Архів позначки: Український

«…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?


ПРОФЕСОРИ-ЗАСНОВНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ У ДЕНЬ ЇЇ ВІДКРИТТЯ, 5 ГРУДНЯ 1917 РОКУ. ЗОКРЕМА, О. МУРАШКО (СИДИТЬ ДРУГИЙ ЛІВОРУЧ), Ф. КРИЧЕВСЬКИЙ (ТРЕТІЙ ЛІВОРУЧ), ЗА НИМИ СИДЯТЬ М. ГРУШЕВСЬКИЙ ТА І. СТЕШЕНКО (СЕКРЕТАР ОСВІТИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Українські ліві. Соціал-демократи та соціалісти. Як організована політична сила вони з’явилися в останній чверті ХІХ століття. Без них неможливо уявити найвищі злети визвольної боротьби в Україні у перші десятиліття ХХ століття, українську культуру, освіту, науку, громадське життя. І в наступні роки українські ліві — помітна сила. Але з ними відбуваються якісь дивовижні трансформації.

Одна частина цих лівих від самого початку ХХ століття все більше й більше звертала у бік Москви, врешті-решт повністю орієнтуючись на неї, а не на європейські ліві ідеї, інші безкомпромісно залишалися на українських і справді лівих позиціях. Але цих других ставало все менше — при тому, що вони дотримувалися бездоганно європейського курсу, будуючи свою ідеологію на засадах не так марксизму, як етичного й демократичного соціалізму. Зрештою, справді українські ліві, за винятком кількох інтелігентських гуртків, просто зникли. Ким же є сьогодні ті, для яких їхня позірна лівизна — лише засіб впливу на електорат, і якими мають бути за своєю суспільною роллю справді українські ліві?
Читати далі «…Здобудеш людських прав». Іван Стешенко: чи можлива ліва та водночас українська партія?

1 травня в історії Української революції

1917, 1 травня (18 квітня) – створено 1-й український полк імені Богдана Хмельницького. Це був початок українізації військових частин російській армії.

Вимога про організацію 1-го українського добровольчого полку імені Богдана Хмельницького постала ще 29 березня 1917-го на установчих зборах українців-вояків київської залоги, коли було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.


Прапор 1-го українського полку імені Богдана Хмельницького.

За ініціативою клубу черниці Флорівського жіночого монастиря вишили для майбутнього полку прапор, а 1 квітня його освятили у Володимирському соборі.
Читати далі 1 травня в історії Української революції

Не ридать, а здобувати. Як гуртувалися українці навесні 1917-го на Харківщині


Харків, березень 1917-го: на майдані біля церкви революція іде…

29 (16) квітня 1917 року у Харкові відбувся Перший український з’їзд Слобожанщини

Відкриття заходу вийшло надзвичайно зворушливим. Коли під склепінням великої університетської аудиторії залунав “Заповіт”, у всіх присутніх сльози з очей полилися. “Плакав старий, плакав молодший, плакав солдат, плакала дівчина. Бо не можна було не плакати – серце розривалося“, – повідомляв з першої сторінки харківський тижневик “Рідне слово“. Хоча сльози ті були геть не головною новиною…

Коли б місцеві українці лише плакали, до з’їзду справа б не дійшла. Насправді ж організаційна робота почалася відразу після отримання звістки про повалення самодержавства. Перша пореволюційна маніфестація під жовто-блакитними прапорами, що проходила 16(3) березня 1917 року на Соборному майдані, завершилася зборами у приміщенні 3-го Харківського товариства взаємного кредиту.
Читати далі Не ридать, а здобувати. Як гуртувалися українці навесні 1917-го на Харківщині

Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Коментар від LIKБЕЗу.

Ми починаємо публікувати з дозволу автора фрагменти з енциклопедичної статті, яка ще не опублікована. Питання про сучасну оцінку мовознавцями етапів та шляху розвитку української мови є нескінченним приводом для дискусій і науковців, і широкої публіки. Тому ми вирішили, що погляд «зі сторони» був би цікавим. «Зі сторони» – дуже умовно, тому що автор – не громадянин України. Але й назвати його «неукраїнським науковцем» ніяк не можна, бо професор Міхаель Мозер – Президент Міжнародної Асоціації україністів і давній щирий симпатик українства. Втім його оцінки диктуються не цим, а тим, що зветься «світовий науковий процес».

