Архів позначки: загроза

Декілька думок про НАТО

160707_Ukr-NATO

Завтра у Варшаві розпочнеться саміт НАТО.

Саме через це, а не тому, що «ось бачите, поляки нас не люблять!», Польща на місяць обмежила малий прикордонний рух з Україною (хоча, якщо добре подумати, то чому і за що поляки мають нас любити?). Зараз зайвої безпеки не буває.

Якщо стисло – на цьому саміті в НАТО Україну не приймуть.

Причин кілька:

– Україна не проситься в НАТО (навіть у законодавстві не визначила такої мети – вступ до НАТО);

– Україна не запровадила в усіх сферах суспільного життя принципи й цінності, які поділяють країни НАТО, а тому не може викликати довіру членів цього блоку – ні з огляду на судову і правову систему, ні з точки зору боротьби з корупцією, ні з точки зору стабільності демократичної системи;

– Україна не має економіки. І тут питання не в стандартах ЄС, а в реальному стані розвитку виробничої, фінансової бази, рівня життя населення.
Читати далі Декілька думок про НАТО

«…тоді є шанс, що русифіковані реґіони колись і справді стануть двомовними…»

160501_2lang_1

У своєму крайньому на Збручі тексті (http://zbruc.eu/node/50648) Юрій Винничук слушно повертається до мовного питання в Україні, акцентуючи увагу на тому, що після Майдану російська «здобула певні моральні преференції, з якими кожен україномовний змушений миритися». Загалом погоджуючись із цією тезою, не можу не висловити сумнів щодо оптимізму автора, якому віриться, що молоді покоління з порозумінням «справляться значно успішніше». Можливо, але лише за умови, що то буде понимание, а не порозуміння.

Бо після Майдану й початку російської аґресії ціла країна почала активно спростовувати міфи російської пропаґанди про так звані утиски російськомовних, хунту й фашистів. Все б нічого, але на шляху до переконання себе й усього світу в тому, що ми не етнічна, а політична нація, яка може собі дати раду з внутрішньою різноманітністю й двомовністю, нам намагаються нав’язати існуючий стан речей як «нормальний», «демократичний» чи «європейський». І коли україномовна людина просто каже, що мовна ситуація в Україні хвора і що наша мова в багатьох сферах — під реальною загрозою, її блискавично оголошують провокатором, який зазіхає на «єдність» країни. Російськомовні патріоти не гребують моральними маніпуляціями, розповідаючи про двомовність Майдану, російську в прифронтових окопах чи журнал Шевченка. Теза проста: якщо хочемо миру в країні — треба якомога хутчіш визнати, що ніякої мовної проблеми немає. Читати далі «…тоді є шанс, що русифіковані реґіони колись і справді стануть двомовними…»

Україна-Росія: неминучість відчуження

160302_rasha
На тривалий час в України залишається лише формат обмеженого, вимушеного, конфронтаційного, холодного співіснування з Росією

Під час російської агресії у відносинах Києва й Москви сформувалася безпрецедентна політико-ідеологічна реальність. Вона знайшла вираження у масиві нормативно-правових актів (звернення і постанови Верховної Ради щодо агресії РФ, відповідні укази Президента, рішення РНБО і Кабміну, нові Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина). У максимально загальному вигляді нинішня «ідеологічна матриця» української політики на російському напрямі виглядає наступним чином: Росія є агресор і воєнний противник, мета Кремля – руйнування української державності, агресія матиме тривалий характер, нормалізація відносин можлива за умов повернення окупованих територій, компенсації збитків від агресії, невтручання у внутрішні справи України.

Очевидно, у найближчій перспективі політика Кремля щодо України не зміниться на краще і кардинальних внутрішньополітичних змін в РФ не відбудеться (найбільш реальний варіант – наступна президентська каденція В.Путіна). Отже, виникає питання: яким чином і за якою моделлю тривалий час співіснувати з путінською Росією? Як і на яких засадах формувати відносини у політико-дипломатичній, безпековій, економічній, енергетичній, інформаційній, гуманітарній сферах? Тобто якою має бути середньострокова стратегія України на російському напрямі?
Читати далі Україна-Росія: неминучість відчуження

KOD захисту

151220_KOD_Polska

Від польських друзів – тих, що вдень і вночі не забували про нас під час Майдану і всіляко нас підтримували – дедалі частіше надходять вельми схожі на SOS прохання цього разу підтримати їх. Новий уряд Польщі при владі ще тільки лічені тижні, але підстав для, м’яко кажучи, занепокоєння він уже створив предостатньо.

