Архів позначки: Україна

Як Кремль втручатиметься в українські вибори 2019 року

Якщо ходить мов качка і крякає мов качка – це качка. Якщо ходить мов качка, крякає мов качка і заперечує, що качка, – це російська качка“. Цей жарт про закордонну політику Кремля гуляє англомовним інтернетом уже кілька років. Він з’явився у відповідь на численні недолугі заперечення Москвою очевидних фактів. Від російських військ, яких у Криму “не було”, а на Донбасі – “і немає”, боїнга MH17, який “збив” льотчик Волошин, що “підтверджено” авіадиспетчером Карлосом, до втручання в американські вибори, якого “чесне слово, не було”; від “Брекзіту” до отруєння Скрипалів і хімічних атак у Сирії. “Не вірте ні у що, поки Кремль це не заперечив,” – ще так жартують у англомовній мережі.

Читати далі Як Кремль втручатиметься в українські вибори 2019 року

“Щоб світ знав”: люди, які не мовчали про Голодомор

Кар’єра, свобода або навіть життя – їх було небагато, втім вони заплатили високу ціну за свої вчинки.

Інформацію про Голодомор на території України у 1930-х роках радянська влада намагалася приховати будь-якими методами.

Але, попри заборони і загрозу смерті, дехто все одно не міг змовчати.

Український інститут національної пам’яті підготував для “Меморіалу жертв Голодомору” у Києві експозицію “Люди Правди” – про тих, хто зберігав і поширював свідчення про Голодомор. Читати далі “Щоб світ знав”: люди, які не мовчали про Голодомор

«Енеїда» Котляревського: туга за втраченою Україною

Фрагмент портрета Енея з мультфільму “Енеїда”, що вийшов 1991 року. Робота над фільмом тривала три роки. Його замовили студії “Укранімафільм” у 1988 році. Його визнали найкращою екранізацією “Енеїди”.

Уже 220 років українці щиро сміються над пригодами Енея, троянця в козацьких шароварах і жупані, “парубка моторного”, що змушений був покинути сплюндрований ворогами рідний край і шукати нової вітчизни. А в підтексті поеми зашифровано цілий пласт нашої історії. Читати далі «Енеїда» Котляревського: туга за втраченою Україною

Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського

Титульна сторінка «Граматики малоросійського наріччя», авторства Олексія Павловського, що була видана у 1818 році

Про історію української мови, як і будь-якої іншої, говорити не так просто, бо мова не прив’язана до конкретної дати, вона не сконцентрована в якихось одномоментних подіях. Та все ж, інколи подібні події стаються. Зокрема, 200 років тому вийшла перша суто українська граматика. Про цю граматику і про те, наскільки вона відрізнялася від теперішньої, Радіо Свобода говорило з культурологом і філологом, співробітником Інституту українознавства Анатолієм Ціпком.

– Перша українська граматика вийшла у 1818 році у Санкт-Петербурзі і називалася «Грамматика малороссийского наречия или грамматическое показание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка, сопровождаемое разными по сему предмету замечаниями и сочинениями». Зазначено також, що «сочинитель Алексей Павловский» і є присвячення: «Любителям соотечествеников и словесности». Читати далі Історія української мови: 200-ліття граматики Павловського

Євген Місило, польський історик українського походження: “Україна і Польща мають домовитися – як свого часу Польща з Німеччиною”

Складна історія, на жаль, продовжує гальмувати розвиток українсько-польських відносин. Упродовж останнього року символом історичних непорозумінь у відносинах між двома країнами стало руйнування (у польській версії – демонтаж) українського місця пам’яті на кладовищі в Грушовичах у квітні 2017 року.

Нещодавно на місці пам’ятника проведено пошукові роботи, які мали відповісти на питання: чи є там останки вояків УПА? Від цього залежало, чи буде відновлено зруйнований пам’ятник або буде встановлений новий, а також можливе відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні. За результатами розкопок, до яких запрошено представників України, польська сторона офіційно повідомила, що в цьому місці немає останків упівців. Із цим рішення не згодна українська сторона. “Сухої нитки” на розкопках у Грушовичах не залишив також польський історик українського походження Євген Місило, який спеціалізується в українсько-польській історії першої половини XX століття й неодноразово брав участь у такого роду розкопках. Читати далі Євген Місило, польський історик українського походження: “Україна і Польща мають домовитися – як свого часу Польща з Німеччиною”

Пропагандистська війна проти отримання Україною Томосу

Серед зовнішніх факторів, що протидіють отриманню православними українцями Томосу від Константинопольського патріарха, домінує російський чинник. Він складається із релігійної та світської складових (поділ на які, правда, в нинішній Росії є умовним).

