Архів позначки: журналіст

Валерій Марченко. Скарали на смерть за протидію русифікації

161124_v_marchenko1

Він відкрито виступав проти русифікації, писав про Голодомор і висміював соціалістичний реалізм у літературі. Киянин-журналіст, схожий на французького актора Бельмондо, перекладач-філософ, учасник Української Гельсінської групи – це все про Валерія Марченка. Його з хворими нирками, за «нахабність», як сказав один зі слідчих, ув’язнили у табір суворого режиму на Уралі. Фактично прирікши на смерть.

Свій 26-й день народження київський журналіст і перекладач Валерій Марченко відзначив у камері під час слідства. Це був вересень 1973-го. Заарештували його ще влітку, а засудили в грудні на 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2 років заслання. Чому? Не бачив сенсу в радянській літературі 70-х, де прославлялась «комуністична ортодоксія», не праця вільної людини, як-от описував Робінзона Крузо Даніель Дефо, а «рабський труд уярмленого бидла на зграю політиканів, які погрузли в пияцтві і розпусті».
Читати далі Валерій Марченко. Скарали на смерть за протидію русифікації

Вільна людина і вільне слово. Про Сергія Набоку і не лише про нього

150701_S_Naboka

Час біжить невблаганно – й от уже серед нових поколінь журналістів мало хто знає, що вільна безцензурна преса з’явилася в часи перебудови не з ласки компартії, яка 12 червня 1990 року законом «Про друк й інші засоби масової інформації» скасувала цензуру в СРСР, а раніше, завдяки зусиллям людей, які ніколи не були комуністами і яких варто знати поіменно. Але чи то така нині якість журналістської освіти, чи то багатьом молодим видається, що в минулому були тільки морок і туман… Цього я не знаю. Проте добре знаю й пам’ятаю інше: одним із тих, хто не словом, а ділом стверджував у часи перебудови й перші роки незалежності вільні мас-медіа, був Сергій Набока, якому би 26 квітня виповнилося рівно 60. Але за трагічним збігом обставин він пішов від нас у тому ж віці, що і Тарас Шевченко та Василь Стус…

Дисидент і «відсидент» з числа молодшого покоління борців із радянською системою (за статтею 187-1 КК УРСР засуджений до трьох років позбавлення волі, з 1981 по 1984 роки перебував у кримінальному таборі №78 на Хмельниччині), журналіст за освітою і покликанням Сергій Набока у 1987 році став одним із організаторів і лідерів Українського культурологічного клубу у Києві. У столиці вони були першими – «Спадщина» і «Зелений світ» з’явилися наступного року, тоді ж у Львові постала Українська Гельсінська спілка, до складу якої невдовзі увійшов й УКК. Тоді ж Набока поставив перед однодумцями, серед яких було чимало дисидентів, питання про випуск незалежної газети. Як часто-густо траплялося (і трапляється зараз), його ініціатива була одностайно підтримана всіма тодішніми демократами… але тільки на словах. Зрештою, Набока плюнув на мітингових завсідників і сам разом із дружиною Інною за добуті ним самим же кошти зайнявся створенням першої масової вільної від цензури (у Києві такого не було з 1920-го року!) газети – писав, редагував, їздив у Прибалтику, де друкував цю газету, названу «Голосом відродження», і сам же возив її в Україну.
Читати далі Вільна людина і вільне слово. Про Сергія Набоку і не лише про нього

Споконвічні обрії поета

150611_A_Taran1
До 75-річчя від дня народження Анатолія Тарана

***
Дивлюсь і вірю в далину.
Нащадки будуть розумніші –
вони самі себе збагнуть,
а не мої простенькі вірші.
Буятиме нове життя.
Нові канони і закони.
Та вічні будуть в почуттях
благословення і прокльони.
І, може, дійде вірш і мій
в годину щастя, в хвилю лиха,
і в українця поміж вій
блисне сльоза чи усміх тихий.

