Архів позначки: Україна

Польща: Новий уряд vs. зовнішня політика – час романтики минув?

1009_Pospolyta

Подібна романтика закінчилася й на загальноєвропейському рівні, відтоді, як сферу зовнішньої політики покинули Радослав Сікорський і Карл Більдт

Головна політична подія Польщі 1 жовтня – це програмна промова глави уряду Еви Копач. Вона в момент вступу на посаду прем’єра стала відома досить скандальним висловом на тему ситуації в Україні: на початку вересня Ева Копач сказала, що уряд повинен поводитися, як «розумна жінка, яка коли бачить загрозу – зачиняється вдома, захищаючи рідних». Що ж говорила пані прем’єр про Україну і про зовнішню політику політику Польщі у своєму експозе – на ці запитання відповідає публіцист видання «Культура ліберальна» Лукаш Ясіна.
Читати далі Польща: Новий уряд vs. зовнішня політика – час романтики минув?

«Вони все скаржаться, що з їхніх медій непросто скласти цілісне зрозуміле бачення…»

1007_Odesa
Юрій Андрухович: Усі ми західні

Раз Росія нас ненавидить і намагається знищити – значить ми точно всі тепер західні.

Можливо, я десь зовсім не там шукаю, але от ніяк не можу знайти те, що мене тепер цікавить і що мені тепер дуже незайво знати. Йдеться про одну цифру – про хоч би приблизний відсоток української території, що на сьогоднішній момент перебуває під контролем терористичних “республік”. Чи, точніше висловлюючись, під контролем російських агресорів і їхніх посіпак донбаських сепаратистів.
Читати далі «Вони все скаржаться, що з їхніх медій непросто скласти цілісне зрозуміле бачення…»

Аншлюс Криму – не імпровізація. Аншлюс Криму (і України загалом) планувалися давно…

1003_invasion

Сергій Грабовський
Не можна недооцінювати Путіна: він давно планував аншлюс Криму

Знаний російський публіцист Юлія Латиніна за всієї своєї критичності щодо чинної російської влади не втомлюється повторювати: цьогорічні дії Путіна з анексії Криму та Севастополя були імпровізацією, Кремль до них заздалегідь не готувався, а вдало скористався ситуацією хаосу в Україні після скинення Януковича. Мовляв, тільки дурень не візьме того, що погано лежить, якщо воно господареві — зважаючи на надзвичайно мляву реакцію нової української влади — не дуже потрібно. Ці тези вона в тому чи іншому вигляді повторює вже півроку, з самого початку «русской весны» на території України і у статтях, і в авторській радіопрограмі «Код доступа» на «Эхе Москвы», і в тих телепередачах, куди її рідко, вряди-годи (Росія! цензура!) запрошують.

Але ті, що відстежували упродовж останніх 15 років (тобто часу перебування В. Путіна при владі спершу як прем’єра, а потім президента Росії) розвиток ситуації в Криму, навряд чи погодяться з цим твердженням Латиніної (яке стало популярним у певних колах російських інтелектуалів). Бо ж за цей час проявилося стільки симптомів російського проникнення і взяття де-факто під контроль Криму і Севастополя, було вкладено стільки сил і грошей у підготовку місцевої п’ятої колони, що вести мову про імпровізацію якось не випадає. Йдеться про широкомасштабну операцію з анексії території України, заздалегідь підготовлену, розплановану й опрацьовану.

Майже одинадцять з половиною років тому мій колега і постійний автор «Дня» Ігор Лосєв опублікував у виданні «Українські проблеми» (існувало колись і таке) за 22—23 травня статтю «Чи існує таємна угода Кучма — Путін щодо Севастополя?». Читати далі Аншлюс Криму – не імпровізація. Аншлюс Криму (і України загалом) планувалися давно…

Ані Черчиллів, ані де Голлів у нинішній Європі не видно, чи не так?

0901_putler

Раніше це було лише теорією: загравання західних демократій із Гітлером… прагнення капіталу Франції, Британії та США до взаємовигідних відносин із німецькими одержавленими промисловими концернами… нехіть англійської та французької молоді навіть думати про війну задля виконання міжнародних зобов’язань своїх держав… освистаний в Оксфорді та Кембриджі Черчилль, який говорив про всесвітню небезпеку, яка йде від нацистської Німеччини… І, зрештою, Адольф Гітлер, визнаний у 1938 році журналістами (і зовсім не геббельсівськими, а американськими!) «провідним миротворцем».

