Архів позначки: Україна

Містика і лють. Як у Центральній Раді про суверенність України сперечались

Сто років тому запеклі суперечки точились навколо того, чи може Україна сама вирішувати свою долю

Першого листопада (19 жовтня) втретє за останні десять днів у Центральній Раді стояло руба питання: чи стануть майбутні Українські Установчі Збори суверенними, тобто чи матимуть право визначати долю України, чи постануть лише як один із багатьох краєвих представницьких органів Росії? Інакше кажучи, чи Україна стане суб’єктом федерації чи лише її об’єктом? Дискусії між українськими та неукраїнськими (Бунд, російські есери та меншовики) фракціями УЦР були гарячими, у газетах йшлося про небезпеку “розколоти демократію України”. І лише на розпочатому 1 листопада (19 жовтня) засіданні Малої Ради вдалося досягти згоди.

Читати далі Містика і лють. Як у Центральній Раді про суверенність України сперечались

Польська окупація: факти проти фікцій

Польський міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський вірний собі. У Львові він розвернувся на порозі музею «Тюрма на Лонцького» і пішов геть, бо, бачте, там, крім іншого, йдеться про часи польської окупації Західної України. А повернувшись до Варшави, Ващиковський зробив заяви про те, що в Українській державі історією займаються не так і не ті.

Але політики й політикани — то окрема стаття. Не лише вони формують громадську думку — до цього не меншою мірою залучені й інтелектуали, члени експертного середовища. Тож звернімо увагу на твердження Пьотра Косьцінського, експерта, який прокоментував «Дню» ситуацію, що склалася під час поїздки міністра до Львова, і не тільки її. Читати далі Польська окупація: факти проти фікцій

Чому Голодомор був геноцидом: нова книжка Енн Епплбаум «Червоний голод» — інтерв’ю з авторкою

Американська журналістка, письменниця, лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум

Сьогодні, 10 жовтня, у США офіційно виходить друком книжка Енн Епплбаум «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Red Famine. Stalin’s War on Ukraine).

Для України подібні англомовні книжки від відомих авторів є вкрай важливими: саме через них світ матиме змогу дізнатися і про українську історію, і про нинішні події.

Голодомор 1932-1933 років був однією з найтрагічніших подій європейської історії ХХ століття (4-5 мільйонів загиблих — принаймні такі цифри наводять історики, хоча жертв могло бути набагато більше). Утім, для міжнародної спільноти він і досі залишається не надто відомим.

Не можна сказати, що тема замовчується: є блискучі книжки Роберта Конквеста, Тимоті Снайдера, Андреа Граціозі тощо. Однак увага до Голодомору у світі явно менша за масштаб трагедії. Саме тому дуже важливим є будь-яке нове англомовне дослідження про Голодомор. Читати далі Чому Голодомор був геноцидом: нова книжка Енн Епплбаум «Червоний голод» — інтерв’ю з авторкою

Место на картах. Почему украинцы были народом с самым длинным названием

Карта Украины, 1918

Как так получилось, что генштаб Российской империи приложил руку к “созданию” украинцев

Привет, боец исторического фронта! Пока не случилось очередное возбуждение общественности на исторические темы, имеет смысл обновить воспоминания по “матчасти”. Например, обратиться к вечной теме, что “Украины никогда не было”, а если и была, то никак не в нынешних пределах. А если уж нынешние пределы, то считать их подарками царей или советских вождей. Мы про это уже писали не раз, но обращались к конкретным узким сюжетам. Но имеет смысл взглянуть на ретроспективу “Украины на карте”.

Со времен “картографической революции” XVI-XVII вв. в Западной Европе каждый образованный человек, который интересовался широким миром, мог найти на карте наши территории. Увидеть реки, горы и моря, а также государства, которые здесь были. Исследования по истории картографии свидетельствуют странную вещь: сначала Украина как страна на карте существовала, затем на время исчезла или сузилась, а потом снова туда вернулась, расширилась и утвердилась.

В разное время топоним “Украина” обозначал довольно отличающиеся по размеру территории, он увеличивался и сокращался, живя как бы собственной жизнью. Читати далі Место на картах. Почему украинцы были народом с самым длинным названием

Голодомор був навмисно спричинений Сталіним – Епплбаум про свою книжку «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною»

Нова книга американського історика і журналістки Енн Епплбаум «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною» (Red Famine. Stalin’s War on Ukraine) присвячена історії масового голоду 1932-1933 років в Україні, який забрав життя мільйонів людей. Авторка книги, досліджуючи причини Голодомору, приходить до висновку про умисне винищення значної частини українського народу більшовицькою владою і покладає провину за це на Йосипа Сталіна.

У постанові Верховної Ради України Голодомор 1932-1933 років названий актом геноциду українського народу. І хоча Енн Епплбаум зазначає, що саме поняття «Голодомор» не підлягає під визначення поняття «геноцид» в міжнародному праві, на її думку, масштаб штучно викликаного голоду і його умисний характер близькі до цього поняття. І вже 18 країн визнали Голодомор в Україні геноцидом: зокрема, США, Канада, Італія, Польща, Австралія.

Читати далі Голодомор був навмисно спричинений Сталіним – Епплбаум про свою книжку «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною»

Спроби створити дієвий союз із Україною


Кримськотатарська революція: липень — вересень 1917-го

Усі революції (якщо це справді революції) мають певну логіку розвитку. А надто ті, які відповідають на типологічно споріднені історичні виклики. Відтак нічого дивного немає в тому, що кримськотатарська революція 1917 року багато в чому нагадувала революцію українську, паралельно з якою вона розгорталася. Був, звісно, і певний вплив, оскільки українці назагал дещо випереджали кримців, була і певна взаємодія — на жаль, її виявилося не досить для беззастережної перемоги обох революцій.

