Архів позначки: стратегія

Євросоюзу 60 років: тривожний ювілей заради майбутнього


Підписання Римської декларації лише підтвердило бажання та спроможність “двадцяти семи” діяти разом

Минулої суботи 27 керівників Європейського Союзу зібралися на Капітолії у Римі з урочистої й символічної нагоди – відзначити день народження Спільноти. Рівно 60 років тому 25 березня лідери шести країн Європи підписали Римські угоди, що стали засадничими для утворення “на руїнах” після Другої світової війни союзу європейських держав. Їх об’єднали спільні цінності демократії, верховенства права та чотирьох засадничих свобод: вільного переміщення людей, товарів, капіталів та послуг у межах єдиного ринку.

Відтоді Євросоюз набув авторитету, як найбільш успішна політико-економічна організація заможних, високорозвинених демократичних держав, критерії вступу до якої є найбільш принциповими й вимогливими у світі.

ВИЖИТИ В УМОВАХ НОВИХ ЗАГРОЗ: ТЕРОРИЗМ, НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕГОЇЗМ ТА РОСІЯ
Читати далі Євросоюзу 60 років: тривожний ювілей заради майбутнього

Варшавський саміт. Як НАТО укріплюватиме східний фланг

160708_NATO-Ukraine

На саміті у Варшаві НАТО прагне дати РФ зрозуміти, що збільшення військової присутності у Східній Європі є вимушеним заходом для запобігання російським провокаціям

Україна братиме участь у роботі історичного саміту НАТО 8-9 липня 2016 року, який відбудеться в польській столиці на Стадіоні Народовому. На саміт НАТО до Варшави прибудуть 28 делегацій країн-членів альянсу, 26 делегацій країн-партнерів, представники ЄС, ООН, Світового банку. Одне з найважливіших засідань відбудеться в залі президентського палацу,  де  1955-го року СРСР та країни соцтабору підписали Варшавський договір на противагу Північноатлантичній угоді, яка відкрила шлях до створення НАТО. Досить символічний підхід організаторів заходу, оскільки на поточний момент відносини НАТО та Росії досить схожі на міжблокове протистояння часів «холодної війни».
Читати далі Варшавський саміт. Як НАТО укріплюватиме східний фланг

Декілька думок про НАТО

160707_Ukr-NATO

Завтра у Варшаві розпочнеться саміт НАТО.

Саме через це, а не тому, що «ось бачите, поляки нас не люблять!», Польща на місяць обмежила малий прикордонний рух з Україною (хоча, якщо добре подумати, то чому і за що поляки мають нас любити?). Зараз зайвої безпеки не буває.

Якщо стисло – на цьому саміті в НАТО Україну не приймуть.

Причин кілька:

– Україна не проситься в НАТО (навіть у законодавстві не визначила такої мети – вступ до НАТО);

– Україна не запровадила в усіх сферах суспільного життя принципи й цінності, які поділяють країни НАТО, а тому не може викликати довіру членів цього блоку – ні з огляду на судову і правову систему, ні з точки зору боротьби з корупцією, ні з точки зору стабільності демократичної системи;

– Україна не має економіки. І тут питання не в стандартах ЄС, а в реальному стані розвитку виробничої, фінансової бази, рівня життя населення.
Читати далі Декілька думок про НАТО

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

160308_war1

(закінчення)

Головною метою введених улітку 2013 року раптових і безпідставних торговельних обмежень РФ проти України, відповідної пропагандистської кампанії в ЗМІ було надання В.Януковичу та його уряду підстав для виправдання перед українським суспільством і західними партнерами майбутнього рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Ті ж цілі переслідували збройні провокації поблизу кордонів України[13].

