Архів позначки: УГС

Загибель Василя Стуса: до 30-х роковин

150903_V_Stus1

Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері «учреждения ВС-389/36» у селі Кучино Чусовського району Пермської області загинув поет і правозахисник Василь Стус.

Я в той час перебував у 20-й камері цієї «установи», тому вважаю своїм громадянським і людським обов’язком свідчити про обставини й причини його загибелі.

Насамперед, що це за сором’язлива назва така – «установа ВС-389/36»?

Радянська влада взагалі соромилася деяких термінів, тому, наприклад, називала своїх противників не політичними в’язнями, а «ворогами народу», «особливо небезпечними державними злочинцями», «жалкими отщепенцами». У тюремному побуті мого часу «гражданин осуждённый» мусив звертатися до наглядача «гражданин контролёр».

Історія цього останнього заповідника ГУЛАГу коротка. Від 1 березня 1980 до 8 грудня 1987 року через нього перейшло всього 56 в’язнів. Пересічно їх тут утримували одночасно до 30 осіб. Ця «установа» скоро стала відомою в світі як «табір смерти», бо 8 її в’язнів загинули, у тому числі члени Української Гельсінкської групи Олекса Тихий (27.01. 1927 – 5.05. 1984), Юрій Литвин (26.11. 1934 – 5.09. 1984), Валерій Марченко (16.09. 1947 – 7.10. 1984), Василь Стус (7.01. 1938 – 4.09. 1985). Власне, тільки Стус загинув безпосередньо в Кучино, а перші троє – по тюремних лікарнях.
Читати далі Загибель Василя Стуса: до 30-х роковин

Вільна людина і вільне слово. Про Сергія Набоку і не лише про нього

150701_S_Naboka

Час біжить невблаганно – й от уже серед нових поколінь журналістів мало хто знає, що вільна безцензурна преса з’явилася в часи перебудови не з ласки компартії, яка 12 червня 1990 року законом «Про друк й інші засоби масової інформації» скасувала цензуру в СРСР, а раніше, завдяки зусиллям людей, які ніколи не були комуністами і яких варто знати поіменно. Але чи то така нині якість журналістської освіти, чи то багатьом молодим видається, що в минулому були тільки морок і туман… Цього я не знаю. Проте добре знаю й пам’ятаю інше: одним із тих, хто не словом, а ділом стверджував у часи перебудови й перші роки незалежності вільні мас-медіа, був Сергій Набока, якому би 26 квітня виповнилося рівно 60. Але за трагічним збігом обставин він пішов від нас у тому ж віці, що і Тарас Шевченко та Василь Стус…

Дисидент і «відсидент» з числа молодшого покоління борців із радянською системою (за статтею 187-1 КК УРСР засуджений до трьох років позбавлення волі, з 1981 по 1984 роки перебував у кримінальному таборі №78 на Хмельниччині), журналіст за освітою і покликанням Сергій Набока у 1987 році став одним із організаторів і лідерів Українського культурологічного клубу у Києві. У столиці вони були першими – «Спадщина» і «Зелений світ» з’явилися наступного року, тоді ж у Львові постала Українська Гельсінська спілка, до складу якої невдовзі увійшов й УКК. Тоді ж Набока поставив перед однодумцями, серед яких було чимало дисидентів, питання про випуск незалежної газети. Як часто-густо траплялося (і трапляється зараз), його ініціатива була одностайно підтримана всіма тодішніми демократами… але тільки на словах. Зрештою, Набока плюнув на мітингових завсідників і сам разом із дружиною Інною за добуті ним самим же кошти зайнявся створенням першої масової вільної від цензури (у Києві такого не було з 1920-го року!) газети – писав, редагував, їздив у Прибалтику, де друкував цю газету, названу «Голосом відродження», і сам же возив її в Україну.
Читати далі Вільна людина і вільне слово. Про Сергія Набоку і не лише про нього

2015_29 – 30 квітня

29 квітня відбулося:

***
150429_Makivka1

100 років тому (1915) розпочались жорстокі бої між Легіоном Українських Січових Стрільців і російськими військами на горі Маківці (гора Сколівськіх Бескидів у Карпатах, висота 958 м). Після захоплення восени 1914 року Галичини, російська армія генерала М. Іванова розгорнула наступ через Карпати з метою прориву в Угорщину.

150429_Makivka2

Легіон УСС, що займав оборону на Маківці, входив до складу 129 та 130-ої бригад австрійської армії. Штурм російськими підрозділами позицій січових стрільців розпочався в ніч з 28 на 29 квітня 1915 року. Протягом чотирьох днів на схилах Маківки тривали запеклі бої, внаслідок яких російські війська були відкинуті за річку Головчанку. Бій на Маківці був першим успіхом Українських Січових Стрільців. Полеглих вояків поховали на південних схилах гори. Їхні могили стали місцем щорічного вшанування всіх полеглих за незалежність України.
150429_Makivka3
***
Читати далі 2015_29 – 30 квітня