Архів позначки: українізація

Харків український (до 100-річчя Української Національної Революції)

Про Харків часів Громадянської війни здебільшого згадують як про цілком червоне місто, щонайменше – білогвардійське. Харків був місцем виникнення Червоного козацтва, столицею Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Він радо вітав прихід Добровольчої армії генерала Денікіна. Все це, звісно, було. Проте були й інші приклади, які свідчать про прихильність значної частини населення Слобожанщини саме до української справи

Мазепинське училище

Чугуївське військове училище вважалося в Росії рекордсменом за кількістю Георгіївських кавалерів серед своїх випускників. Менш відомий інший бік цього навчального закладу – офіцери царської армії називали його «розсадником мазепинства». Серед викладачів училища було чимало патріотів України, які, попри опір керівництва, виховували у курсантів-українців національну свідомість. Про це писав герой бою під Крутами капітан Гончаренко: «Хочу підкреслити заслуги ґенерала Астафієва, що зумів ширити ще задовго до революції національну свідомість серед нас («малограмотних» українців). На це у російськім війську до революції було дуже мало відважних одиниць серед вищої військової ґенераліції». Читати далі Харків український (до 100-річчя Української Національної Революції)

1917 рік. Як починалися українські збройні сили


Мітинг Української чорноморської громади на Історичному бульварі в Севастополі. Весна 1917 року

5 травня 1917 року в Києві відкрився І Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому вирішили створити українську армію, запланували заходи з організації військової освіти і розглянули включення до збройних сил України Чорноморського флоту і шляхи його подальшої українізації.

Українізація Чорноморського флоту почалася в березні, щойно Микола ІІ зрікся трону.

У Севастополі вийшов із підпілля гурток “Кобзар”, утворений ще 1905 року. Його членами були два десятки флотських офіцерів.

“Кобзар” швидко очолив національний рух Севастополя – скликав збори українських моряків, на яких сформували Українську чорноморську громаду. На той час у складі Чорноморського флоту було 65% українців.
Читати далі 1917 рік. Як починалися українські збройні сили

1 травня в історії Української революції

1917, 1 травня (18 квітня) – створено 1-й український полк імені Богдана Хмельницького. Це був початок українізації військових частин російській армії.

Вимога про організацію 1-го українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького постала ще 29 березня 1917-го на установчих зборах українців-вояків київської залоги, коли було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.


Прапор 1-го українського полку імені Богдана Хмельницького.

За ініціативою клубу черниці Флорівського жіночого монастиря вишили для майбутнього полку прапор, а 1 квітня його освятили у Володимирському соборі.
Читати далі 1 травня в історії Української революції

1920-ті роки: хто боявся українізації


Газети 20-х років

Року 1917 українізація була в певному сенсі не менш актуальною, аніж нинішнього 2017. Влада почала дбати про те, щоб українською заговорило військо, службовці в установах, клопоталася розвитком преси. Тільки тоді це вважалося розбудовою держави.

А от політику коренізації/українізації раптом проголосив 1923 року радянський уряд. Для режиму це стало акцією вимушеною, адже “вкорінення” комунізму йшло на наших теренах не надто успішно.

Декретом Раднаркому УСРР від 23 липня 1923 українська впроваджувалася як мова викладання в усіх типах шкіл. Окрім освіти, нова політика найбільше стосувалася ще двох царин – державних установ та культури.
Читати далі 1920-ті роки: хто боявся українізації

Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Усі, кому не ліньки, критикують законопроекти про мову, подані на розгляд Верховної Ради. Що ж, їхні конкретні положення можна і треба критикувати й уточнювати. Проте більшість критичних атак має на меті зовсім інше: не допустити витіснення російської імперської культури з українських обширів. А мова тут – лише супутня нагода виступити на захист «русского мира».