Ну, а далі, вже в останні тижні перед початком війни – постійні намагання лідерів Франції і Британії домовитися з Гітлером та натиснути на союзну Польщу, щоб та задовольнила німецькі вимоги – віддала Ґданськ і так званий «коридор» між основною територією Третього Райху і Східною Пруссією. А на додачу погодилася на переговори про повернення Німеччині частини Сілезії – мовляв, тамтешнє населення у своїй більшості дуже любить Гітлера. І навіть за десять днів до вторгнення нацистів до Польщі британський уряд продовжував твердити, що, мовляв, у новітній суперечці між Німеччиною та Польщею немає нічого, що могло б виправдати застосування сили. Наче то була просто «суперечка», в якій рівнозначно винні обидві сторони…
Читати далі Ані Черчиллів, ані де Голлів у нинішній Європі не видно, чи не так?

«Сегодня старый спор между ВКЛ и Московским царством приобретает новые черты»

0827_merkeput
О планах разделения Украины между Россией и ЕС, выгоде для Беларуси от кризиса и возможности возрождения ВКЛ рассуждает политолог Юрий Романенко.

Справка Еврорадио: Юрий Романенко — политолог. С февраля по ноябрь 2004 года — спичрайтер премьер-министра Виктора Януковича, аналитик Института европейской интеграции и развития, с декабря 2004-го по май 2006 года — заместитель директора Института глобальных стратегий, сейчас — директор киевского Центра политического анализа “Стратагема”, шеф-редактор аналитического портала “Хвиля”. Принимал участие практически во всех избирательных кампаниях с 1998 года. Инициатор акции протеста “Достали!” в декабре 2008 года, которая стала первой демонстрацией мобилизационных возможностях соцсетей в Украине. Сфера экспертной деятельности: Украина, международная политика, украинско-российские отношения, информационные войны, избирательные кампании.

Еврорадио: Сделайте, пожалуйста, политический анализ того, что происходит сегодня в Украине.

Юрий Романенко: Начну с того, о чём сейчас много говорят: вероятность широкомасштабного вторжения российских войск в Украину. На мой взгляд, оно не реально. Во-первых, все прекрасно понимают, что Россия и так уже ведёт наступление на Донбассе, потому что местных боевиков банально “выбили” за эти четыре месяца. И наши военные открыто говорят, что там преимущественно воюют россияне. Так что, мы уже имеем военное вторжение — Россия ежедневно туда загоняет десятки танков, БТР и солдат, и там реально идёт война. Но для того, чтобы развернуть полномасштабное вторжение, у России нет ни средств, ни такого количества армии.

Ведь если бы она хотела оккупировать половину Украины, то ей бы для этого потребовалось не менее нескольких сотен тысяч человек армии и полицейских сил. А боеспособная армия России составляет по оценкам экспертов от 50 до 100 тысяч человек. И поэтому России проще уничтожать инфраструктуру Донбасса, чтобы создать тяжёлую экономическую ситуацию в Украине. Когда 2 миллиона человек из того региона начнут “расползаться” по стране и создавать излишнее напряжение в другие регионах Украины, то будет создаваться социальная база для того, чтобы раскачивать политическую ситуацию. Тем более, что есть объективные обстоятельства, которые способствуют этому. Плюс, большие ошибки власти, которая не желает меняться и хочет жить по-старому. Это также усиливает радикализацию в обществе и способствует тому, что поздней осенью — зимой Украина может войти в новый этап революции, которая, собственно говоря, и не заканчивалось. Произойдёт дестабилизация, которая приведёт к серьёзным проблемам и ставка Путина может сработать.
Читати далі «Сегодня старый спор между ВКЛ и Московским царством приобретает новые черты»

Оксана Забужко: Нема ніякої «ліберальної Росії», забудьте

0812_rasha_freedom
«Ліберальної Росії» не існує. Це міф, який рекламують Савік Шустер і Євген Кисельов.

Про це на своїй сторінці у Facebook написала Оксана Забужко:

«За вчора-позавчора з десяток різних людей прислало мені інтерв´ю Чубайса, в якому той “переносить” столицю майбутньої “нової Росії” – в Київ (((((. Пильний, бачу, народ зробився ) – і слушно.

Авжеж, оце і є та міфічна “либеральная Россия”, яку нам активно рекламують Шустер з Є.Кисельовим. Та, яка “в темі”, що злив Путіна – питання давно вирішене, як і розпад Росії на кілька “уділів”/протекторатів, – і готує собі у вигляді України новий плацдарм. “Ты их в дверь, они в окно“(c), “Здравствуй, Маша, я Дубровский“(с), чи то пак – Ходорковский)). А за ним, гляди, і “архітектор розвалу” Сурков, і вся ФСБшна рать підтягнеться, – як і в 1991-му, трохи перебудувавши ряди, схема знана.
Читати далі Оксана Забужко: Нема ніякої «ліберальної Росії», забудьте

Чому ефір України використовується для війни проти України?