Анатолій Таран
***

5 червня відомому українському поету, уродженцю Миропілля на Слобожанщині, Анатолію Васильовичу Тарану виповнилося б лише 75… На згадку про талановитого сина Слобожанщини, пропонуємо передмову Петра Осадчука до останньої (вже посмертної) збірки поезій Анатолія Тарана «Бродячий дощ», яка побачила світ у видавництві «Дніпро» у вже доволі далекому 1995 році. Це розповідь про справжнього Поета, який залишив нам у своїх віршах книгу свого життя:
Читати далі Споконвічні обрії поета

2015_6 – 10 червня

6 червня

150606_NUJU
День журналіста. Відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 251/94 від 25 травня 1994 року щорічно в цей день, як професійне свято працівників засобів масової інформації. Дата святкування була обрана не випадково – цього дня 1992 року Спілка журналістів України (а це майже 17 тисяч членів) була прийнята до Міжнародної федерації журналістів (IFJ), яка нараховує близько 600 тисяч журналістів із понад 100 країн і є найбільшою в світі організацією професійних працівників ЗМІ. Крім Дня журналіста існують й інші професійні свята – Міжнародний день солідарності журналістів (8 вересня), Міжнародний день спортивного журналіста (2 липня), День україномовної преси (12 листопада, свято не офіційне), День працівників радіо, телебачення та зв’язку України (16 листопада). Втім саме День журналіста є чи не «найдушевнішим» святом української журналістської спільноти, адже засноване воно було на зорі незалежності нашої держави, в пору великих сподівань і світлої надії на зміни в суспільстві.
Читати далі 2015_6 – 10 червня

2015_28 – 29 травня

28 травня

150528_dpsu
День прикордонника. Відзначається в Україні, згідно з Указом Президента від 25 травня 1992 року № 308 зі змінами від 21 травня 2003 року, щороку в цей день. Спочатку День прикордонника в нашій державі відзначали 4 листопада, в ознаменування створення 4 листопада 1991 року Українських прикордонних військ на базі Західного прикордонного округу. Проте, згодом цю дату перенесли, а ліпше сказати повернули стару радянську – 28 травня. В Україні охорона державного кордону покладена на Державну прикордонну службу України. Наразі на державному кордоні функціонує 196 пунктів пропуску, а загальна чисельність особового складу прикордонної служби становить близько 40 тис. чоловік. Загальна протяжність державного кордону складає 6992,982 км. Україна межує з Білоруссю, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Словаччиною, Угорщиною.

150528_Azerb_flag
Державне свято Азербайджанської Республіки – День Республіки (1918).

150528_Armenia
День Першої республіки у Вірменії (річниця відновлення державності у 1918 році).

150528_Ethiopia
Національне свято Федеративної Демократичної Республіки Ефіопія – День встановлення миру і демократії (1991).

28 травня відбулося:

***
150528_Praha_Antonovych
90 років тому (1925) у Празі з ініціативи Українського університету засновано Музей визвольної боротьби українського народу. Директором музею було обрано професора Дмитра Антоновича.
150528_Praha_museum1
Читати далі 2015_28 – 29 травня

Австрійський журналіст: ЄС зробив величезну помилку, не прийнявши Україну

1127_Wehrschutz1
Кристіан Вершютц на Сході України

Австрійський телевізійний журналіст Кристіан Вершютц написав книгу про останні події в Україні. В інтерв’ю DW автор розповів про її героїв, а також про те, як змінилася для нього Україна за 20 років.

Кореспондент австрійського телеканалу ORF, Кристіан Вершютц (Christian Wehrschütz) з перших днів Євромайдану перебував в епіцентрі подій у Києві. Спочатку він був на Майдані, потім у Криму, і згодом – на Сході. У сумі пан Крістіан провів в Україні за останній рік більше ніж півроку і дотепер продовжує регулярно відвідувати Україну. Результатом цих відряджень стала книга, яка щойно з’явилася в австрійських книгарнях. Вона має назву: “Україна у фокусі: розмова про роздвоєну країну” (Brennpunkt Ukraine: Gespräch über ein gespaltenes Land). У ній автор поспілкувався з людьми, котрі в звичайному житті, навряд чи б потиснули одне одному руку, але на сторінках книги усі вони розповідають про Україну, яка зараз складається із “двох світів” і кожен із цих “світів” у цій книзі має право сказати своє слово. До неї входять інтерв’ю як відомих політичних діячів, таких як Віктор Ющенко, Леонід Кравчук, Павло Клімкін, так і історії звичайних людей, приміром, розмова із продавчинею з Торезу на Донеччині. Автор розмовляв з кожним героєм без перекладача, оскільки, як виявилося, майже досконало володіє, як російською, так і українською, мовами.
Читати далі Австрійський журналіст: ЄС зробив величезну помилку, не прийнявши Україну