Друзі просять поширювати їхню відозву всіма можливими мовами. Тож я сідаю за переклад, і в мене виходить таке: «Демократія в Польщі під загрозою. Діяння влади, її зневага до законів та демократичної традиції змушують нас заявити свій рішучий протест. Ми не хочемо Польщі тоталітарної, закритої для всіх, хто мислить інакше, ніж влада, не хочемо Польщі розчарованої та спраглої реваншу. Ми хочемо, щоб у Польщі було місце для всіх громадян, рівних перед законом, з їхніми переконаннями, опініями, етикою та естетикою. Ми не погоджуємося з узурпацією держави, з поділом громадян на кращих і гірших, з погордою до всього “інакшого”. Ми так само не приймаємо поглядів, що підважують засади демократії та права людини».
Читати далі KOD захисту

«В результаті за наявності чотирьох держав «нормандського формату» відповідальність бере на себе виключно лише одна сторона — Україна…»

151204_minsk1
Мінські домовленості. Переходимо в 2016 рік

Офіційний представник України у тристоронній контактній групі щодо врегулювання конфлікту на Донбасі Леонід Кучма заявив, що Мінські угоди цього року виконані не будуть – для цього «немає підстав». Розчарування викликані проблемами переговорного процесу та фактичним невиконанням Росією домовленостей в межах тристоронньої групи. Однак «недієздатність» російської сторони була закладена на самому початку цього процесу. Сама назва –тристороння контактна група свідчить лише про можливості ведення розмов на задану тему — це контакти і нічого більше.

Поважнішим виглядає «нормандський формат» проведення переговорів, адже там беруть участь, крім України, міжнародні суб’єкти — Франція, Німеччина і Росія. Але знову ж таки — яку роль відіграє кожна із цих країн? Звісно, Україна як суверенна держава є спроможною стороною, яка домовляється, бере на себе постійно і часто випереджально певні зобов’язання і виконує їх в повному обсязі. Чи є подібні зобов’язання в інших учасників? Аж ніяк. Франція і Німеччина сприяють перемовинам (посередники) та вбачають свою роль в дипломатичному «примусу до миру» Росії. При цьому, на себе вони не беруть жодних додаткових зобов’язань, навіть офіційних гарантів виконання домовленостей в межах «нормандського формату». Читати далі «В результаті за наявності чотирьох держав «нормандського формату» відповідальність бере на себе виключно лише одна сторона — Україна…»

Від моря до моря: головна проблема, перед якою стоять країни Балто-Чорноморської дуги, пов’язана з пошуком формату співпраці

150819_BBSU_3
Агресивна політика Російської Федерації стосовно суміжних держав, передусім України, підштовхнула країни Центрально-Східної Європи до політичної та військової консолідації. Спільна загроза не тільки відкрила шлях до зближення України з країнами Балтії й Польщею, але й створила передумови для ревіталізації стосунків з Румунією. З легкої руки нового президента Речі Посполитої Анджея Дуди експерти знову заговорили про Балто-Чорноморський блок держав – або, вживаючи класичної формули, про військово-політичну організацію простору «od morza do morza». «Гал-інфо» дослідило перспективи такої військово-політичної спілки в осяжній перспективі.

Оборонний союз на кшталт NORDEFKO

Розвиваючи взаємодію з країнами балто-чорноморської дуги – передусім Польщею та Румунією – Україна насамперед має акцентувати на безпековій політиці, вважає керівник львівського Центру дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва Володимир Гулима.

За його словами, існуючі системи колективної безпеки, в тому числі НАТО, не повною мірою відповідають сподіванням, які на них покладалися. Крім того, Україна не зможе долучитися до альянсу найближчим часом, відтак, стоїть перед завданням вибудувати новий – регіональний – оборонний союз.
Читати далі Від моря до моря: головна проблема, перед якою стоять країни Балто-Чорноморської дуги, пов’язана з пошуком формату співпраці

INTERMARIUM. Балто-Чорноморський Союз може стати надійним щитом європейської і євроатлантичної цивілізації

150818_BBSU_1
Перед обличчям російської агресії, країни Центральної та Східної Європи повинні згуртуватися у міцному геополітичному союзі. Ідея Юзефа Пілсудського, навіть через 100 років, залишається актуальною

