Архів позначки: свобода

Чи є світло в кінці тунелю? Соціологія від песиміста і соціологія від оптиміста

Суспільство стало однорідним, але намітилися інші лінії поділу

В Україні три роки йде війна. Війна, яку можна уявити, як серію різних гравюр. Це і село, що стоїть на колінах і зустрічає на під’їзді труну з солдатом. Нещодавно такі труни отримали вісім родин. І дипломатичні битви, мобілізація, паралельні фронти, і тут же ресторани, фестивалі, концерти, не завжди благодійні. Як суспільство приймає війну? Адже соцмережі дуже часто – просто ілюзія в порівнянні з тим, що відбувається в чорному ящику під назвою «народ».

Такої форми матеріал, можна сказати, набув випадково. Я прийшла на інтерв’ю до заступника директора Інституту соціології НАН Євгена Головахи, але через кілька хвилин до нього в кабінет зазирнула керівник центру «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. І я вирішила поставити питання одночасно двом соціологам. Тим більше, що найпомітніші вітчизняні представники цієї науки дещо відрізнялися в оцінках того, що відбувається. Читати далі Чи є світло в кінці тунелю? Соціологія від песиміста і соціологія від оптиміста

Людина, котра шукала істину і жила за нею

РЕПРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО ФІЛОСОФА ВАСИЛЯ ЛІСОВОГО — НЕ ДОСИТЬ ВІДОМИЙ, ПРОТЕ ДОСТАТНЬО КРАСНОМОВНИЙ ФАКТ НАШОЇ НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ. ЦЕ ФОТО ЗРОБЛЕНО У РАДЯНСЬКІЙ В’ЯЗНИЦІ

Василь ЛІСОВИЙ: «Прошу мене теж заарештувати і судити»

Він ніколи не претендував на перші ролі, він не був завсідником телешоу та популярним об’єктом скандальних газетних інтерв’ю на політичні теми. Хоча сказати міг значно більше, ніж багато які записні оракули сьогодення. Вільне володіння англійською мовою, прочитані й осмислені стоси книг, нестандартний погляд на основоположні засади буття і небажання грати кимсь виписану роль (чого варта лише тема його кандидатської дисертації — «Логіко-філософське дослідження побутової мови»; то був 1971 рік, доба торжества діамату й істмату), вміння розставляти крапки над «і» та водночас не нав’язувати свою думку іншому — це вирізняло його з-поміж «реєстрових балакунів», завжди готових говорити про все й ні про що.
Читати далі Людина, котра шукала істину і жила за нею

Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

151005_schodali1

Нам доведеться пройти і через це. Через реінкарнацію Кернеса. Через оплески Добкіну, який забажав мати вулицю імені «Беркута» – убивць Майдану. І, може так статися, через радість від поразки «поганого хлопця» Філатова і перемоги «хорошого хлопця» Вілкула. І витерпіти опік у нашій зраненій душі від тріумфу Ківалова, який запроторив до в’язниці лідера автомайдану.

Доведеться пройти через те кепське відчуття, коли «всі – погані, і нехай вони вирішують без мене, я в цьому паноптикумі участі не беру».

Суть великих випробувань в тому, що по-справжньому починаються вони тоді, коли смугу перешкод начебто пройдено, і ти вже – чемпіон. Не вогонь, не вода, не мідні труби випробовують нас на міцність, а відчуття безсилля від перемоги, що постійно вислизає. Від безпорадності лідерів і втоми героїв. Від спустошеності післявоєнним миром, який ти зовсім не таким уявляв.

151005_schodali2

Нам нікому крикнути: прийди і допоможи! Самим доведеться шукати менше зло, вибирати між героями і законом. Мучитися в моральних суперечках про війну, яка аморальна за своєю природою. І спостерігати, як у пробиті в обороні країни проломи суне потік біженців, що повертаються. Не тих, що покинули будинки в Донецьку, а тих, що, злякавшись революції, залишили високі пости в Києві. Вони повертаються, облаштовуються у партійних списках і кадрових резервах, обманюють детектори брехні і вдало воюють з люстрацією.
Читати далі Ватна втома. Як не потрапити на вулицю вбивць Майдану

«…справжній націоналіст найкраще розуміє, що треба поважати інші націоналізми»

150916_O_Paliy
Олександр Палій: Кожна партія є змовою проти нації

У той самий час, коли ми з істориком Олександром Палієм говоримо про український націоналізм, лідери найбільшої української націоналістичної партії “Свобода” дають покази у Генпрокуратурі. Та що й казати…  Партія, яка свого часу стрімко увірвалась на політичну арену, на сьогодні – чи не головна антигероїня громадської думки. Який він – український націоналізм? Чи завершується його етап із політичною історією “Свободи”, чи все лише починається? Якщо так, то з якою партією? Ці запитання ми поставили Олександру Палію, одному з найпопулярніших українських істориків, який себе, власне, так і позиціонує – як націоналіст.

“СВОБОДА” ЗРОБИЛА ШОУ З КРИВАВИМ ПОЧАТКОМ

– Олександре, чи можемо ми, з огляду на історію з гранатою та участь у ній “Свободи”, казати, що український націоналізм і українські націоналістичні рухи виходять на якийсь новий етап?

