Архів позначки: Український

Пірат чи не пірат?

Пригадуєте?

«Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибутку,
Чуже віддав в печать;
Без сорома, без Бога бувши,
І восьму заповідь забувши,
Чужим пустився промишлять.»

Так ми дивимося на пірата-«мацапуру», описаного Іваном Котляревським, як на псевдонім Максима Парпури, замість пошани до історичної особи. Читати далі Пірат чи не пірат?

«Енеїда» Котляревського: туга за втраченою Україною

Фрагмент портрета Енея з мультфільму “Енеїда”, що вийшов 1991 року. Робота над фільмом тривала три роки. Його замовили студії “Укранімафільм” у 1988 році. Його визнали найкращою екранізацією “Енеїди”.

Уже 220 років українці щиро сміються над пригодами Енея, троянця в козацьких шароварах і жупані, “парубка моторного”, що змушений був покинути сплюндрований ворогами рідний край і шукати нової вітчизни. А в підтексті поеми зашифровано цілий пласт нашої історії. Читати далі «Енеїда» Котляревського: туга за втраченою Україною

«Енеїда» Котляревського: витоки національного відродження

Іван Котляревський. Портрет роботи художника Григорія Коваленка

220 років тому побачило світ перше видання “Енеїди” Івана Котляревського. З висоти нашого часу подія сприймається як свідчення початку нової доби: зародження нової української літератури і українського національного відродження.

Слід одразу зазначити, що Котляревський був зовсім не першим автором, який взяв за основу героїчну поему Публія Вергілія Марона. Наприклад, 1791 року з’явилася “Вергилиева Энеида, вывороченная наизнанку” за авторством Миколи Осипова, пізніше продовжена Олександром Котельницьким. Через три роки – твір вихованця Києво-Могилянської академії Опанаса ЛобисевичаВергилиевы пастухи, в малороссийский кобеняк переодетые”. На жаль, ця поема не збереглася. Проте літературознавці вважають Опанаса Лобисевича прямим попередником Івана Котляревського. Читати далі «Енеїда» Котляревського: витоки національного відродження

«Енеїді» Івана Котляревського – 220 років!

2018-й – ювілейний рік для такого знакового твору української літератури, як «Енеїда» Івана Котляревського (1769-1838). Рівно 220 років назад було опубліковано перші три частини поеми. Ця подія є символом народження нової української літератури. Ще до офіційної публікації «Енеїда» була надзвичайно популярною серед народу, швидко поширювалася у рукописах.

Іван Котляревський

Читати далі «Енеїді» Івана Котляревського – 220 років!

Про порядок кольорів українського прапора на старих фотографіях

Присяга Директорії, Кам’янець-Подільський, 14 жовтня 1919 року

За останні роки особливого розмаху набули нападки на український синьо-жовтий прапор з різними вигадками та фантазіями щодо його історії та змісту, де основний акцент робився на ніби «невідповідному» порядку кольорів. При цьому активно експлуатувалися різноманітні чорно-білі кінохроніки та фотодокументи, на підставі яких пробувалося знайти додаткові «аргументи». Але, як видно і з окремих публікацій, і з різних «навколонаукових» дискусій, подані на чорно-білих зображеннях з періоду початку ХХ ст. реальні кольори не завжди визначаються правильно.

Особливо багато спекуляцій виникає навколо передачі синього та жовтого кольорів на монохромних матеріалах. Можемо розглянути складність ідентифікації колористики на прикладі фотографії присяги Директорії, яка відбувалася в Кам’янці-Подільському 14 жовтня 1919 року. Читати далі Про порядок кольорів українського прапора на старих фотографіях

«…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?


ПРОФЕСОРИ-ЗАСНОВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ У ДЕНЬ ЇЇ ВІДКРИТТЯ, 5 ГРУДНЯ 1917 РОКУ. ЗОКРЕМА, О. МУРАШКО (СИДИТЬ ДРУГИЙ ЛІВОРУЧ), Ф. КРИЧЕВСЬКИЙ (ТРЕТІЙ ЛІВОРУЧ), ЗА НИМИ СИДЯТЬ М. ГРУШЕВСЬКИЙ ТА І. СТЕШЕНКО (СЕКРЕТАР ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Українські ліві. Соціал-демократи та соціалісти. Як організована політична сила вони з’явилися в останній чверті ХІХ століття. Без них неможливо уявити найвищі злети визвольної боротьби в Україні у перші десятиліття ХХ століття, українську культуру, освіту, науку, громадське життя. І в наступні роки українські ліві — помітна сила. Але з ними відбуваються якісь дивовижні трансформації.