У листопаді 2013 року демонстративні зрадницькі дії В.Януковича спровокували масові протести у Києві та інших містах України. Спочатку ці протести, швидше за все, розглядалися Кремлем не як загроза виживанню проросійського маріонеткового режиму, а як можливість підірвати потенціал спротиву України російським загарбницьким планам. Ескалація силового протистояння[14] збіглася за часом із зростаючим усвідомленням російським керівництвом реальної перспективи втрати керованості ситуацією в Україні. Очевидно, що проти Євромайдану була застосована відпрацьована у 2004-2005 роках методологія організації контрпротестних акцій у вигляді «антимайданів», яка за два роки до того використовувалась для протидії «Болотному руху» в РФ. Саме «антимайдани» надалі стали організаційною основою для сепаратистських проявів у Криму, регіонах Сходу і Півдня України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.3)

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.2)

160128_invasion

(продовження)


Протягом усіх років незалежності України Росія із застосуванням усього наявного арсеналу підривних засобів підживлювала антиукраїнські, антизахідні та проросійські настрої серед населення Автономної Республіки Крим і Севастополя. Свідомо ігноруючи результати волевиявлення кримчан під час Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року[6], кримська влада на початку 1990-х років здійснила кілька спроб відокремлення від України (1992, 1994-1995 роки). Втім, такий сценарій не знайшов широкої підтримки населення півострова. Спровоковані Росією сепаратистські прояви були зупинені завдяки скоординованим зусиллям керівництва держави і органів сектору безпеки і оборони.

Усвідомивши відсутність активної масової підтримки сепаратистських ідей[7], Кремль зробив ставку на кримський криміналітет. Незавершеність процесу декриміналізації Криму, що розпочався у 1995 році, уможливила проникнення криміналу в державні (зокрема правоохоронні) органи, які нерідко обслуговували кримінальні угруповання. Зрештою, саме наскрізь криміналізовані кримські організації Партії регіонів і КПУ стали надійною опорою російського впливу і відіграли ключову роль під час російської агресії і наступної окупації[8].
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України (ч.2)

Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України

160307_V_Gorbulin

Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо.

***

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців – Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації – унеможливити становлення незалежної держави Українського народу – повноправного члена європейської співдружності націй.

Набуття Україною незалежності у 1991 році у результаті розпаду СРСР від початку розглядалося і розглядається російською елітою як прикре історичне «непорозуміння», яке повинно бути якнайшвидше виправлене. За визначенням В.Путіна цей розпад – «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття». Події 2014-2015 років довели, що така точка зору знаходить широку підтримку у всіх прошарках російського суспільства. Навіть у січні 2016 року згідно з результатами соціологічних опитувань 64 % росіян підтримують агресію проти України.
Читати далі Володимир Горбулін: Тези до другої річниці російської агресії проти України

Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

160128_invasion

Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

«Саме цілком випадковій інспекційній поїздці спостерігачів НАТО на Тучинський військовий полігон, котра співпала з наступом українсько-російського альянсу зі сходу, й завдячувало Західне Рівне своїм існуванням. Налякані європейські офіцери встигли на своїх джипах дістатись до обласного центру, і з офіцерського містечка вже за мостом через Устю зв`язатися зі своїм керівництвом у Брюсселі. Брюссельські генерали, порадившись, і з`ясувавши, що уряд України вже вилетів з Києва до Львова, потрактували ситуацію аж надміру серйозно. Чотири терміново вислані військово-транспортні пузаті “Боїнги”, переповнені вояками в камуфляжі, за півтори години після вильоту важко приземлялися один за одними на бетонці Рівненського аеропорту, який, за щасливим збігом обставин також знаходився у західній (точніше – південно-західній) частині міста, обіч від Дубенського шосе. Війська щойноутвореної СРУ, увійшовши до міста, зупинились у його центрі, спостерігши антени рацій бельгійських і французьких десантників за акуратно вкладеними лантухами з піском по той бік площі Незалежності. А за кілька місяців Рівне перетнула Стіна.
Читати далі Чи вдасться Путіну реалізувати антиутопію під назвою «Дві України»?

Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

151005_schodali1

Нам доведеться пройти і через це. Через реінкарнацію Кернеса. Через оплески Добкіну, який забажав мати вулицю імені «Беркута» – убивць Майдану. І, може так статися, через радість від поразки «поганого хлопця» Філатова і перемоги «хорошого хлопця» Вілкула. І витерпіти опік у нашій зраненій душі від тріумфу Ківалова, який запроторив до в’язниці лідера автомайдану.

