Архів позначки: вибори

Десять міфів про Українську революцію

Інститут національної пам’яті зібрав спростування десятьох історичних міфів про події Української революції 1917-1921 років.

Міф 1. “Жовтнева соціалістична революція” – основоположна подія російської, радянської та світової історії.

Спростування. Захопленню влади у жовтні-листопаді 1917 року більшовики не надавали особливого історичного значення.

Картина: Ленін виступає у Смольному в жовтні 1917 року

Володимир Ленін називав його збройним переворотом, одним із епізодів майбутньої “світової революції”. Для сучасників воно було подібним до невдалого Корніловського заколоту вересня 1917-го. Ніякого “переростання” із “буржуазної” до “соціалістичної” фази загального революційного процесу вони не бачили.

Лише за десять років після цього події отримали назву “Велика Жовтнева соціалістична революція”.
Читати далі Десять міфів про Українську революцію

Європейський фронт Путіна – теж програний?

Сценарії виборів – у Франції із двома промосковськими кандидатами у топі та розхитуванням Німеччини – провалилися

Гучна відставка помічника президента США з питань держбезпеки Майкла Флінна остаточно засвідчила безпідставність розрахунків Кремля на поблажливість нової адміністрації Білого дому. Всі зусилля та гроші – масштабні кібератаки, задобрювання «свого» кандидата, маніпулювання людськими слабкостями і прямий підкуп, інформаційний шквал – все було марно. Імунна система найпотужнішої демократії світу швидко розпізнала небезпеку і оперативно приступила до її знищення. Москва явно зажурилася… Але, схоже, таке саме розчарування чатує на неї і в ключових країнах ЄС – у Франції та в ФРН, де кристалізується остаточна ясність із сценаріями цьогорічних виборчих кампаній. Втішних новин для Кремля тут теж нема. Читати далі Європейський фронт Путіна – теж програний?

Сіонізм проти більшовизму: український вимір

Одразу після захоплення більшовиками влади «біла» преса почала стверджувати, що революція в Росії була справою євреїв. І не лише жовтневий переворот, а й скинення царя — то їхня справа, наполягали найрадикальніші публіцисти. Потім ці тези підхопили впливові білоемігрантські кола; їх продукують і чорносотенці в сучасній РФ. Не оминули такі настрої й Україну: і в 1930-х вони були відчутні, й пізніше — аж до наших днів, коли деякі публіцисти, які вважають себе великими українськими патріотами, стверджують: у 1918—1938 роках радянська Україна була такою собі «жидівською державою», де порядкували «сіоністи», «юдо-нацисти» та різного ґатунку «єврейські попихачі».

На підтвердження цієї тези наводяться десятки вочевидь єврейських прізвищ чекістів високого рангу чи компартійних функціонерів (а їх там і справді вистачаєна середину 1930-х, скажімо, біля 80% обласних управлінь НКВД й інших керівних структур цієї «контори» очолювали чекісти єврейського походження; щоправда, ними керував Всеволод Балицький — персонаж, якого за екстер’єром і діловими якостями охоче взяли би і в СС, і в гестапо…). І як би не звинувачували публікаторів цих прізвищ в «антисемітизмі» деякі особливо ревні особи з іншого табору, — факти є фактами.
Читати далі Сіонізм проти більшовизму: український вимір

Меркель ставить на Фійона


Ми всі стаємо останнім часом свідками того, як лопаються найбільш «залізні» прогнози

Цього тижня канцлер ФРН Ангела Меркель вирішила прийняти в Берліні одразу двох французьких політиків – президента Франсуа Олланда та його можливого наступника Франсуа Фійона. Прийняти окремо, звичайно. Першого – опівдні 27 січня. Другого – опівдні 23-го. Темою обох зустрічей анонсовано “обговорення майбутнього Європейського Союзу“.
Читати далі Меркель ставить на Фійона

Чи це кінець того Заходу, який ми знаємо?

Коротка відповідь, так. Відомий політичний оглядач Енн Еплбом попереджала ще у березні-2016 – до Брекзіта та Трампа-президента, що Захід знаходиться від катастрофи на відстані двох-трьох невдалих виборів. Пропонуємо до уваги переклад її статті у WaPo.

Автор: Енн Еплбом

Ще в 1950-ті роки, коли інститути були новими та хитким, я впевнена багато людей боялися, що західний альянс ніколи не “злетить”. Можливо, в 1970-і роки, в епоху Червоних Бригад і В’єтнаму, багато інших людей побоювалися, що Захід не виживе. Але за мого дорослого життя, я не можу пригадати настільки драматичний момент: прямо зараз, ми знаходимось на відстані двох або трьох “поганих” виборів від кінця для НАТО, кінця для Європейського союзу і, можливо, до кінця ліберального світового порядку.

(Двоє з таких виборів вже пройшли саме так, як застерігала автор, за цей час стався Брекзіт та “президент Трамп”. Чекаємо на треті у Франції? – «Тексти»)
Читати далі Чи це кінець того Заходу, який ми знаємо?

Рішення доведеться ухвалювати усім українським суспільством…

161027_luhan-don1

Цілком можливо, що Україні не дадуть затягувати «мінський процес»

У Росії та Німеччини-Франції є сильне спільне бажання якнайшвидше закінчити війну на Донбасі

Україні потрібно тягнути час.

Цю нехитру тезу можна вважати своєрідним узагальненим висновком, який робить абсолютна більшість українських експертів та політичних журналістів з ситуації, що склалася з виконанням «мінських угод» після зустрічі лідерів «нормандського формату» у Берліні.