На зовнішній арені Москва продовжує протистояти визнанню української автокефалії, активно залучаючи не тільки кліриків Російської ПЦ, а й свій дипломатичний корпус. Особливо це помітно у країнах, де є православні автокефальні церкви. Йдеться про спроби переконати місцевий релігійний і світський (передусім – політичний) істеблішмент у недоцільності та майбутніх загрозах такого розвитку подій. Різними способами стимулюються посадові особи, в т.ч. й авторитетні церковні ієрархи, для впливу на процес з метою не допущення визнання української православної автокефалії. Читати далі Пропагандистська війна проти отримання Україною Томосу

Україна від Сяну до Дону: унікальна карта поширення української мови 1871 року

В Інституті української мови НАН України зберігається унікальна мапа, датована XIX ст., яка вказує на те, що українці зі своєю рідною мовою займали території, значно більші за сучасні державні кордони. Яка цінність цих даних, про мову, як інструмент політичних спекуляцій та територіальних зазіхань, про «мовний закон Колесніченка-Ківалова» «Вголос» поспілкувався з директором інституту, мовознавцем, професором Павлом Гриценком.

Павле Юхимовичу, розкажіть, що це за така карта, яка демонструє, що україномовне населення насправді займало значно ширшу територію, аніж сучасна Україна? Читати далі Україна від Сяну до Дону: унікальна карта поширення української мови 1871 року

Анатолій Стріляний: «Мене, зізнаюся, дуже дратує набридливе, а то й патологічне невдоволення життям узагалі й особливо невдоволення українською дійсністю.…»

Від «Вчора, сьогодні, завтра…»: Ця розмова відбулася майже десятиліття тому. Але всі заторкнуті тут земляком-слобожанином питання залишаються актуальними і сьогодні. Більше того – деякі з них навіть загострилися…

Анатолій Стріляний добре відомий тим, хто призвичаївся у 80-90-ті роки минулого вже століття читати московську «Литературную газету», журнал «Новый мир» тощо. Ось уже тривалий час його ім’я як ведучого рубрики «Ваши письма» звучить в ефірі Російської служби «Радіо Свобода». Анатолій Іванович був коментатором історичних подій документального серіалу Леоніда Парфьонова «Намєдні». В Україні ж, де нині мешкає А. Стріляний після тривалої роботи за кордоном, у тижневику «Коментарі/Комментарии» він веде колонку «Щоденник для обраних». Читати далі Анатолій Стріляний: «Мене, зізнаюся, дуже дратує набридливе, а то й патологічне невдоволення життям узагалі й особливо невдоволення українською дійсністю.…»

12 червня 1918 р. – Прелімінарний мирний договір України з РСФСР

12 червня 1918 року делегації Української Держави та РСФРР, «зібравшись у Києві для утворення між названими двома незалежними державами договору про мир», уклали попередній мирний договір, умови якого мали діяти до завершення переговорів. Згідно документу, який було «складено і підписано на двох мовах – українській і російській», «на весь час ведення мирових переговорів» припинялися будь-які бойові операції, між країнами встановлювалися дипломатичні відносини, поновлювалося залізничне сполучення, визначались умови репатріації громадян обох держав тощо. На початку жовтня російська делегація спочатку призупинила, а після революції в Німеччині відмовилася від поновлення переговорів й Мирного договору так і не було укладено. Читати далі 12 червня 1918 р. – Прелімінарний мирний договір України з РСФСР

«Висококультурна» Росія та «дика» Україна: про наші бренди у світі

…на моє глибоке переконання в ситуаціях, коли на Заході щось українське звуть «російським», а і когось із українців називають «росіянами», наші дипломати повинні вживати не стандартну дипломатичну лексику, а куди різкіші формулювання

У Західній Європі прийнято все, створене на території Російської імперії та СРСР, вважати «російським». За винятком хіба що надбань тих поляків, які до 1918 року були російськими підданими, і то не завжди; так, киянина Вацлава Ніжинського вважають «генієм російського балету». А на початку цього року інформагенції розповіли, що семирічний Захар Лісковий, який живе з батьками у США, знайшов помилку у Британській енциклопедії – там літак Ан-225 «Мрія» названо російським. Захар записав відеозвернення до редакторів та видавців енциклопедії, висловивши надію, що помилка буде виправлена, й читачів цієї уславленої енциклопедії не вводитимуть в оману… Читати далі «Висококультурна» Росія та «дика» Україна: про наші бренди у світі