Із тими, хто явно чи неявно підтримував і підтримує Путіна, все зрозуміло. Але цими персонами атаки не обмежуються. Скажімо, один досить відомий публіцист і заповзятий критик Путіна, який зве себе марксистом і претендує на роль ледь не провідного лівого теоретика України, договорився до того, що порівняв пропоновані законопроектами заходи з «новим Валуєвським циркуляром» і став на захист начебто «проєвропейського» закону Ківалова-Колесніченка (він же «закон КК»). Тобто Путін – це погано, а от путінізм і «русский мир» (утіленням яких і став ухвалений з порушеннями Конституції і регламенту «закон КК») – це добре.
Читати далі Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

«…с твердой установкой: да будет демократия, но не за счет украинства»

160610_ukr-is-you

Бывает, что даже под огнем человек не вполне отдает себе отчет в том, что идет война. Находясь бок о бок в гуще событий, люди описывают их так, словно пребывают на разных планетах. Отсюда и разница программ, хотя встречаются среди них и универсальные. Одна интеллектуалка из Донецка настаивает, например, что только христианская любовь враждующих сторон друг к другу может решить дело угодным Богу образом. Кто бы сомневался… Эта, самая конструктивная из всех возможных, программа удобна, кроме прочего, тем, что можно особо не вникать, что где происходит, кто чего хочет, чего опасается.

Русскоязычные жители Украины, между тем, говорят украиноязычным: “Оставьте нашу русскость при нас. Не надо пытаться украинизировать нас. Или, что то же самое, не думайте и не мыслите о политике дерусификации. Не проводите ее никак – ни грубо, ни мягко. Да, мы знаем и признаем: русификация была. Она длилась более трехсот лет. Она была разной: и мягкой, и вплоть до расстрелов, и хитрой, и бесхитростной. Что было, то было. Мы – продукт этой политики. Но нас не родишь обратно. Обращайтесь с нами не так, как обращались русские, когда мы еще были украинцами. Будьте по отношению к нам европейцами!
Читати далі «…с твердой установкой: да будет демократия, но не за счет украинства»

90 років тому затвердили “харківський” правопис української мови

160409_pravopys-new

Ну, як уже пішла така гулянка з декомунізацією і деколонізацією, то варто б уже взятися і за новий український правопис. На жаль, це питання забуксувало ще з перших років Незалежності і буксує досі. Робляться лише окремі несміливі уточнення (реабілітація букви “ґ”) і вводяться якісь нові правила, але загальної реформи правопису не існує.

У квітні якраз минає 90 років з появи “Проєкту українського правопису”.

Микола Скрипник, на честь якого цей правопис назвали “скрипниківським”, писав: “Прощальні слова Ілліча були про те, щоб я свідомо перегинав і загострював у боротьбі з великодержавним російським шовінізмом українське національне питання“. І далі: “Невірно, неправдиво гадати, що треба чимсь обмежувати наше національне будівництво. Будувати національну культуру, це значить – давати нові сили, нові вартості українському народові”.

Читати далі 90 років тому затвердили “харківський” правопис української мови

Коли про «це» незручно говорити

150721_2yazychiie

Парадоксально, але після Майдану в мовному питанні виник найнебезпечніший за роки незалежності момент. Доти частина суспільства була переконана, що наша держава має стати всуціль україномовною: чи то в результаті «жорсткої українізації», чи то за допомогою методів «лагідних», але послідовних.

Друга запевняла, що проблеми із цим у нас немає, тож нехай усе лишається по-старому. Мовляв, хіба є різниця, яка мова? Головне, щоб зрозуміло, а крім того, в державі й так чимало проблем… Третя частина вважала, що слід запровадити російську як другу офіційну чи регіональну, визнавши особливий статус мови, котрою спілкується (як не постійно, то вряди-годи) переважна маса жителів у більшості великих українських міст. Офіційна влада демонструвала підтримку ідеї другої групи, крім, власне, команди Януковича. Остання ухвалила закон за проектом Колесніченка – Ківалова, підігравши смакам третьої групи громадян.
Читати далі Коли про «це» незручно говорити