Козирів у нас багато, але далеко не всі і навіть не найстарші

Що ж, теза хоч і нехитра, але цілком відбиває реальні інтереси України в «мінському процесі», а тому в цьому плані нема сенсу з нею сперечатися.
Читати далі Рішення доведеться ухвалювати усім українським суспільством…

Західні «партнери» України твердо налаштовані провести «вибори» в окупованому Донбасі ще цього року…

160617_false1

Провідні держави Євросоюзу висловилися проти надання Грузії безвізового режиму. Як повідомляють інформагенції, реальною причиною цього є побоювання, що грузинський криміналітет (знаний далеко за межами цієї країни) негайно скористається таким режимом і розкине свої щупальця по всій Європі. Щоправда, офіційно висувається інша версія – мовляв, ЄС ніяк не встигає модернізувати свої правила надання та скасування безвізового статусу, проте в це навряд чи вірять навіть ті, хто озвучує цю версію
Читати далі Західні «партнери» України твердо налаштовані провести «вибори» в окупованому Донбасі ще цього року…

«…А це – передвиборчий популізм, зупинка усіх реформ. На виході країна отримає ще більше популістів в парламенті, що аж ніяк…»

160318_kvartet

Мабуть, важко сьогодні знайти настільки непопулярну в Україні посадову особу, як чинний Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. З часу парламентських виборів 2014 року, коли рейтинг “Народного Фронту” був найвищим в Україні, за два роки очільник цієї політсили отримав антирейтинг довіри з показником -70% (дані соціологічного опитування, проведеного групою «Рейтинг» у листопаді 2015 р). Сьогодні в політикумі відкрито підтримувати прем’єрство Яценюка наважуються хіба його однопартійці. І то лише з почуття солідарності та політичного самозбереження.

Чому уряд потрібно змінювати?

16 лютого відбулась перша спроба зміни на посаді Прем’єр-міністра України. Вона, як це і прийнято в Україні, супроводжувалась інтригами, ситуативними змовами, а опісля – гучними звинуваченнями та грюканням дверима. Звинувативши колег по коаліції «Європейська Україна» в «олігархічній змові», з об’єднання вийшла фракція ВО “Батьківщина”, за нею – “Самопоміч”. Попри те, що фракція “Радикальної партії Ляшка” офіційно заявила про вихід з коаліції, однак заяв в апарат ВРУ не подала. Отже, формально коаліція продовжує існувати, хоча й перебуває на межі розвалу. А зважаючи на потребу стабільного консолідованого голосування мінімум у 226 голосів за урядові та президентські ініціативи, надзвичайно гострою є потреба залучення додаткових голосів. Робити це постійно у ручному режимі є надто дорого та виснажливо. Натомість залучення фракцій до коаліції можливе лише через переформатування уряду. Якщо ж нічого не змінювати, то фактичний саботаж чинним урядом реформ, незадоволення суспільства та тиск Заходу зроблять такі зміни вимушеними і радикальними.
Читати далі «…А це – передвиборчий популізм, зупинка усіх реформ. На виході країна отримає ще більше популістів в парламенті, що аж ніяк…»

Чому вибори на окупованому Донбасі не відбудуться?

160317_luhandon01

Питанням номер один останніх зустрічей нормандської четвірки є модальності виборів в окупованих районах Донецької та Луганської областей (ОРДО/ОРЛО). Візит до Києва наприкінці лютого міністрів закордонних справ Франції та Німеччини втілився у спільну заяву та запевнення німецького міністра Франка-Вальтера Штайнмаєра, що вибори мають відбутися в першій половині цього року. Відтепер, на думку європейських медіаторів Мінського процесу, це перше питання порядку денного Мінська-2, яке більше не прив’язується жорстко до інших вимог.

З української сторони подібною вимогою було проведення децентралізації (яке відкладається у зв’язку з політичною та економічною кризою) та надання де-юре особливого статусу ОРДО/ОРЛО (як би його не називали всередині України). З боку «ДНР/ЛНР» найголовнішою вимогою є надання гарантій безпеки підготовці виборчого процесу. У цьому контексті для України принциповим є питання кордонів, яке за порядком імплементації Мінська-2 стоїть після виборів, і Києву дуже хочеться цей порядок змінити. Натомість для сепаратистів важливою є амністія, на беззаперечність якої в жодному разі не погодиться Україна. Переговори щодо цих дражливих питань, фактично, заблоковані. То до чого тоді поспіх Штайнмаєра з виборами? Чи реально організувати нормальне волевиявлення в ОРДО/ОРЛО? Чи все ж таки це будуть вибори в «ДНР/ЛНР»?
Читати далі Чому вибори на окупованому Донбасі не відбудуться?

4 міста, про які змовчали ЗМI або Тенденції виборів без вибору на телеекранах

151031_Tereschenko

Насправді, цих міст було набагато більше, адже ситуації у певних регіонах характерні для багатьох населених пунктів, проте історії деяких міст стали показовими для всієї країни. Більшість ЗМІ, як і завжди, зупинилася на містах-мільйонниках: говорили про Кернеса у Харкові, про Кличка у Києві, про Садового у Львові і… Чубаку (персонаж легендарної саги «Зоряних війн») в Одесі. Фактично, ЗМІ продовжили тиражувати ними ж розкручені медіа-маркери, до яких додалися міста із прифронтової зони (теж уже «трендові», хоч як парадоксально це лунає). На тлі уже нав’язлої на зубах телегумки кілька прецедентних випадків залишилися непоміченими… або замовчаними.

ГЛУХІВ

Це єдина історія безпрецедентного успіху і перемоги народу над адмінресурсом. Здавалося б, медіа люблять такі історії. Проте жоден телеканал, крім «1+1», сюди не приїхав: ні під час передвиборчої кампанії, ні безпосередньо у день виборів.
Читати далі 4 міста, про які змовчали ЗМI або Тенденції виборів без вибору на телеекранах