Доведеться пройти через те кепське відчуття, коли «всі – погані, і нехай вони вирішують без мене, я в цьому паноптикумі участі не беру».

Суть великих випробувань в тому, що по-справжньому починаються вони тоді, коли смугу перешкод начебто пройдено, і ти вже – чемпіон. Не вогонь, не вода, не мідні труби випробовують нас на міцність, а відчуття безсилля від перемоги, що постійно вислизає. Від безпорадності лідерів і втоми героїв. Від спустошеності післявоєнним миром, який ти зовсім не таким уявляв.

151005_schodali2

Нам нікому крикнути: прийди і допоможи! Самим доведеться шукати менше зло, вибирати між героями і законом. Мучитися в моральних суперечках про війну, яка аморальна за своєю природою. І спостерігати, як у пробиті в обороні країни проломи суне потік біженців, що повертаються. Не тих, що покинули будинки в Донецьку, а тих, що, злякавшись революції, залишили високі пости в Києві. Вони повертаються, облаштовуються у партійних списках і кадрових резервах, обманюють детектори брехні і вдало воюють з люстрацією.
Читати далі Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

Санкції скасують? Україні треба змиритися? Чи існує «План Б»?

150911_Romanenko
Політолог Юрій Романенко прокоментував останні зміни у відносинах України, Росії та Заходу під час Економічного форуму у Криниці

На цьогорічний Економічний форум приїхало багато українських економістів та політологів. З одним із найвідоміших політичних аналітиків України Юрієм Романенком в Криниці розмовляла Олена Бабакова.

Минулого року, виступаючи на Форумі у Криниці, Ви говорили, що в Європі немає розуміння глибини української кризи та її можливих негативних наслідків. Сьогодні це розуміння з’явилося?

Ні, не з’явилося. Характер дій ЄС у справі реалізації хоча б Мінських домовленостей показує, що Брюссель не розуміє, які руйнівні наслідки матиме функціонування Мінська-2 у тій формі, на якій наполягають Меркель та Олланд. Керуючись короткозорими інтересами, європейці хочуть зменшити напруження на сході Європи коштом України. Європейська політика сьогодні є дуже дріб’язковою, сьогодні в ЄС немає персоналій масштабу Рузвельта та Черчілля, які б не боялися робити те, що вимагає часу, незважаючи на опір еліт та громадської думки. Чиновники-бюрократи діють виключно у рамках норм і бояться грати амбітно. Так що ЄС має всі шанси зіткнутися з тими ж проблемами, з якими зіткнувся СРСР наприкінці свого існування: радянська номенклатура не хотіла відповідати на виклики часу, а хотіла збереження старого ладу й косметичних реформ, цим же шляхом наразі йдуть єврократи.
Читати далі Санкції скасують? Україні треба змиритися? Чи існує «План Б»?

Над прірвою війни

150427_ptn
В інтересах Росії і світу, щоб «путінський терористичний Карфаген» було зруйновано

Руйнація системи європейської і глобальної безпеки оцінюється експертним середовищем як трагічне і небезпечне для людства явище. Серед мотивів загрозливої тенденції актуальною залишається теорія про те, що в умовах світової фінансово-економічної рецесії, росту безробіття та зубожіння значної маси населення планети уряди та олігархічний військово-промисловий комплекс провідних країн прагнуть відволікти свої народи від внутрішніх проблем шляхом розширення сфер впливу, опанування потужними світовими природними ресурсами та інтелектуальним потенціалом людства. Проголошуючи пріоритетність власних цінностей і способу життя, цинічно визначається внутрішній і зовнішній ворог, який начебто стоїть на заваді процвітання суспільства та потребує нейтралізації чи знищення у силовий спосіб. У діях окремих режимів усе активніше домінує постколоніальний синдром, спрямований на відтворення імперської величі за рахунок колишніх підвладних територій, що вже тривалий час є суверенними державами. Тобто світ укотре «має шанс» стати заручником глобальних збройних розборок, оскільки не виніс належних уроків із попередніх апокаліптичних протистоянь.
Читати далі Над прірвою війни