських моряків, на яких сформували Українську чорноморську громаду. На той час у складі Чорноморського флоту було 65% українців.
Читати далі 1917 рік. Як починалися українські збройні сили

СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ


19 квітня, сто років тому, в Києві розпочав роботу Всеукраїнський національний конгрес – перший представницький форум українського руху. Конгрес став однією з переломних подій Української революції, оскільки підтримав гасла національно-територіальної автономії України та легітимізував Центральну Раду як всеукраїнський парламент.

У центрі інформаційної кампанії Українського інституту національної пам’яті– 11 видатних постатей Української революції 1917-21 років, які творили українську державність сто років тому: Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Софія Русова, Євген Коновалець, Микола Міхновський, Симон Петлюра та інші.

Ідея Українського національного з’їзду, як його в той час називали, вдало вписалася в тодішні політичні реалії: стрімке розгортання українського визвольного руху та необхідність заміни культурно-просвітницьких гасел гаслами державної автономії.
Читати далі СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ

Кримськотатарська революція: перший етап

7 квітня виповнилося сто років від надзвичайно важливої події в житті кримськотатарського народу, від події, яка засвідчила вихід на історичну арену кримських татар як модерної нації та здатність молодої національної еліти очолити поступ свого народу. Йдеться про З’їзд мусульман Криму, який обрав Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком).

На жаль, ця дата в Україні була майже не помічена. У додатку до постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році», ухваленої 22 грудня 2016 року, де перелічені пам’ятні дати та ювілеї, що відзначатимуться на державному рівні, містить поміж інших такі рядки: «100 років з часу проведення першого Курултаю кримськотатарського народу (09.12.1917, за старим стилем – 26.11.1917)». І все в тому плані, що стосується кримських татар. А тим часом 7 квітня 1917 року (або ж 25 березня за «старим стилем») відбулася подія, яка у житті Криму важила не менше, ніж утворення перед цим у Києві всеукраїнської Центральної Ради.

Та про все по-порядку.
Читати далі Кримськотатарська революція: перший етап

Революція 1917-го: «дві в одній» або Хто й навіщо скидав самодержавство


Демонстрація на розі вулиці Хрещатик і Бібіковського бульвару в Києві. Березень 1917 р.

Загальноприйнятим є твердження, що повалення самодержавства в Російській імперії у 1917 році було актом суто всеросійської революції, а власне українська революція розпочалася дещо пізніше.

Однак ось який документ був опублікований у Петрограді того ж дня — 15 березня за григоріанським календарем, або 2 березня за «старим стилем», тобто за календарем юліанським, коли імператор Ніколай ІІ підписав зречення від престолу:

«У визвольній боротьбі останніх днів велику ролю відіграв і український демос в особі українського жовнірства тих полків, що прилучилися до повстання… Ряди війська, яке боролося за свободу разом з широкими демократичними масами Петрограда, в значній мірі складалися з синів українського громадянства й робітництва, з представників демократичних верств української нації… Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини. В боротьбі за сі права ми зичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потрібують забезпечення не лише своїх загальногромадянських прав, але й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський нарід має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді. Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити якнайширший культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу, як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня, українська маса в Петрограді повинна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, льозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку, з якнайширшими правами окремих націй і спеціяльно з якнайширшою національною територіяльною автономією України».
Читати далі Революція 1917-го: «дві в одній» або Хто й навіщо скидав самодержавство

Десять міфів про Українську революцію

Інститут національної пам’яті зібрав спростування десятьох історичних міфів про події Української революції 1917-1921 років.

Міф 1. “Жовтнева соціалістична революція” – основоположна подія російської, радянської та світової історії.

Спростування. Захопленню влади у жовтні-листопаді 1917 року більшовики не надавали особливого історичного значення.

Картина: Ленін виступає у Смольному в жовтні 1917 року

Володимир Ленін називав його збройним переворотом, одним із епізодів майбутньої “світової революції”. Для сучасників воно було подібним до невдалого Корніловського заколоту вересня 1917-го. Ніякого “переростання” із “буржуазної” до “соціалістичної” фази загального революційного процесу вони не бачили.

Лише за десять років після цього події отримали назву “Велика Жовтнева соціалістична революція”.
Читати далі Десять міфів про Українську революцію

Сторіччя Української революції: як вшановуватимуть УНР?

Українська революція вперше за кілька століть перетворила поняття Україна з суто географічного на політичне. На фото – делегати III Всеукраїнського військового з’їзду на Софійській площі у Києві. Листопад 1917 р.

1917-й рік поклав початок нехай і короткому, але все ж відродженню української державності.

Сторіччя по тому Україна готується офіційно згадати події тих п’яти років, які передували приходу радянської влади на українські землі.

ВВС зробила огляд ключових заходів, якими планують вшанувати Українську революцію 1917-1921 років та Українську народну республіку (УНР). Читати далі Сторіччя Української революції: як вшановуватимуть УНР?

Сіонізм проти більшовизму: український вимір

Одразу після захоплення більшовиками влади «біла» преса почала стверджувати, що революція в Росії була справою євреїв. І не лише жовтневий переворот, а й скинення царя — то їхня справа, наполягали найрадикальніші публіцисти. Потім ці тези підхопили впливові білоемігрантські кола; їх продукують і чорносотенці в сучасній РФ. Не оминули такі настрої й Україну: і в 1930-х вони були відчутні, й пізніше — аж до наших днів, коли деякі публіцисти, які вважають себе великими українськими патріотами, стверджують: у 1918—1938 роках радянська Україна була такою собі «жидівською державою», де порядкували «сіоністи», «юдо-нацисти» та різного ґатунку «єврейські попихачі».