Зазначимо, що ми скоротили суто мовознавчі частини тексту, які є вузькофаховими, і тому (зі щирим сумом зізнаємося) майже незрозумілими історикам, і певно важко б далися й широкій аудиторії. Отже, ми представляємо тут адаптовану версію наукової статті.

Читати далі Українська мова: етапи історії (від протоукраїнських діалектів до літературної мови ранньомодерної доби)

Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Усі, кому не ліньки, критикують законопроекти про мову, подані на розгляд Верховної Ради. Що ж, їхні конкретні положення можна і треба критикувати й уточнювати. Проте більшість критичних атак має на меті зовсім інше: не допустити витіснення російської імперської культури з українських обширів. А мова тут – лише супутня нагода виступити на захист «русского мира».

Із тими, хто явно чи неявно підтримував і підтримує Путіна, все зрозуміло. Але цими персонами атаки не обмежуються. Скажімо, один досить відомий публіцист і заповзятий критик Путіна, який зве себе марксистом і претендує на роль ледь не провідного лівого теоретика України, договорився до того, що порівняв пропоновані законопроектами заходи з «новим Валуєвським циркуляром» і став на захист начебто «проєвропейського» закону Ківалова-Колесніченка (він же «закон КК»). Тобто Путін – це погано, а от путінізм і «русский мир» (утіленням яких і став ухвалений з порушеннями Конституції і регламенту «закон КК») – це добре.
Читати далі Українська мова і захисники «русского мира». Усе ще попереду…

Кілька міркувань про українське Слово

На початку було Слово. Ця теза Святого Письма справедлива щодо найрізноманітніших сфер людського буття впродовж усієї історії. Згадаймо, що вільні античні греки вважали мешканців сусідніх деспотичних держав варварами не тому, що у них не було розвиненої матеріальної культури. Ні, просто піддані деспотичних правителів не мали можливості вільно висловлювати й обстоювати свої думки, і тому підпорядковувалися примхам самодержців.

Розпад варварської тоталітарної деспотії, знаної як Радянський Союз, також почався зі слова. З книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, з глушених-переглушених західних «радіоголосів», з ліричної поезії, де йшлося не про Леніна й партію, а про нормальні людські почуття. І, як це не парадоксально, з радянської Конституції. Записавши до неї красиві слова про демократію, аби мати пристойний вигляд на міжнародній арені, тоталітарна влада потрапила у пастку. Кілька десятиліть людей садовили за ґрати лише за те, що вони вимагали дотримання конституційних норм. Як наслідок, урешті-решт радянська система стала виглядати варварською в очах не тільки дисидентів і міжнародної спільноти, а й в очах більшості населення і навіть частини партноменклатури. І ця система впала під тиском не лише матеріальних труднощів, а і Слова. Бо мусила впасти.
Читати далі Кілька міркувань про українське Слово

13 мемів 2016 року, які нас змінили

Рік, що минає, породив багато таких – знущальних, самокритичних, героїчних. Виділимо з них меми, що вплинули на нашу свідомість, погляди, переконання

Чому меми? Можна сказати про «13 рішень, які нас змінили» – але це занадто офіційно. Можна про «13 епох, віх», але це занадто патетично, про «апгрейди» – занадто самовпевнено. На жаль, не всі з явищ і подій року, що минає, можна пов’язати з системним оновленням країни. Не всі, на жаль…

З іншого боку, мем здатний, як знак елемента в таблиці Менделєєва, коротко виразити цілий стан, явище або тенденцію – з тих, що непокоять громадську свідомість.
Читати далі 13 мемів 2016 року, які нас змінили

«Добридень, – я світу сказав». Таїна величі Павла Тичини

160127_P_Tychyna_1
Сьогодні 125 років від дня народження українського поетичного Генія Павла Тичини

***
Перед тим, як стати до розмислів про Павла Григоровича, скористаюсь визначенням російського письменника Пришвіна, котрий доводив, що є поети, талановитіші од свого розуму, а є мудріші за свій талант. Якщо йти за цією «формулою», то, скажімо, в Росії до першого крила можна б віднести Сергія Єсеніна, а до мудрішого за свій талант Валерія Брюсова. Відповідно в Україні таку пару могли б скласти Володимир Сосюра – Микола Бажан.