– Треба сказати, що в нормальних країнах всі – націоналісти. От у Британії є британський уряд, а в ньому і ліберали, і консерватори, і лейбористи, всі вони – британські націоналісти. Є Уряд ЇЇ Величності, і є Опозиція ЇЇ Величності. Тому це нормально. Слово “націоналіст” у нас розуміли неправильно. Згідно з традиційними європейськими визначеннями, націоналіст – це людина, яка любить свою країну.
Читати далі «…справжній націоналіст найкраще розуміє, що треба поважати інші націоналізми»

Кому писати? Тим 85%, що за війну?

150812_no-letters

Чому ми не пишемо листи до Москви?

…Московська волонтерка Варя привезла до Києва листи москвичів, головним чином дітей. Намагалася зібрати листи у відповідь. А її не підтримали. Не те щоб узагалі всі відмовилися писати москвичам, але «менше, ніж хотілося б». Судячи з усього, одиниці. «Марно все. Уже всі, хто міг, усе зрозуміли, а інших і чіпати марно», – цитує когось із «наших» з Майдану Варя.

Зрозуміло, чому пишуть із Москви. Їм це потрібно. Щоб відчути, що не самотні. Щоб було кому прошепотіти, озираючись: «Я проти».

А нам це навіщо?

Пам’ятаємо, у березні минулого року, після того, що Путін зробив з Кримом, кожен знайшов своїх старих друзів у Москві, Росії. Кожен дзвонив, писав, запитував: «Що ви робите?» І наразився на холодне: «Змиріться, ми вас рятуємо від фашистів».

І нам не забути цей сором.

Про що писати тепер москвичам, думками про що обмінюватися?
Читати далі Кому писати? Тим 85%, що за війну?

Вільна людина і вільне слово. Про Сергія Набоку і не лише про нього

150701_S_Naboka

Час біжить невблаганно – й от уже серед нових поколінь журналістів мало хто знає, що вільна безцензурна преса з’явилася в часи перебудови не з ласки компартії, яка 12 червня 1990 року законом «Про друк й інші засоби масової інформації» скасувала цензуру в СРСР, а раніше, завдяки зусиллям людей, які ніколи не були комуністами і яких варто знати поіменно. Але чи то така нині якість журналістської освіти, чи то багатьом молодим видається, що в минулому були тільки морок і туман… Цього я не знаю. Проте добре знаю й пам’ятаю інше: одним із тих, хто не словом, а ділом стверджував у часи перебудови й перші роки незалежності вільні мас-медіа, був Сергій Набока, якому би 26 квітня виповнилося рівно 60. Але за трагічним збігом обставин він пішов від нас у тому ж віці, що і Тарас Шевченко та Василь Стус…

Дисидент і «відсидент» з числа молодшого покоління борців із радянською системою (за статтею 187-1 КК УРСР засуджений до трьох років позбавлення волі, з 1981 по 1984 роки перебував у кримінальному таборі №78 на Хмельниччині), журналіст за освітою і покликанням Сергій Набока у 1987 році став одним із організаторів і лідерів Українського культурологічного клубу у Києві. У столиці вони були першими – «Спадщина» і «Зелений світ» з’явилися наступного року, тоді ж у Львові постала Українська Гельсінська спілка, до складу якої невдовзі увійшов й УКК. Тоді ж Набока поставив перед однодумцями, серед яких було чимало дисидентів, питання про випуск незалежної газети. Як часто-густо траплялося (і трапляється зараз), його ініціатива була одностайно підтримана всіма тодішніми демократами… але тільки на словах. Зрештою, Набока плюнув на мітингових завсідників і сам разом із дружиною Інною за добуті ним самим же кошти зайнявся створенням першої масової вільної від цензури (у Києві такого не було з 1920-го року!) газети – писав, редагував, їздив у Прибалтику, де друкував цю газету, названу «Голосом відродження», і сам же возив її в Україну.
Читати далі Вільна людина і вільне слово. Про Сергія Набоку і не лише про нього

Президент, який зламав «хребет» Йосифу Сталіну

150301_Trumen

Президент, який зламав «хребет» Йосифу Сталіну

Уроки для сьогодення

Франклін Делано Рузвельт був великим президентом. Не тільки тому, що врятував Сполучені Штати від майже неминучої соціально-політичної катастрофи (на марші протесту тоді виходили мільйони людей, їх розганяли танками, а місцеві комуністи та нацисти з обох боків підкопували підмурівок демократичного ладу). І не тільки тому, що перетворив США на «арсенал світової демократії», наполіг на беззастережній капітуляції Німеччини та дав «зелене світло» й невичерпні кошти на створення ядерної зброї. А ще й тому, що, розуміючи свій тяжкий фізичний стан і мізерні шанси дожити до кінця четвертого президентського терміну, на виборах 1944 року взяв собі віце-президентом провінціала-сенатора від штату Канзас Гаррі Трумена.
Читати далі Президент, який зламав «хребет» Йосифу Сталіну