На підтвердження цієї тези наводяться десятки вочевидь єврейських прізвищ чекістів високого рангу чи компартійних функціонерів (а їх там і справді вистачаєна середину 1930-х, скажімо, біля 80% обласних управлінь НКВД й інших керівних структур цієї «контори» очолювали чекісти єврейського походження; щоправда, ними керував Всеволод Балицький — персонаж, якого за екстер’єром і діловими якостями охоче взяли би і в СС, і в гестапо…). І як би не звинувачували публікаторів цих прізвищ в «антисемітизмі» деякі особливо ревні особи з іншого табору, — факти є фактами.
Читати далі Сіонізм проти більшовизму: український вимір

2015_24 квітня

24 квітня

150424_arm_gen_100_1
День пам’яті жертв геноциду вірмен в Османській імперії 1915 року. У листопаді 1988 року Верховна Рада Вірменської РСР ухвалила закон про засудження геноциду вірмен 1915 р. Відзначається з 1989 року. День 24 квітня оголошено у Вірменії вихідним днем.

Саме сто років тому, цього дня зі Стамбула було депортовано (згодом убито) вірменську еліту, що поклало початок масовій депортації і масовим убивствам вірмен. Після початку Першої світової війни влада Османської імперії (а це були младотурки), яка виступала на боці Німеччини та її союзників, звинуватила вірменське населення в нелояльності та співчутливих настроях до одного з супротивників Туреччини – Росії й розгорнула кампанію масових депортацій і убивств. До кінця літа 1915 року була вбита (вирізана, розстріляна, закатована) значна частина вірменського населення Османської імперії. Вірмени, які служили в турецькій армії, були роззброєні й страчені. Багато хто загинув від голоду, хвороб (особливо діти, люди похилого віку).
150424_arm_gen_100_2
За оцінками вірменських істориків, під час Першої світової війни в результаті систематичних убивств загинуло 1,5 млн вірмен (це при тому, що вірменське населення Османської імперії на ту пору складало 2,5 млн). Туреччина вважає цю цифру завищеною, називаючи натомість іншу – 300 тисяч, й пояснює загибель вірмен реаліями воєнного часу. Згідно з висновками Міжнародної асоціації дослідників геноциду (IAGS), загинуло понад мільйон людей. У 1927 році за офіційною статистикою в Туреччині мешкало лише 77,4 тисячі вірмен. Сотні тисяч людей змушені були шукати прихистку в непридатних для життя місцях (наприклад таких як Сирійська пустеля), або інших країнах.

Геноцид вірмен на офіційному рівні визнали понад 20 країн – зокрема Франція, Бельгія, Італія, Канада, Росія, Польща, Литва, а також Європарламент і Рада Європи. Визнання геноциду вірмен офіційно не є обов’язковою умовою для вступу Туреччини в ЄС, але дехто вважає, що країні все ж таки доведеться піти на цей крок, аби стати членом європейського співтовариства. Минулого року президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган уперше попросив вибачення у нащадків вірмен, що загинули на території Османської імперії під час Першої світової війни. Але каменем спотикання для турків є сам термін «геноцид», хоча американський юрист Рафаель Лемкін, запропонувавши у 1944 році цей термін, посилався саме на масову загибель вірмен в Османській імперії. Не можна не згадати і заяви папи Франциска, який 12 квітня, під час вірменської літургії у соборі Святого Павла у Римі назвав масове вбивство вірмен в Османській імперії «першим геноцидом ХХ сторіччя», за яким слідували Голокост і сталінські злочини. Це викликало бурхливу реакцію Анкари, яка відкликала посла у Ватикані, а також гнівний протест президента Ердогана.
150424_arm_gen_100_3
Для турків тема «Вірменської різанини» є надзвичайно болючою – жодних дискусій у країні з цього приводу не ведеться, а поодинокі випадки публічного висловлення когось із відомих людей одразу ж наштовхуються на агресивне несприйняття більшості суспільства. Влада використовує статтю 301-у кримінального кодексу про «образу турецької нації», за якою вже притягувались до відповідальності декілька письменників і журналістів, які мали сміливість задати вголос «незручні» питання як собі, так і своїм співвітчизникам щодо не такого вже й далекого історичного минулого. Серед них – Нобелівський лауреат з літератури Орхан Памук, а також колишній редактор двомовної турецько-вірменської газети Грант Дінк, убитий у 2007 році підлітком-націоналістом.

Сьогодні у Вірменії відбудуться масштабні траурні заходи, присвячені вшануванню пам’яті жертв «Великого злодіяння» (так у країні називають цю трагедію). У Єревані чекають на президентів Франції та Росії, високопосадовців з ЄС та США. Будуть присутні і знаменитості – Джордж Клуні та Кім Кардашян. 15 квітня 2015 року Європарламент оголосив 24 квітня європейським Днем пам’яті жертв геноциду вірмен в Османській імперії. Прикметно, що саме на сьогодні в Туреччині заплановані власні урочистості в Чанаккале з нагоди 100-річчя Галліполійської битви, які зазвичай відзначалися 18 березня, або 25 квітня.
Читати далі 2015_24 квітня