В академічних колах побутує думка, що геополітика є лженаукою. Це правда. Але правдою є також і те, що в Москві геополітика виконує функції військово-політичної стратегії. І ця стратегія визначає формування російської зовнішньої політики. Її наслідком стала низка кривавих війн вздовж російських кордонів. Керуючись геополітичним світоглядом, Кремль намагається за будь-яку ціну відродити Євразійську імперію. І ця політика становить серйозну загрозу для усієї Центрально-Східної Європи. З огляду на це варто звернути увагу на питання геополітики у контексті європейської і глобальної безпеки.
Читати далі INTERMARIUM. Балто-Чорноморський Союз може стати надійним щитом європейської і євроатлантичної цивілізації

Україна і Європа: хто кого підтримує? (погляд без рожевих окулярів)

150618_merkeput

Українські політологи й публіцисти за останні рік-півтора висловили на адресу Ангели Меркель чимало критичних зауважень. І конструктивних, і не дуже. Автор цих рядків сам іноді не міг утриматися від випаду на адресу німецької канцлерін. Утім, з’ясувалося, що, за свідченням «буржуазної лженауки» соціології, главі уряду ФРН можна тільки поспівчувати. Бо ж із такими громадськими настроями, як у нинішній Німеччині, дуже важко воювати з Путіним, навіть використовуючи виключно політичні й економічні інструменти. Надто ненадійний тил у такій війні, навіть «м’якій» і «лагідній».

Утім, судіть самі.

Знана американська дослідницька структура Pew Research Center провела навесні 2015 року масштабне соціологічне дослідження у восьми ключових державах НАТО (шість із них на додачу є членами ЄС), Росії та Україні. Про результати, отримані у двох останніх країнах, – іншим разом, зараз же зверну вашу увагу на опубліковані 8 червня результати опитувань у США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Польщі, Іспанії, Франції й Італії. Перепрошую читачів за велику кількість цифр, але без них соціологія неможлива.
Читати далі Україна і Європа: хто кого підтримує? (погляд без рожевих окулярів)

У мілітаристському угарі

Victory Day parade in Moscow's Red Square

Для проведення параду перемоги в Москві російська влада за ціною не постояла. У прямому й переносному сенсі. Цілком очевидно, що найбільший за кількістю учасників і військової техніки парад влетів бюджету країни в серйозну копієчку. Майже 1 годину і 20 хвилин тривало це мілітарне дійство.

Такого не могли собі дозволити навіть у СРСР при всій любові дорогого Леоніда Ілліча до орденів, медалей та інших незаслужених ним брязкалець. Участь його у війні, якщо не рахувати вибитих зубів від артилерійського обстрілу під час рідкісних відвідувань так званої Малої землі, в основному проходила в штабах, при яких розміщувалися політвідділи. Про це писав генерал Петро Григоренко у своїй книзі «В подполье можно встретить только крыс». Проте з формальної точки зору Брежнєв був учасником війни, і звання генерал-майора отримав у листопаді 1944 року, за іншими даними, у травні 1945 року. До того ж крокував на Красній площі на справжньому параді Перемоги 24 червня 1945 року. Однак за часів Брежнєва та радянських вождів, що послідували за ним, паради на Красній площі тривали зазвичай 40 хвилин. У роковини з історичної масовкою — близько години. Додаткові 20 хвилин не випадкові й багато чого пояснюють.
Читати далі У мілітаристському угарі

Чи рік після анексії Криму, ЄС і світ погоджуються на зміну кордонів, яку дозволила собі Росія, і які нині перспективи має діалог між ЄС та Росією

150319_EU

І на початок справа Криму, в контексті роковин його анексії, а це питання коментуватиме для нас гість Польського радіо – Януш Онишкєвич, який двічі займав посаду міністра національної оборони Польщі в урядах Ганни Сухоцької та Єжи Бузека.

Чи поведінку Євросоюзу щодо анексії Криму можна визнати послідовною?

Януш Онишкєвич: Здавалося б, що так. Євросоюз не погоджується визнавати цю анексію, виступає проти порушення основних засад міжнародного співіснування, під якими Росія ставила свої підписи. Проте, щиро кажучи, складається враження, що в Євросоюзі починають забувати про справу Криму, позаяк нині, на першому плані маємо те, що відбувається в Донбасі та Луганську.

Що зумовлює таку ситуацію, чи те, що в ЄС немає єдиної позиції щодо Росії, чи може загальне переконання, що Крим втрачений, і тут нічого зробити вже не можна?
Читати далі Чи рік після анексії Криму, ЄС і світ погоджуються на зміну кордонів, яку дозволила собі Росія, і які нині перспективи має діалог між ЄС та Росією