Одна частина цих лівих від самого початку ХХ століття все більше й більше звертала у бік Москви, врешті-решт повністю орієнтуючись на неї, а не на європейські ліві ідеї, інші безкомпромісно залишалися на українських і справді лівих позиціях. Але цих других ставало все менше — при тому, що вони дотримувалися бездоганно європейського курсу, будуючи свою ідеологію на засадах не так марксизму, як етичного й демократичного соціалізму. Зрештою, справді українські ліві, за винятком кількох інтелігентських гуртків, просто зникли. Ким же є сьогодні ті, для яких їхня позірна лівизна — лише засіб впливу на електорат, і якими мають бути за своєю суспільною роллю справді українські ліві?
Читати далі «…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?

1 травня в історії Української революції

1917, 1 травня (18 квітня) – створено 1-й український полк імені Богдана Хмельницького. Це був початок українізації військових частин російській армії.

Вимога про організацію 1-го українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького постала ще 29 березня 1917-го на установчих зборах українців-вояків київської залоги, коли було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.


Прапор 1-го українського полку імені Богдана Хмельницького.

За ініціативою клубу черниці Флорівського жіночого монастиря вишили для майбутнього полку прапор, а 1 квітня його освятили у Володимирському соборі.
Читати далі 1 травня в історії Української революції

Не ридать, а здобувати. Як гуртувалися українці навесні 1917-го на Харківщині


Харків, березень 1917-го: на майдані біля церкви революція іде…

29 (16) квітня 1917 року у Харкові відбувся Перший український з’їзд Слобожанщини

Відкриття заходу вийшло надзвичайно зворушливим. Коли під склепінням великої університетської аудиторії залунав “Заповіт”, у всіх присутніх сльози з очей полилися. “Плакав старий, плакав молодший, плакав солдат, плакала дівчина. Бо не можна було не плакати – серце розривалося“, – повідомляв з першої сторінки харківський тижневик “Рідне слово“. Хоча сльози ті були геть не головною новиною…

Коли б місцеві українці лише плакали, до з’їзду справа б не дійшла. Насправді ж організаційна робота почалася відразу після отримання звістки про повалення самодержавства. Перша пореволюційна маніфестація під жовто-блакитними прапорами, що проходила 16(3) березня 1917 року на Соборному майдані, завершилася зборами у приміщенні 3-го Харківського товариства взаємного кредиту.
Читати далі Не ридать, а здобувати. Як гуртувалися українці навесні 1917-го на Харківщині

Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Коментар від LIKБЕЗу.

Ми починаємо публікувати з дозволу автора фрагменти з енциклопедичної статті, яка ще не опублікована. Питання про сучасну оцінку мовознавцями етапів та шляху розвитку української мови є нескінченним приводом для дискусій і науковців, і широкої публіки. Тому ми вирішили, що погляд «зі сторони» був би цікавим. «Зі сторони» – дуже умовно, тому що автор – не громадянин України. Але й назвати його «неукраїнським науковцем» ніяк не можна, бо професор Міхаель Мозер – Президент Міжнародної Асоціації україністів і давній щирий симпатик українства. Втім його оцінки диктуються не цим, а тим, що зветься «світовий науковий процес».

Зазначимо, що ми скоротили суто мовознавчі частини тексту, які є вузькофаховими, і тому (зі щирим сумом зізнаємося) майже незрозумілими історикам, і певно важко б далися й широкій аудиторії. Отже, ми представляємо тут адаптовану версію наукової статті.

Читати далі Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Усі, кому не ліньки, критикують законопроекти про мову, подані на розгляд Верховної Ради. Що ж, їхні конкретні положення можна і треба критикувати й уточнювати. Проте більшість критичних атак має на меті зовсім інше: не допустити витіснення російської імперської культури з українських обширів. А мова тут – лише супутня нагода виступити на захист «русского мира».

Із тими, хто явно чи неявно підтримував і підтримує Путіна, все зрозуміло. Але цими персонами атаки не обмежуються. Скажімо, один досить відомий публіцист і заповзятий критик Путіна, який зве себе марксистом і претендує на роль ледь не провідного лівого теоретика України, договорився до того, що порівняв пропоновані законопроектами заходи з «новим Валуєвським циркуляром» і став на захист начебто «проєвропейського» закону Ківалова-Колесніченка (він же «закон КК»). Тобто Путін – це погано, а от путінізм і «русский мир» (утіленням яких і став ухвалений з порушеннями Конституції і регламенту «закон КК») – це добре.
Читати далі Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…