Сказане стосується й періоду липня — вересня 1917-го у Криму. Нагадаємо, перед цим у квітні в Сімферополі відбувся перший Всекримський мусульманський з’їзд, на який зібралися близько двох тисяч делегатів. Обраний на з’їзді Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком) очолив 32-річний богослов, юрист і публіцист, автор кримськотатарського національного гімну під назвою «Я присягнувся» Нуман Челебіджихан, котрий виступав також як Челебі Челебієв. Розпочалася спочатку повільна, а потім — коли Челебіджихан повернувся до Криму (він перебував на фронті) — більш швидка розбудова кримськотатарських управлінських структур. Читати далі Спроби створити дієвий союз із Україною

«Проект Енеїда» в Національному художньому музеї України

Фрагмент роботи Мирона Левицького. 1963. Папір, гуаш

У цьому році виповнюється 175 років першого повного видання «Енеїди» Івана Котляревського

Творці виставки пропонують новий погляд на феномен легендарної поеми Івана Котляревського

Епос-бурлеск, перелицьований Іваном Котляревським з «Енеїди» Вергілія з живим іскрометним гумором, пародією, героїкою та еротикою, змішуванням високого і низького, дійсності і вигадки, із соковитою народною мовою та цілим сховищем сенсів – програмний твір української літератури. На українця античне ім’я Еней діє як стартер на двигун. Зазвичай людина одразу видає – «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак».

Читати далі «Проект Енеїда» в Національному художньому музеї України

«На зламі 1920 року в багатьох країнах вже був мир, але не в Україні…»

Мапа України, яку було видано у Відні у 1919 або в 1920 році у видавництві «Крістоф Райсер та сини». Художник «Verte», автор ідеї – Г. Гасенко

У чеській столиці в рамках виставки про історію української, російської та білоруської імміграції в міжвоєнній Чехословаччині виставлена унікальна мапа України, видана майже 100 років тому, на якій зображені визвольні змагання українців та їхні зусилля, спрямовані на збереження державності в добу Української Народної Республіки. Чеські фахівці кажуть, що тодішні спроби України втримати незалежну державу не мали успіху через брак підтримки з боку провідних західних держав, і радять нині Україні не забувати про цей історичний урок.

Виставка під назвою «Досвід вигнання: Долі емігрантів з території колишньої Російської імперії в міжвоєнній Чехословаччині» працює в Літньому павільйоні «Hvězda» (Зірка), що на околиці Праги в мальовничому парку.

Павільйон «Hvězda» (Зірка), околиця Праги

Ідея виставки – показати життя емігрантів із України, Росії та Білорусі, які приїхали до Чехословаччини в міжвоєнний період після відновлення нею свої державності в 1918 році. Читати далі «На зламі 1920 року в багатьох країнах вже був мир, але не в Україні…»

Чи є світло в кінці тунелю? Соціологія від песиміста і соціологія від оптиміста

Суспільство стало однорідним, але намітилися інші лінії поділу

В Україні три роки йде війна. Війна, яку можна уявити, як серію різних гравюр. Це і село, що стоїть на колінах і зустрічає на під’їзді труну з солдатом. Нещодавно такі труни отримали вісім родин. І дипломатичні битви, мобілізація, паралельні фронти, і тут же ресторани, фестивалі, концерти, не завжди благодійні. Як суспільство приймає війну? Адже соцмережі дуже часто – просто ілюзія в порівнянні з тим, що відбувається в чорному ящику під назвою «народ».

Такої форми матеріал, можна сказати, набув випадково. Я прийшла на інтерв’ю до заступника директора Інституту соціології НАН Євгена Головахи, але через кілька хвилин до нього в кабінет зазирнула керівник центру «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна. І я вирішила поставити питання одночасно двом соціологам. Тим більше, що найпомітніші вітчизняні представники цієї науки дещо відрізнялися в оцінках того, що відбувається. Читати далі Чи є світло в кінці тунелю? Соціологія від песиміста і соціологія від оптиміста

Харків український (до 100-річчя Української Національної Революції)

Про Харків часів Громадянської війни здебільшого згадують як про цілком червоне місто, щонайменше – білогвардійське. Харків був місцем виникнення Червоного козацтва, столицею Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Він радо вітав прихід Добровольчої армії генерала Денікіна. Все це, звісно, було. Проте були й інші приклади, які свідчать про прихильність значної частини населення Слобожанщини саме до української справи

Мазепинське училище

Чугуївське військове училище вважалося в Росії рекордсменом за кількістю Георгіївських кавалерів серед своїх випускників. Менш відомий інший бік цього навчального закладу – офіцери царської армії називали його «розсадником мазепинства». Серед викладачів училища було чимало патріотів України, які, попри опір керівництва, виховували у курсантів-українців національну свідомість. Про це писав герой бою під Крутами капітан Гончаренко: «Хочу підкреслити заслуги ґенерала Астафієва, що зумів ширити ще задовго до революції національну свідомість серед нас («малограмотних» українців). На це у російськім війську до революції було дуже мало відважних одиниць серед вищої військової ґенераліції». Читати далі Харків український (до 100-річчя Української Національної Революції)