0810_orwell-bbc
Британська телерадіомовна корпорація «Бі-Бі-Сі» у роки Другої світової війни порушувала норми радіожурналістики і давала в ефір украй незбалансовані програми. Бо як же можна було не надати слово в прямому ефірі докторові Йозефу Геббельсу чи провідному радіокоментаторові Гансу Фріче? І чому не запросили в ефір президента Літературної палати Німеччини драматурга та поета Ганса Йоста, адже попри звання группенфюрера СС та нагороди від Гітлера він, за свідченнями сучасників, «залишався порядною людиною»? А чим завинив перед Британією поет, композитор і перекладач, референт міністерства пропаганди Ганс Бауманн — він же доносив до німців твори російських класиків Льва Толстого, Федора Достоєвського й Анни Ахматової? Нарешті, як можна було обійти Ойгена Хадамовськи, людину, яка вперше у світі 22 березня 1935 року звернулася з телеекрану до масової аудиторії? Добре, він тоді сказав щось про «величну та найсвятішу місію — нести у всі німецькі серця образ фюрера», але ж не тільки фюрера показувало німецьке телебачення, а й спортсменів, артистів, інтелектуалів? То ж чому «Бі-Бі-Сі» демонструвало таку незбалансованість й упередженість? Ну, і що з того, що точиться війна, — аудиторія ж має почути голоси всіх учасників конфлікту…
Читати далі Чому ефір України використовується для війни проти України?

«Весь этот бардак затевался не ради захвата Донбасса, который и даром Кремлю не нужен, а ради…»

0701_daunbas
Столкнувшись с перспективой через месяц получить Донбасс со всеми его жителями, заводами, бандами, «Стингерами», да еще и экономическими санкциями в придачу, обитатели Кремля крепко задумаются

Бардак на востоке Украины затевался Кремлем не для захвата Донбасса, который Москве и даром не нужен, а ради построения механизма давления на Киев изнутри

Первым делом очень важно понять, в чем заключается стратегическая цель российского руководства. Проще говоря, нужен ответ на вопрос: «Каким было бы идеальное разрешение конфликта на востоке Украины с точки зрения Москвы?».

Бесспорно, Путин хочет навсегда привязать Украину к России, сделать невозможными любые попытки Киева вырваться из братских объятий, исключить главный кошмар российского руководства – вступление Украины в ЕС и НАТО. В сущности, именно это и имеется в виду, когда говорят об «общей судьбе», «русском мире», преимуществах Таможенного союза и ужасах «гейропы».
Читати далі «Весь этот бардак затевался не ради захвата Донбасса, который и даром Кремлю не нужен, а ради…»

«Новий пакт Ріббентропа-Молотова»?

0627put-mer
Чим є пропозиція Меркель залучити Медведчука до переговорів між Росією, Україною та ОБСЄ: технічним кроком чи прощанням з європейським майбутнім Києва

«Новим пактом Ріббентропа-Молотова» вже охрестила українська преса пропозицію канцлера Німеччини Анґели Меркель призначити посередником у переговорах з метою залагодження ситуації на сході України кума президента Росії Віктора Медведчука.

Частина експертів побоюється, що російсько-німецьке порозуміння поховає європейське майбутнє України.
Читати далі «Новий пакт Ріббентропа-Молотова»?

Тисяча років несумісності

0625_Miller

Торік київське видавництво Laurus випустило книжку московського історика Алєксєя Міллера «Украинский вопрос в Российской империи» — наукову розвідку про російсько-українські взаємини у ХІХ столітті, написану в Росії уперше після 1917-го року. Автор — фахівець з імперських історій, що викладав цю дисципліну в університетах Москви, Варшави, Будапешта, Манчестера та у Києво-Могилянській академії. Його студія «Імперія Романових і націоналізм» перекладена у Великій Британії, а нині рецензована українська книжка вже готується до друку в Америці.

Отже, А.Міллєр належить до справжніх науковців, не інфікованих пропагандою. У передмові він згадує обговорення короткого російського видання цієї праці (2000): «Из всех суждений об этой книге мне особенно дорого одно замечание, которое Ярослав Дмитриевич Исаевич высказал в свое время на обсуждении «Украинского вопроса…» во Львове. Он, кажется, имел в виду меня упрекнуть, когда сказал, что при чтении этой книги «не понятно, на чьей стороне автор». Но для меня это была самая ценная похвала моей работе». Максимальне дистанціювання від власних ідеологічних оцінок історичного фактажу є, безумовно, головною принадою книжки для просунутого читача. Але її можна чесно рекомендувати й масовій авдиторії: попри глибоку аналітику, це ще й широка оповідь, очищена від псевдоакадемічної термінології. «Как рассказать эту историю?.. Насколько подходят для этого те слова, которыми мы привыкли сегодня пользоваться?», — починає А.Міллєр свою дослідницьку повість. Це як писала Наталя Яковенко: «Добре продумайте першу фразу — а раптом читач полюбить вас з першого погляду» (Наталя Яковенко. Вступ до історії. — К.: Критика, 2007). Міллєрів «Украинский вопрос…» заслуговує на таке.
Читати далі Тисяча років несумісності