Застерігши щодо приблизності будь-яких «формул» стосовно поезії, все ж згодьмося, що ця «приблизність» наближається таки до справдешності.

П. Тичину однак не втиснеш в жодні рамки. До нього, як до інших – хоч і талановитих та неперехідних – не надається застосувати згадану «схему», позаяк Павло Григорович, – не просто піднебесний поет, а виняткове явище, котре, як сонце, сприймаєш з усіма його протуберанцями, плямами і завихреннями. Відтак, приймемо Тичину за сонячною короною і світлом, котре і через 120-ліття по його народженню світить і гріє, і дивує.

Читати далі «Добридень, – я світу сказав». Таїна величі Павла Тичини

Алчевські: погляд через роки

160124_Alchevskyi_O
Алчевський Олексій Кирилович (1835, Суми — 1901, Санкт-Петербург) — український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат. Чоловік Христини Данилівни Алчевської, батько Григорія, Івана та Христини Алчевських.

Українець не може бути багатим, він має бути бідним, гнаним і голодним — цей стереотип живий донині. Тож і вітчизняну історію ми нерідко (навіть мимоволі) поціновуємо саме під цим ракурсом: хворий, знедолений — наш; а багач — це поляк, єврей, німець чи росіянин. Українці мають бути бідними, але чесними!

Тим часом значно складніше бути багатим, але чесним. І такі люди в історії України не поодинокі. Ба більше, йдеться про цілі їхні сім’ї, роди, династії. Зі своїми злетами та трагедіями, зумовленими як приватними обставинами, так і суспільно-історичними обставинами, які не надто голубили українську націю.

РОДИНА

Сумчанин Олексій Алчевський (1835 — 1901) розпочав свій бізнес 1860 року відкриттям у Харкові бакалійної крамниці. Згодом він заснував у Харкові Торговий, Земельний, Іпотечний банки, очолював Біржовий комітет та власний Торговий дім. У Донбасі Алчевський заснував Олексіївське гірничопромислове товариство, Донецько-Юріївське металургійне товариство та Донецько-Юріївський металургійний завод (нині — Алчевський металургійний комбінат), а також заснував місто Алчевськ. Він був одним із лідерів Харківської громади, постійно (а не час від часу, як деякі його сучасники) фінансував недільні та сільські школи, Харківську школу глухонімих, Благодійне товариство, сирітські притулки й богадільні.

Читати далі Алчевські: погляд через роки

Петро Тима: «При цьому використовувалися люди або з комуністичним минулим, або люди, які з’являлися нізвідки…»

151230_P_Tyma1
Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі

Об’єднання українців у Польщі (ОУП), яке є найбільшим осередком українства у західній сусідці України, нещодавно відзначило своє 25-річчя. В інтерв’ю власному кореспондентові Укрінформу голова Об’єднання Петро Тима розповів про чутливі питання українсько-польських відносин, а також виклики від проходження вперше у цьому році до польського парламенту окремих представників антиукраїнських сил.

АНТИТРІО: КРАЙНІ ПРАВІ, ПОСТКОМУНІСТИ І ПРОРОСІЙСЬКІ СИЛИ

– Як нещодавня зміна влади у Польщі може вплинути на діяльність української громади, відносини з польською державою?

– Насправді зараз ще не зовсім зрозуміло, як виглядатиме політика уряду Польщі по відношенню до національних меншин, до міграції з України. Натомість, PiS чітко показує, що не підтримуватиме проросійські сили. Проте, вони потрапили до польського парламенту, а це дає їм змогу розширювати коло своїх прихильників.
Читати далі Петро Тима: «При цьому використовувалися люди або з комуністичним минулим, або люди, які з’являлися нізвідки…»